У наратив Путіна про «війну з Вашингтоном» погано вписується смертоносна атака ісламських екстремістів
Через понад 18 годин після того, як 22 березня під Москвою озброєні люди вбили щонайменше 139 людей у найсмертоноснішому теракті в Росії за 20 років, президент Володимир Путін зробив свій перший коментар про напад. У ньому він не згадував про екстремістське угруповання «Ісламська Держава», яка на той момент вже взяла на себе відповідальність за масовий розстріл людей і підпал концертного залу у Підмосков'ї.
Однак він згадав Україну, заявивши, що Київ нібито створив «вікно» на кордоні між двома країнами, щоб нападники могли спробувати втекти. Він не надав доказів.
У своєму наступному коментарі ввечері 25 березняПутін заявив, що напад здійснили «радикальні ісламісти». Але він знову натякнув на те, що Україна відіграла певну роль, а також вказав пальцем на Сполучені Штати та Захід.
Серед інших висловлювань Путіна, які чітко мали на меті донести до росіян, що за нападом стоять Україна та Захід, була і заява про те, що Сполучені Штати «використовують усі канали, щоб спробувати переконати своїх союзників та інші країни… що нібито немає жодних ознак причетності Києва».
Путін сказав, що ця атака була частиною того, що він описав як спроби України, «виконуючи накази своїх західних кураторів», «посіяти паніку» в Росії, оскільки сили Москви досягають успіхів на фронті в Україні.
Тим часом державні ЗМІ в Росії завзято підігрували думці, що за нападом стоять Україна та Захід. Це ж робили і російські високопосадовці та законодавці. У короткій відео, опублікованій у російському Telegram-каналі SHOT, репортер запитав секретаря Ради безпеки та близького соратника Путіна Миколу Патрушева: «ІДІЛ чи Україна?». Патрушев відповів: «Звісно, Україна».
Звинувачення зовнішніх сил у тому, що відбувається в Росії – від терактів до мирних протестів опозиції – для Путіна не є чимось новим. Він робив це принаймні з 2004 року, після кризи із заручниками, яка призвела до загибелі понад 330 людей у школі в південному місті Беслан, коли він натякав, що Вашингтон і Захід підтримують ісламських бойовиків на Північному Кавказі в спробі послабити Росію.
Теракт у Беслані: хто винен у загибелі людей
1/10Школа №1. У спортзалі школи протягом 52 годин терористи утримували 1100 вчителів, дітей та їх батьків. Зараз там висять фотографії більш, ніж 300 жертв теракту. Школа знаходиться в руїнах, з 2004 року тут практично нічого не змінилося. Зрешечені кулями стіни, надписи «Ми пам'ятаємо», «Сумуємо». Обгоріла шведська стінка на одному кінці спортзалу, обвуглені баскетбольні кільця – на іншому. Посеред спортзалу поставлений православний хрест. Навколо нього розставлені відкриті пляшки зі свіжою водою – в пам'ять про заручників, які впродовж двох спекотних літніх днів були практично позбавлені води. На згадку про вбитих тут 186-ти дітей, жителі Беслана продовжують приносити машинки, ведмедиків та інші іграшки.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
2/10Аміна Качмазова стоїть посеред їдальні школи №1. 1 вересня 2004 року, в свій восьмий день народження, вона прийшла до школи разом зі своїми сусідками-старшокласницями – Лялею і Аліною. Коли вона опинилася серед заручників, нікого з її родичів з нею не було. Вона пам'ятає, як бойовики стратили одного із заручників з метою змусити замовкнути інших. До того дня Аміна ніколи не чула про «вибухи». Один із вибухів, який стався на третій день, залишив її без очей. Ляля і Аліна обоє загинули. Зараз, 10 років потому, Аміна – студентка факультету міжнародних відносин Владикавказького університету. Вона сміється легким сміхом і обожнює життя.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
3/10Час назавжди зупинився в кімнаті Оксани Кокової. Її батькові, Руслану, подобається тримати двері в її кімнату відкритими. Після вибуху, який стався на третій день, Оксані вдалося вирватися на свободу, але вона повернулася назад, щоб допомогти малюкам. Рятуючи їх, вона й загинула. Оксана була талановитою спортсменкою, обожнювала карате і в'язання. Живучи з батьком і старшим братом, вона звикла займатися будинком. Вона була доброзичливою, балакучою і відповідальною. Оксані було 15 років.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
