Якою може бути коаліція у Верховній Раді України, хто може стати наступним прем’єром та кого сподіваються бачити на цій посаді у Вашингтоні? Звідки з’явився запит на «нові обличчя» та що робитимуть США, якщо Україна почне відмовлятися від захисту своїх національних інтересів? Про це та інші аспекти виборчої кампанії в Україні йшла розмова із американськими експертами в рамках спеціального проекту «Голосу Америки» «Вибори у Верховну Раду: оцінки, прогнози, небезпеки. Погляд з Вашингтона».
На думку усіх учасників програми, партія «Слуга народу» має обмаль шансів отримати більшість у парламенті та потребуватиме партнера для формування коаліції. Навіть якщо партія б і перевершила очікування, набравши понад 50% місць за списком та в одномандатним округах, зауважила редакторка блогу UkraineAlert «Атлантичної ради» Мелінда Герінг, їй все одно було б доцільніше мати партнера, аби ухвалювати необхідні закони у наступні 5 років.
«Дивіться, «Слуга народу» насправді не є політичною партією. Вони кажуть, що це політична партія, але вона складається принаймні з трьох груп. У Зеленського є люди шоу-бізнесу, в яких немає політичного досвіду. Вони ніколи раніше не були в парламенті. Потім – прошарок антикорупційних активістів – у відповідь на запит на нові обличчя. Також у списку є люди Коломойського. Це велике питання, як довго він може тримати цю групу разом», – говорить Герінг.
Раді доведеться зіткнутися із багатьма проблемами і їй буде потрібна більше голосів, ніж половина складу, погоджується Джонатан Кац, старший дослідник Німецького фонду Маршалла у США.
На думку Катерини Смаглій, учасниці програми «Лідери наступного покоління» Інституту Маккейна, у партії «Слуга народу» нараховується не три, а щонайменше 10 груп із різними інтересами, і після виборів почнеться процес подрібнення більшості.
«Зеленському, який на цей момент не контролює свою виборчу кампанію, буде надзвичайно важко утримати більшість разом. Йому неодмінно доведеться мати партнера в парламенті. Він, звичайно, не створить коаліцію з блоком Медведчука, тому що це автоматично викличе величезний протест громадян, які підтримують європейську інтеграцію України. Ми вже бачимо протести громадянського суспільства після нещодавнього оголошення про телевізійний міст між Росією та Україною. Зеленський, який боїться вуличних протестів, який не знає, як боротися із вуличними протестами, рішуче перешкоджав би такому сценарію», – говорить Смаглій.
На її думку, він також не зможе співпрацювати із «Європейською солідарністю» через демонізацію експрезидента Петра Порошенка на минулих виборах «через уявну чи реальну корупцію». Отже, вибір залишається між партією «Батьківщина» Юлії Тимошенко та «Голосом» Святослава Вакарчука.
Я думаю, що Зеленський, мабуть, боїться Вакарчука, тому що ім'я Вакарчука надзвичайно пізнаванеМелінда Герінг
«Я думаю, що для нього політично було б набагато краще об'єднатися з Вакарчуком, щоб продемонструвати українському електорату, що він йде з новими особами, новими ідеями і партією, яка принаймні претендує на ідеологію, яка хоче боротися з корупцією і яка також міцно стоїть на позиціях проєвропейського вибору України. Я б не радила йому йти з Тимошенко, тому що ця партія, на мою думку, представляє старі традиції. У списку немає нових осіб. Цей партійний список під сильним олігархічним впливом – Пінчука, Тігіпка, Тарути та інших», – вважає експертка.
Втім, зауважує Герінг, на заваді цьому може стати персональний виклик, який Зеленський вбачає у Вакарчукові. «Я думаю, що Зеленський, мабуть, боїться Вакарчука, тому що ім'я Вакарчука надзвичайно пізнаване. Він має об’єднатися з «Голосом», але, я думаю, він боїться виклику з боку Вакарчука».
Кац зауважив, що й самому Вакарчуку може бути не вигідно входити до урядової коаліції, враховуючи, що в суспільстві може швидко настати розчарування новим урядом та президентом. У випадку Тимошенко, зауважує він, її амбіції стати прем’єр-міністром можуть переважити розрахунки щодо політичної доцільності.
На думку вашингтонських експертів, партія «Голос» є найбільш цікавим феноменом цих виборчих перегонів. Герінг звертає увагу на брак досвіду партійців.
