Рішення Трампа зустрітися з Путіним є ударом для України, пише американське видання U.S. News & World Report. Санкції проти Москви, які не призвели ні до миру на сході України, ні до повернення Криму необхідно переглянути і прийти до компромісу, пише політичний коментатор німецького видання Süddeutsche Zeitung Штефан Ульріх. Щоденник зі США The Washington Post пише про те, що Кремль пропихає міф про минулу велич Росії, тому не дивно, що він ненавидить телесеріал «Чорнобиль». А французький щоденник Le Monde подає свій погляд на військові ліцеї в Україні.
Президент США Дональд Трамп зустрінеться з колегою з Росії Володимиром Путіним на саміті «Групи двадцяти», пише американське видання U.S. News & World Report, – і це є ударом для України. Рішення президента США підриває сподівання союзників, що Трамп буде дотримуватися твердої лінії проти російської агресії в Україні й деінде, мовиться у статті.
Видання повідомляє, що 12 червня Трамп підтвердив план зустрітися з Путіним на саміті «Групи двадцяти» в Японії пізніше цього місяця, і тим відкинув, на думку союзників США, головний інструмент у намаганнях Вашингтона вчинити вплив на Москву.
У статті нагадано, що в листопаді 2018 року Трамп скасував плановану було зустріч із Путіним на попередньому такому саміті в Буенос-Айресі, вочевидь у відповідь на затримання Росією 24 українських моряків під час кризи в Керченській протоці. І хоча він таки зустрівся з Путіним неформально на полях того саміту, українські посадовці сподівалися, що тверда лінія Трампа – ніяких офіційних зустрічей із Путіним (Трамп тоді заявляв, що передумовою для такої зустрічі має бути звільнення українських моряків – ред.) – наголосить на його підтримці України і відверне подальшу агресію.
«Трампа, президентська кампанія якого стала предметом кількох масштабних розслідувань щодо можливих зв’язків із Москвою, критикували за те, що він не став на твердішу позицію проти російської агресії», – додає автор статті.
«Санкції необхідно переглянути», – пише політичний коментатор німецького видання Süddeutsche Zeitung Штефан Ульріх. «Санкції проти Москви не призвели ні до миру на сході України, ні до повернення Криму. Тепер настав час знову обміркувати їх і прийти до компромісу», – пише журналіст, який і раніше виступав із закликами до Заходу поліпшити відносини з Росією, незважаючи на її агресію проти України.
За його словами, міжнародні санкції – не самоціль, і необхідно переглянути, чи правильно було запроваджувати їх і чи правильно їх зберігати.
Автор визнає, що коли суверенна держава Україна повернулася в бік Заходу, Росія 2014 року насильством анексувала Крим і почала війну на сході України – і те, й інше є щонайтяжчим порушенням міжнародного права, і санкції були відтак необхідні, пише він і додає: «Але питання в тому, чи продовжувати їх, раз вони не призвели ні до миру на сході України, ні до повернення Криму».
Санкції служать не тільки тому, щоб відновити первісний стан, а й тому, щоб відвернути ще гірше, і з цього погляду санкції проти Росії успішні, заявляє коментатор: тепер президент Росії Володимир Путін знає, що не може дозволити собі подальшої агресії проти європейських країн, бо це викличе набагато суворіше покарання. «Але також мають рацію й ті, хто має за мету знову мирно співжити разом із Росією в Європі, – заявляє автор. – Це в інтересах усіх народів континенту. Тому важливо думати поза термін санкцій і обміркувати, як усе-таки можна вирішити український конфлікт».
Автор стверджує, що, «коли подумати реалістично, Москва ніколи не поверне Криму, бо вважає, що буде використовувати його як базу свого флоту». Але й Україна не може змиритися з грабунком її території, визнає він і пропонує такий рецепт: «Можна припустити, що Київ і Москва проведуть переговори щодо Криму з тим наслідком, що Росія зможе залишити собі Крим, а Україна отримає за це належне відшкодування».