4/10«Мені здається, що вона як і раніше з нами», – говорить 63-річний Руслан Коков. Коли Оксана пішла в школу, щоб більше вже не повернутися ніколи, Руслан був на базарі. В її день народження Руслан і його 27-річний син Урузмага завжди сервірують для неї місце за столом. Вони їдять її улюблену їжу – кавуни, хурму, апельсини-корольки. На цій фотографії Руслан зображений на тлі свого будинку на вулиці Комінтерну. Школу №1 видно з вікна його кімнати. Під час облоги тут розташовувалися підрозділи російського спецназу. У заключній перестрілці було розбито скло на двох вікнах його будинку. За минулі десять років він так і не зібрався з духом їх полагодити. «Коли щось нагадує мені про цю трагедію, я тільки страшно засмучуюсь», – говорить він.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
5/1054-річна вчителька історії Надія Гурієва в класі школи №1, де вона викладала протягом понад 20-ти років. На вікнах, як і раніше висять фіранки, які вона розвішувала разом зі своїм сином Борисом. Надія, або, як вона полюбляє називатися, Надя, опинилася в заручниках разом зі своїми трьома дітьми. Борис і її старша дочка Віра загинули. Їх тіла обгоріли в результаті одного з вибухів. Їм було 14 та 11 років. В цей день Борис і Віра мали танцювати на концерті, присвяченому початку навчального року. Вірине тіло було упізнано завдяки танцювальному костюму. Наді і її молодшій доньці вдалося врятуватися. Нині Надя викладає у новій школі, збудованій навпроти школи №1.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
6/10Двоюрідний брат Азамата Дзебісова, Заур, був зовсім як рідний – «найближча» йому людина. Вони росли в одному будинку. Вікова різниця між ними становила лише рік. У перший навчальний день обидва вони, а також матір Азамата, Світлана, потрапили в заручники. Під час триденної облоги їх розділили. Пізніше обгоріле тіло Заура було знайдене в шкільному спортзалі. В даний час, 20-річний Азамат вчиться в Москві, але канікули проводить в Беслані. Перебуваючи в своєму колишньому класі, Азамат згадує, які сни снилися йому про Заура в перші тижні його загибелі. «У самому останньому сні, прощаючись зі мною, він покликав мене з собою. Я йому сказав, що у мене ще залишилися тут справи. Тоді він посміхнувся мені і сказав мені: «До побачення».
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
7/101 вересня 2004 року Олені Гайтовій і сестрам Розіті та Зарін Ціріховим було 12, 10 і 14 років. Під кінець теракту дівчаткам вдалося вирватися на свободу, але коли Олена повернулася додому, її батьки були одягнені в чорне, а 16-річний брат Алан був відсутній. Спочатку батьки сказали їй, що він у лікарні, однак, незабаром зізналися в тому, що він загинув у школі. Дівчатка, як і раніше, залишаються кращими подругами. Всі троє – студентки одного і того ж московського інституту. Заріна вже його закінчила. На фотографії вони зображені в колишній шкільній бібліотеці. Тут бойовики влаштували склад зброї. «Раніше, коли ми були маленькими і всього не розуміли, було простіше – каже Олена. – Ми не усвідомлювали всього значення того, що в класі нас раптом стало на сім осіб менше. Тепер ми виросли. Біль з часом не зменшується. Навпаки, стає все важче. Тепер ми краще розуміємо подію».
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
8/101 вересня 2004 року Христині Дзгоєвій було 11 років. Вона прийшла в школу зі своєю матір'ю та 10-річною сестрою Дзерою. Потрапивши в заручники, вони намагалися триматися всі разом, але під час вибухів на третій день втратили один одного. Христина та її мати врятувалися, але Дзера загинула. Вони завжди жили неподалік школи, але після теракту переїхали на кілька кварталів подалі від неї. На фотографії Христина зображена в своєму колишньому класі. Всі свої спогади про теракт вона зберігає в щоденнику. 10 років потому вона вчиться в Москві і вважає за краще перебувати подалі від Беслана. «Тут мені нічого не треба», – каже вона.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
9/10Могила сестри Христини Дзери знаходиться серед могил інших жертв Беслана. Місцеві жителі називають це кладовище «Містом Янголів». Тут майже ніколи не буває порожньо. Багато людей, які пережили бесланську трагедію,приходять сюди в пошуках заспокоєння. Вони дотримуються символічних ритуалів, що знаменують дорослішання своїх загиблих дітей. Цього року багато батьків прикрасили випускними стрічками могили своїх дітей, які повинні були, але були позбавлені можливості закінчити школу в 2014 році. Приїжджаючи до Беслана, Христина ходить на могилу Дзери, щоб поговорити з сестрою. Мати Христини так і не може оговтатися від смерті своєї дочки. Напис на могилі Дзери говорить: «Прости, що ти не з нами, прости, що я не з тобою – Мама».