«У ній – надзвичайно талановиті люди. Вони дуже розумні, але недосвідчені. У списку – двоє людей із законодавчим досвідом, два адвокати, двоє людей під 50. Середній вік – 37 років. Я думаю, він мав підібрати більше людей з досвідом, більше юристів. Йому очевидно потрібні розумні та вправні люди. Люди в його списку – це добродійники. Отже, якщо Слава мені б подзвонив, я б йому сказала знайти людей, які є порядними, але також вправними, які знають законодавчі правила, знають, як досягти свого у парламенті. Йому потрібно навчитись відповідати на запитання стратегії і йому потрібно знайти людей, які мають набагато більше досвіду, ніж він. Я думаю, що він помилився, виключаючи можливість вносити у список депутатів парламенту реформаторів, які зарекомендували себе за останні п'ять років. Я не розумію, чому він виключив Ганну Гопко або Мустафу Найєма».
Натомість Смаглій зауважує, що більшою проблемою є не брак досвіду, а олігархічний контроль над українською політикою:
«Вакарчук – єдиний кандидат, який відкрито заявляє, хто його спонсори. За ним немає олігархів. Можливо, з'являться нові представники українського бізнес-класу, як президент інвестиційного банку Dragon Capital Томаш Фіала, якого, до речі, назвали одним із найуспішніших українських бізнесменів, що працює прозоро. Це саме ті люди в Україні, які хочуть змінити правила гри і хочуть зламати корумповану олігархічну систему».
Є ймовірність, що «Голос» не подолає 5-відсотковий бар’єр, оскільки він постраждав як від нерішучості Вакарчука під час попереднього виборчого циклу, так і від перенесення виборів на літоДжонатан Кац
Разом з тим, зауважує Кац, залишається ймовірність, що «Голос» не подолає 5-відсотковий бар’єр, оскільки він постраждав як від нерішучості Вакарчука під час попереднього виборчого циклу, так і від перенесення виборів на літо.
«Щоб сформувати нову партію, мати осередки в регіонах, заявити про себе, необхідно більше від двох місяців. Я думаю, що найголовніше те, що вони мають робити зараз, – подолати 5-відсотковий поріг, або ця історія буде дуже короткою».
Вихід «Опозиційної платформи – За життя» на друге місце містить в собі подвійну небезпеку, вказує Смаглій. По-перше, каже він. це надсилає сигнал світові та дає можливість Росії використовувати цей факт у своїх політичних інтересах.
«Росія може казати у міжнародних переговорах: «Ось дивіться, партія, яка виступає за більш міцні відносини з Росією, – на другому місці на цих виборах». Це саме по собі демонструє, що українці більше схильні, можливо, домовитися з Росією, забути про анексію Криму, забути про агресію на Донбасі. По-друге, ця група осіб завжди зможе перешкоджати законодавчому процесу в Раді. Замість того, щоб дозволити новій коаліції швидко перейти до антикорупційної програми, вони будуть використовувати всілякі конфлікти, провокації, непотрібні суперечки, щоб блокувати ефективний законодавчий процес у Раді», – пояснює Катерина Смаглій.
Зростання її підтримки вона частково пояснює непрозорістю виборчої кампанії Володимира Зеленського.
«Зеленський, мабуть, увійде в історію як перший і єдиний світовий лідер, який виграв президентство, не давши жодної відкритої прес-конференції журналістам. І це дало українському суспільству можливість вигадувати, фантазувати, якою є його зовнішня політика і яка політика взагалі буде проводитись, коли він стане президентом. Серед тих 73%, які він отримав, були люди, які рішуче виступають за НАТО і які рішуче проросійські, виступають за кращі відносини з Росією. Зараз Медведчук і його партія намагаються радикалізувати виборців із сильними проросійськими поглядами, щоб змусити їх розчаруватися в Зеленському і підтримати проросійську партію, яку представляють Бойко, Льовочкін та інші особи з групи Медведчука».
Кац звертає увагу, що навіть здобувши максимальний відсоток, який вони набирають за опитуваннями, – 14%, «Опозиційна платформа – За життя» все одно опиниться у меншості:
«Я менше стурбований тим, що будуть щоденні суперечки, не забувайте, що в парламенті вже є ті, хто представляє проросійські сили. Мене більш турбує питання більшості. Керувати важко. Мова йде не про заяви на телебаченні. Не про твіти. Не про те, щоб сказати щось дотепне. Ви повинні прийти, засукати рукави і роками працювати. Щоб створити незалежний суд, потрібен час. Якщо більшість нерішуча, забудьте про опозицію. Звичайно, проросійські сили і Росія продовжуватимуть ятрити рани. Але головне – що робитиме партія при владі. Саме їхні дії матимуть значення для України».
