Путін відвідав Білорусь із візитом. Це вперше за три роки, коли президент Росії сам приїхав до Лукашенка, а не навпаки. Причина такого показового жесту мала би бути вагома.
За оцінками аналітиків, президент Росії наважився прилетіти до Мінська, аби особисто дотиснути Лукашенка: до сильнішої інтеграції Білорусі та подальшого спільного вторгнення в Україну взимку 2023 року.
Чому Путіну так потрібно якомога сильніше втягнути Білорусь у війну в Україні та на що готовий піти Лукашенко – розібрались Радіо Донбас.Реалії.
Путін у Мінську
Візит Путіна до столиці Білорусі 19 грудня став несподіванкою. Останні три роки президент Росії волів проводити подібні зустрічі з Лукашенком на своїй території. Аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) припустили, що Путін вирушив у Мінськ за поступками щодо російсько-білоруської інтеграції – аби створити умови для спільного наступу взимку 2023 року.
Командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв звернув увагу на те, що 17 грудня Путін провів службову нараду з керівництвом збройних сил РФ. І, за словами самого ж президента Росії, там він розглядав пропозиції військового командування на найближчі та середньострокові перспективи.
«На наш погляд, під час зустрічі будуть відпрацьовуватися питання подальшої агресії проти України та більш широкого залучення збройних сил республіки Білорусь до операції проти України, зокрема, на нашу думку, і на суходолі», – зазначив Наєв.
«Лукашенко ж не самогубця»
Загроза вторгнення не лише з Білорусі, а й за її активної участі є постійно, вважає військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.
«Загроза була, є і залишатиметься, доки триває війна з Росією, і поки що так званим президентом Білорусі є Олександр Лукашенко», – зазначив експерт в ефірі Радіо Донбас.Реалії.
Однак, на думку Коваленка, зацікавленість у цьому з боку Росії значно більша, ніж Білорусі. Ситуація у російській армії така важка, що білоруська уже перевершує її за низкою показників – зокрема, якістю підготовки середньостатистичного військовослужбовця та матеріально-технічного забезпечення.
Але Лукашенко усвідомлює, що це йому в Україні все одно не допоможе. До того ж численні факти яскраво засвідчують те, що російські генерали не бережуть свій особовий склад. І навряд ставитимуться інакше до білоруських солдатів.
«Лукашенко чудово розуміє, що брати участь у війні проти України силами своєї армії на боці Російської Федерації, це, по суті, знищення білоруської армії. Від неї нічого не залишиться», – каже оглядач.
Якщо ж Лукашенко наважиться взимку 2023 року разом із РФ повноцінно взяти участь у новому вторгненні в Україні, це, за словами Коваленка, стане «груповим самогубством». Бо для такої наземної операції потрібно близько двох місяців накопичувати ресурси. Це вже складно для агресора, до того ж має відбуватись вже зараз, аби встигнути до цього терміну – а такі процеси не зафіксовані.
Своєю чергою політолог Віталій Кулик не виключає зовсім участі Білорусі. Проте вважає малоймовірним розширення її ролі у війні в Україні. Лукашенко усвідомлює всі ризики, в першу чергу – політичні, для нього самого.
«Лукашенко ж не самогубця. Він розуміє, що втягування Білорусі у повноцінну сухопутну військову операцію може призвести до того, що частини опозиційних військових формувань білоруських перейдуть кордон і почнуть партизанську, або вже безпосередньо громадянський конфлікт на території Білорусі, і врешті-решт це буде усунення режиму самого Лукашенка», – сказав Кулик в ефірі Радіо Донбас.Реалії.
На його думку, під час візиту до Мінська Путін дуже розраховував таки дотиснути Лукашенка до поглиблення інтеграції. Бо Союзна держава Росії і Білорусі була створена ще у 1999 році, однак вона досі лишається формальною. Лукашенко волів лишати тут трикрапку, і йому це вдавалось – але зараз у президента Росії великий дефіцит здобутків.
Політолог навіть припускав, що зустріч навіть може закінчитись підписанням договору, наприклад, про інтеграцію законодавчих органів Росії і Білорусі, формування якогось спільного виконавчого комітету. Але результати зустрічі виявились скромнішими за прогнози.