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
10/10У останні дні місцеві жителі винесли зі спортзалу школи №1 принесені туди за минулий рік іграшки. Таким чином, вони звільняють місце новим приношенням, які знаменують 10-річний ювілей Бесланской трагедії. Урочисті заходи у пам'ять про жертв Беслана почалися 1 вересня з традиційної панахиди у старій школі і процесії на кладовище. Спортзал укладений в золотий саркофаг, що прикрашений квітами і символізує величезний вінок. На другий день в столиці Північної Осетії Владикавказі відбувся поминальний концерт. У середу, 3 вересня відбуваються дві заключних заупокійних служби. В небо випускають білі повітряні кулі, які символізують кожне з втрачених життів.
У Беслан (регіон Північна Осетія) бойовики захопили в заручники понад 1200 учнів та вчителів школи №1. Внаслідок нападу і наступного штурму будівлі силовиками загинули 334 людини, 186 із них – діти
Посилання для територій, де сайт Радіо Свобода заблокований
Назад
Вперед
Але цього разу ставки можуть бути особливо високими: Путін щойно здобув новий шестирічний термін на виборах, які були затьмарені доказами широкомасштабних фальсифікацій, а його рішення розпочати повне вторгнення в Україну два роки тому призвело до тривалої, виснажливої війни і до втрати сотень тисяч росіян, а не до швидкого підкорення Києва, на яке він, очевидно, розраховував.
Ось деякі з причин, чому Путін нині звинувачує Київ і Захід у нападі на «Крокус Сіті Хол».
«Війна з Вашингтоном»
Від початку повномасштабного вторгнення Україну в лютому 2022 року Путін намагався перетворити Росію на країну, де провоєнна позиція є само собою зрозумілою справою, фактом життя, і використати це, щоб зміцнити контроль над країною.
Його прессекретар Дмитро Пєсков нещодавно закликав до «внутрішньої мобілізації», маючи на увазі, що росіяни повинні не просто підтримувати війну напоказ, а вірити в неї як щось священне. Така пропозиція вражає, оскільки більшість росіян, схоже, підтримують війну пасивно і без особистого ентузіазму.
Путін дедалі частіше намагається переконати громадян, що країна веде не агресивну війну проти України, а радше екзистенційну оборонну війну, в якій Україна є лише інструментом у руках Вашингтона та Заходу, які прагнуть домінувати над Росією чи знищити її. Цей світогляд впроваджується через закони, які держава використовує, щоб змусити замовкнути росіян, які критикують або ставлять під сумнів війну в Україні.
У такий наратив погано виписується смертоносна атака ісламських екстремістів. Напад на «Крокус Сіті Хол» може свідчити про те, що Путін прогледів загрозу, яка є більш неминучою або реальнішою за ті, які, як він каже, становить Захід.
На цьому тлі припущення, що атака була справою рук Заходу, виглядає як доволі несерйозна спроба пом’якшити невдоволення через «серйозний провал розвідки», як це описує науковий співробітник Atlantic Council та колишній посол США в Москві Александр Вершбоу.
Те, що таку загрозу імовірно прогледіли, особливо важко пояснити у світлі того, що раніше в березні Сполучені Штати попередили Росію про розвідувальні дані, які вказують на те, що екстремісти мають «фіналізовані плани» нападу, і той факт, що Путін за три дні до атаки публічно відкинув попередження як «провокаційну» спробу «залякати та дестабілізувати наше суспільство».
Попередження від США надійшло ще перед президентськими виборами 15-17 березня. Таким чином те, що Кремль покладає провину на Сполучені Штати, ніби вони зіграли роль у нападі, може мати сенс для того, щоб вписати попередження США у ширший наратив війни, у якому вороги Росії не зупиняться ні перед чим, щоб взяти верх.
Україна заперечує будь-яку причетність до нападу, а речниця Ради національної безпеки США Едрієн Вотсон 24 березня заявила, що «не існує жодної української причетності.