У разі малоймовірного сценарію формування коаліції між «Слугою народу» та партією Медведчука та поступками Росії, першим відреагує український народ, говорить Кац, але також надійде реакція і від Вашингтона:
«Ви, звичайно, знаєте, що Сполучені Штати повинні працювати з урядами, які при владі. Ми не можемо обирати лідерів, ми повинні з ними працювати. Але це, безумовно, змінило б поточну політику США, особливо у питаннях санкцій. Це може вплинути і на загальний рівень допомоги, у тому числі безпекової».
Роблячи прогнози щодо майбутнього прем’єр-міністра, Герінг визначила, що Зеленський опинився перед виборам – сформувати уряд політичний чи технократичний.
«Коли він підходить до вибору прем'єр-міністра, він може вибрати технократа або повернутися до знайомих облич – Авакова, Смешко або Тимошенко. Ми знаємо, що всі вони хочуть бути прем'єрами. І якщо він зробить вибір на користь політичного прем'єра, я вважаю, Захід це змусить замислитися, вони скажуть, що вони вже не є обережно оптимістичними. Вибирати когось на зразок Тимошенко, Смешко або Авакова було б жахливою помилкою. Він абсолютно повинен вибрати технократа, якого поважають на Заході», – вважає Герінг.
За її словами, наразі розглядаються 5 потенційних кандидатів, яких можна назвати технократичними прем’єрами. Це Айварас Абромавичус, Владислав Рашкован, Юрій Вітренко, Андрій Коболєв і Олександр Данилюк.
Представники «Нафтогазу» – Вітренко та Коболєв – на її думку, менш ймовірні після обурення в суспільстві через їхні фінансові бонуси та вузьку спеціалізацію. За словами Герінг, їй самій найбільш імпонують кандидатури колишнього міністра економічного розвитку та торгівлі Айвараса Абромавичуса та заступника виконавчого директора МВФ Владислава Рашкована.
«Я брала інтерв'ю у всіх них, я дивилася їм в очі, я чула їхні хороші жарти і погані жарти. Я люблю вивчати людей. Це найцікавіша частина роботи журналіста. У кого з них відповідна особистість? Хто гарний переговірник? Хто розуміється на людях? Але також, хто має кращі технічні знання? І до мого короткого списку увійдуть дві особи – Абромавичус і Рашкован. Я думаю, що з цих п'яти ці двоє найбільш вражаючі. Вони реформатори. У них добрі стосунки з президентом. Вони слухають інших людей. Їх шанують на Заході. Але якщо Зеленський вибере когось з цих п'яти, я влаштую вечірку у Вашингтоні».
Також, за її словами, у Вашингтоні будуть уважно спостерігати за призначенням на посаду генерального прокурора України та реформою СБУ.
Коментуючи запит на «нові обличчя», експерти поділилися кількома думками.
Смаглій вважає, що хоча суспільний запит на оновлення влади є справжнім, він у певній мірі використовується українськими олігархами.
«Пам'ятайте, що рік тому ICTV Віктора Пінчука розпочало телешоу під назвою «Нові лідери», в певному сенсі готуючи український електорат до ідеї, що нарешті настав час шукати альтернативу нинішньому істеблішменту. Я думаю, вже тоді українські олігархи вирішили, що їм буде краще разом з молодими обличчями і, можливо, навіть з деякими молодими людьми без парламентського досвіду. Отже, це несе певні загрози. Звичайно, можливо, ці молоді, нові люди принесуть нові свіжі ідеї, але, безумовно, й виклики, тому що без усунення і зменшення впливу олігархів ці нові особи не будуть мати жодної влади і контролю».
У Вашингтоні, говорить Кац, сам посил про «нові обличчя» сприймається обережно. Усе залежить від якості людей, каже він. Критично поставився дослідник і до факту, що у список «Голосу» та «Слуги народу» принципово не брали людей з парламентським досвідом.
«Пригадаємо останні парламентські вибори, коли також з'явились нові обличчя. Мелінда назвала декількох із тих, хто не потрапляє до парламенту на цих виборах, що, на мою думку, сумно, оскільки багато з них вийшли з громадянського суспільства, багато чому навчилися, витримали удари та набили синці у парламенті, зрозуміли, як це працює, що дійсно необхідно».
На думку Герінг, у запиті на нові обличчя відображається прірва між талантами нації, індивідуальними успіхами окремих українців, які змагаються на найвищому міжнародному рівні, та бідністю країни загалом.
«Мене вражають таланти, які я бачу в Україні. Місто Київ набагато більш творче, ніж Вашингтон. Увесь час з'являються нові ресторани, нові ІТ-компанії, весь час виникає щось нове. Україна як нація надзвичайно талановита. І постає питання: якщо ми такі талановиті, чому ми такі бідні? Чому багато людей їдуть за кордон? Чому наше життя не покращилося? Я думаю, це справжнє бажання, яке, звичайно, використовують і політичні партії».
