Тиждень важливих переговорів між російськими та західними чиновниками не зміг зменшити геополітичну напруженість у Східній Європі, де Москва зосередила понад 100 тисяч військових на кордоні з Україною і погрожує невизначеними «військово-технічними заходами», якщо її ультиматуми про припинення співпраці Україна-НАТО не будуть виконані.
У той час, як Балтійському морю в останні роки приділяли значну увагу стратегічні планувальники НАТО, потреба у цілісній Чорноморській оборонній стратегії НАТО зараз очевидна, ніж будь-коли. Як свідчить нинішня несекретна розвідка, окупований Росією Крим може бути використаний як військовий полігон для південного флангу потенційного повномасштабного вторгнення в Україну. Зростання російського домінування в Чорному морі також підвищує ймовірність морської блокади, спрямованої на торговельне судноплавство або десанти вздовж південного узбережжя України в регіоні навколо Одеси.
На жаль, нинішня стратегія НАТО щодо стримування російської агресії в Чорноморському регіоні є небезпечно недорозвиненою. Три країни-члени НАТО, Румунія, Болгарія та Туреччина, поки що не змогли створити всеосяжну стратегію безпеки на Чорному морі разом із партнерами НАТО, Україною та Грузією, щоб протистояти викликам, вставленим Росією.
Вид співробітництва, необхідний для ефективної Чорноморської оборонної стратегії НАТО, поки що виявився невловимим на тлі політичних розбіжностей між державами-членами. Хоча перспективи прогресу в заявках України та Грузії на членство є незначними, ці дві країни-партнери НАТО також відіграють важливу роль у чорноморській стратегії альянсу.
Досяжним першим кроком до більш узгодженої позиції НАТО в Чорному морі була б більша допомога Заходу у відновленні морської сили України та Грузії.
Конвенція Монтре 1936 року ускладнює підтримку постійної присутності НАТО в Чорному морі, оскільки Туреччина зберігає контроль над протоками і накладає значні обмеження на кількість, час транзиту та тоннаж військово-морських суден. Це посилює потенційну роль чорноморських партнерів України та Грузії.
Україна втратила більшість свого військово-морського флоту внаслідок російської окупації Криму в 2014 році, тоді як значна частина військово-морського флоту Грузії була знищена під час конфлікту країни з Росією в 2008 році. Додаткове фінансування дозволило б Україні та Грузії відновити свої військово-морські можливості, відповідно до стандартів НАТО. Це призведе до того, що більше суден постійно перебуватиме в Чорному морі.
Певною мірою це вже відбувається, але потрібно прискорити зусилля щодо нинішньої кризи. Захід, однак, повинен остерігатися поставок в Україну та Грузію кораблів класу «корвет», оскільки більші судна є дорогими в експлуатації. Вони також більш вразливі до вищої військово-морської сили Росії, тоді як мілководні порти Одеси та Миколаєва не забезпечують належної інфраструктури.
З огляду на це, Захід має продовжувати допомагати Україні у розбудові флоту, здатного виконувати її стратегію захисту. Це має включати невеликі недорогі патрульні катери, катери-амфібії, здатні висаджувати піхоту, і ракетні кораблі, здатні запобігти висадці російських військ.
У разі серйозної військової ескалації з боку Москви метою НАТО в Чорному морі було б прийняти ефективну стратегію «відмови від моря». Ця стратегія передбачала б створення сили, здатної принаймні обмежити свободу навігації Росії на незаконно окупованих територіях. Щоб досягти такої присутності, НАТО могло б об’єднати військові навчання зі своїми партнерами – Україною та Грузією.
Наразі Румунія є найбільш завзятим прихильником більшої присутності альянсу в регіоні, і після підписання 10-річної угоди про співпрацю зі США її можна вважати стабільним якорем для НАТО в Чорному морі.
Морська присутність НАТО в Чорному морі неухильно зменшується після перших років російської агресії проти України. У лютому 2017 року генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг пообіцяв збільшити присутність НАТО в регіоні, але прогрес був неоптимальним.
ВМС Румунії, України та Грузії могли б сприяти встановленню постійної присутності в Чорному морі, відповідно до Конвенції Монтре, значно збільшивши розміри, масштаби та складність їхніх поточних навчань. Не можна виключати єдину стратегію оборони на суші, повітрі та морі. НАТО в цій царині може спробувати повторити сучасну стратегію щодо Балтійського моря в Чорному морі.
Україна проводить регулярні Чорноморські навчання з НАТО, відомі як Sea Breeze, а також сухопутні навчання Rapid Trident та кілька інших.
У Грузії проводяться навчання армії Noble Partner, а США та Румунія спільно організовують Sabre Guardian. Бен Ходжес з Центру аналізу європейської політики припустив, що ці навчання не повинні бути ізольованими, а мають бути пов’язані разом як демонстрація єдиної оборони Чорноморського регіону.
Західні планувальники повинні пам’ятати, що Росія понад усе поважає силу. Серйозною слабкістю є той факт, що в НАТО наразі немає єдиної політики щодо безпеки на Чорному морі. Внутрішні розбіжності всередині альянсу дають Росії можливості у вкрай невідповідний момент у відносинах з Кремлем.
Зараз багато членів НАТО шукають шляхи для відновлення взаємодії з Росією, поєднуючи стримування з діалогом. Чітка і послідовна стратегія в Чорному морі продемонструвала б ту силу, яку Москва розуміє і поважає.
Скайлер Блейк – дослідник-стажер Центру «Нова Європа» у Києві
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США