Дилема
Хоча видимих доказів зв’язку з Україною немає, існує очевидний зв’язок із Центральною Азією: російська влада затримала щонайменше 11 осіб, і вісьмох із них взяла під варту, у тому числі чотирьох громадян Таджикистану, яких звинувачують у скоєнні стрілянини.
Оскільки Росія значною мірою покладається на трудових мігрантів з Таджикистану та інших країн Центральної Азії, етнічність підозрюваних ставить перед Путіним «серйозну політичну дилему», каже аналітик російської політики та питань безпеки Марк Ґалеотті.
«Якщо він каже: «Так, це була «Ісламська держава», яка діяла руками жителів Центральної Азії та гастарбайтерів», то, по-перше, це загострює расову напругу, що насправді є проблемним питанням у багатонаціональній, багатоконфесійній Росії, де 10 відсотків населення є мусульманами. Але це також провокує запитання: що ви збираєтеся з цим робити? Неминучим наслідком будуть певні репресії проти жителів Центральної Азії, які, як ми знаємо з минулого досвіду, будуть здійснюватися досить бандитським і жорстким способом», – сказав він.
«Зараз Росія не може дозволити собі вигнати цих центральноазіатських робітників –вона потребує їх…. Через вплив війни та необхідність роботи на повну потужність оборонних заводів, фактично існує нестача робочої сили».
Теракт під Москвою посилив напругу між етносами в Росії. Публічна демонстрація жорстких кадрів, на яких видно, як російські силовики знущаються над затриманими,імовірно покликана вгамувати будь-яку жагу помсти. Але, за словами Ґалеотті, Путін, можливо, сподівається уникнути радикальних кроків, таких як встановлення суворіших обмежень на в’їзд до Росії для громадян Таджикистану та його сусідів, оскільки це «зашкодить російській економіці та позиціям Росії серед її ключових центральноазіатських союзників».
Редактор відділу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода з питань Росії, України, Білорусі у Празі. Крім того, автор інформаційного бюлетеня The Week In Russia («Тиждень у Росії»). Жив і працював у РФ та колишньому Радянському Союзі протягом майже 20 років між 1989 і 2014 роками, враховуючи посади в Москві в AP і Reuters. Також писав репортажі з Афганістану та Пакистану, а також з інших частин Азії, Європи та Сполучених Штатів
![<span style="font-size: 11pt; line-height: 115%; font-family: Calibri, sans-serif;">«Мені здається, що вона як і раніше з нами», – говорить 63-річний Руслан Коков. Коли Оксана пішла в школу, щоб більше вже не повернутися ніколи, Руслан був на базарі. В її день народження Руслан і його 27-річний син Урузмага завжди сервірують для неї місце за столом. Вони їдять її улюблену їжу – кавуни, хурму, апельсини-корольки. На цій фотографії Руслан зображений на тлі свого будинку на вулиці Комінтерну. Школу №1 видно з вікна його кімнати. Під час облоги тут розташовувалися підрозділи російського спецназу. У заключній перестрілці було розбито скло на двох вікнах його будинку. За минулі десять років він так і не зібрався з духом їх полагодити. «Коли щось нагадує мені про цю трагедію, я тільки страшно засмучуюсь», – говорить він. <!--[if !supportLineBreakNewLine]--><br />
<!--[endif]--></span>](https://gdb.rferl.org/247eed30-110b-4f8f-9ce0-2afcf63ba9ed_w1024_q10_s.jpg)
![<span style="font-size: 11pt; line-height: 115%; font-family: Calibri, sans-serif;">Двоюрідний брат Азамата Дзебісова, Заур, був зовсім як рідний – «найближча» йому людина. Вони росли в одному будинку. Вікова різниця між ними становила лише рік. У перший навчальний день обидва вони, а також матір Азамата, Світлана, потрапили в заручники. Під час триденної облоги їх розділили. Пізніше обгоріле тіло Заура було знайдене в шкільному спортзалі. В даний час, 20-річний Азамат вчиться в Москві, але канікули проводить в Беслані. Перебуваючи в своєму колишньому класі, Азамат згадує, які сни снилися йому про Заура в перші тижні його загибелі. «У самому останньому сні, прощаючись зі мною, він покликав мене з собою. Я йому сказав, що у мене ще залишилися тут справи. Тоді він посміхнувся мені і сказав мені: «До побачення». <!--[if !supportLineBreakNewLine]--><br />
<!--[endif]--></span>](https://gdb.rferl.org/fe19bf38-ad30-491e-bac3-45592b7d7947_w1024_q10_s.jpg)
Форум