Зустріч Путіна і Лукашенка: далі буде?
Путін взяв із собою для такого рідкісного візиту до Мінська розширену урядову делегацію. До неї увійшли і міністри-старожили, а під час війни до того ж найважливіші – міністр оборони Сергій Шойгу і міністр закордонних справ Сергій Лавров. Це свідчить про те, що результати розширеної зустрічі за участі міністрів і віч-на-віч очікувались значущі.
Однак на прес-конференції після президент Росії не зробив вагомих заяв, не було і жодних повідомлень про підписання якихось документів. Путін назвав переговори у Мінську «дуже корисними та своєчасними».
Він зазначив, що, серед іншого сторони домовились:
- створити єдиний оборонний простір;
- продовжити практику спільних навчань;
- почати підготовку російськими спеціалістами білоруських екіпажів бойових літаків армії Білорусії, які переобладнані для «можливого застосування боєприпасів повітряного базування зі спеціальною бойовою частиною».
Лукашенко ж подякував президенту Росії за ЗРК «С-400» та ракетний комплекс «Іскандер», які Росія передала Білорусі і які вже поставили на бойове чергування.
Військовий льотчик-інструктор, полковник ЗСУ у запасі Роман Світан вважає, що була і щонайменше ще одна домовленість: стосовно складів та виробництва озброєння.
«Путіну дуже важливі білоруські військові склади, які він ще не вигріб. Важливим є запуск радянської оборонної промисловості, яку в певному законсервованому вигляді ще має Білорусь», – сказав експерт в ефірі Радіо Донбас.Реалії.
Світан впевнений – за умови російського фінансування Білорусь зможе випускати певну кількість бойової техніки, як мінімум, радянського старого зразка. Проте критично на ситуацію з озброєнням армії РФ це не вплине.
Загалом підсумки цього візиту коротко можна сформулювати так: Росія отримала доступ до військової промисловості і складів в обмін на надання Білорусі «Іскандер», «С-400» та навчання пілотів. Щодо останнього пункту, військовий експерт вважає, що йдеться про літаки, які зможуть нести ядерні боєзапаси.
«Лукашенко сподівається отримати як мінімум тактичну ядерну зброю, і тоді, з його точки зору, він буде такий собі Кім Чен Ин. Тобто він планує за допомогою тактичної ядерної зброї створити непохитний режим у центрі Європи», – вважає Світан.
Однак у сухому залишку скидається на те, що від цього візиту Лукашенко отримав більше за Путіна. В Інституті вивчення війни дійшли висновку, що під час зустрічі Лукашенко, ймовірно, відхилив зусилля президента Росії щодо подальших інтеграційних поступок у контексті участі Білорусі у війні проти України.
Але це не означає, що Путін полишить свої спроби. У тому ж Інституті зазначили, що переданими у Білорусі комплексами С-400 керуватимуть росіяни. А посилення тиску Росії зменшує простір для маневру Лукашенка, щоб уникнути поступок.
Представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов, коментуючи зустріч у Мінську зазначив, що, швидше за все, Путін не покине спроб ще більше втягнути Білорусь у повномасштабну наземну операцію в Україні.
«Який би не був диктатор Лукашенко, але станом на зараз інстинкт самозбереження повністю його ще не покинув. І до сьогоднішнього моменту він розумів, що подібне рішення буде абсолютним актом суїциду і для його режиму, і для його армії», – зазначив Юрасов під час національного телемарафону.
Лукашенко – майстер балансувати та обходити гострі кути з багаторічним досвідом. Досі йому вправно вдавалось триматись за своє крісло й отримувати потрібне і від Росії, і від Заходу. Першою його помилкою в цій стратегії стало перетворення Білорусі на плацдарм для наступу у лютому 2022 року.
Від другої – повноцінної участі в другій хвилі вторгнення до України – судячи з усього, його стримує лише розуміння її фатальності. Проблема в тому, що Путін вправно вміє знаходити важелі впливу. А він йому зараз дуже потрібен для Лукашенка.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