Наразі, здається, обидві сторони не бажають іти цим шляхом, але європейці могли б не тільки застосовувати санкції, а й настійливо домагатися цього, твердить коментатор. «Адже конфлікт із Росією, врешті, можна вирішити тільки через компроміси», – заявляє він.
Про те, якими компромісами, на його думку, можна вирішити конфлікт на сході України, який теж веде Росія і який теж є підставою для значної частини санкцій щодо Москви, автор не згадує.
Вихід телесеріалу «Чорнобиль» знову привернув увагу до теми Чорнобильської катастрофи, її наслідків і причин. Пише про це і щоденник зі США The Washington Post. «Кремль пропихає міф про минулу велич Росії. Не дивно, що він ненавидить «Чорнобиль», – пише автор статті в розділі «Точка зору» про ставлення офіційної Москви до цього серіалу.
Він нагадує епізод, у якому комуністичний функціонер дає знати, що справжню небезпеку становить не вибух на АЕС, а новини про це, і пише: серіал «є щирою спробою передати нелюдськість, свідоме ігнорування реальності і брехню, які були визначальними рисами СРСР 1980-х років».
Ця особливість зробила «Чорнобиль» хітом у США – «але в Росії серіал наразився на історичний ревізіонізм, підтримуваний російською владою і її передавачами її ідей у ЗМІ, які розглядають критичні дослідження російського і радянського минулого як напад на сучасність країни», пише автор.
Він пропонує короткий огляд прокремлівських російських ЗМІ, які змальовують серіал як «троянського коня» для нападу на всю радянську історію, називають його «чудовою пропагандистською перемогою» американців чи повідомляють, що в Росії знімають власний серіал про Чорнобиль, який ґрунтується на безпідставному твердженні, ніби до катастрофи причетне ЦРУ США.
«Реакція прокремлівських ЗМІ на «Чорнобиль» є ілюстрацією принципу, на якому ґрунтується вся путінська теорія про те, який зв’язок між історією й минулим Росії. Минуле треба переписати як період національної величі, щоб сучасна політична обіцянка повернути силу країни мала сенс. Бо якщо в минулому були трагедії чи воно було посереднє, то воно не може бути зразком для сучасності. Не можна знову стати великим, якщо ти великим ніколи й не був. І Чорнобиль – далеко не єдина тема, якої стосується це правило», – мовиться у статті.
«І хоча Радянський Союз розвалився, але реакція союзних із Кремлем критиків на «Чорнобиль» засвідчує, що з цього огляду мало що змінилося. Складання вини за катастрофи на зовнішнього ворога, щоб зберегти відчуття національної величі, не гарантувало славетного майбутнього СРСР у 1986 році. Ця ж стратегія і тепер не спрацює», – завершує автор.
А французький щоденник Le Monde, повідомляючи про виставку у Франції робіт ізраїльської фотохудожниці Міхаль Хелбін, зроблених у військових ліцеях в Україні, подає і свій погляд на ці ліцеї як на явище. Ці військові інтернати, про які колись було призабули, зараз знову розквітли в Україні, яка перебуває у стані відкритого конфлікту з Росією на Донбасі, мовиться у статті з назвою «Воєнні ігри в Україні».
За словами автора статті, в цих закладах прищеплюють повагу до армії у процесі дуже різного освітнього процесу для хлопців і дівчат. Перші носять військовий однострій, другі уніформу цивільного зразка, і їхні дні складаються з «традиційної» школи, спорту, напіввійськових заходів і різноманітних церемоній, пише автор.
У Росії, з її атмосферою тріумфального повернення мілітаризму, зростання числа військових шкіл-інтернатів природно супроводжує цю тенденцію. Справа з Україною дивує більше, бо йдеться про країну, яка повільно вислизає з орбіти Росії і намагається позбутися радянської спадщини, мовиться у статті. Але рух національного самоствердження, що триває в Україні на тлі війни на сході країни, ставить такі заклади на центральне місце.
Як пише газета, ізраїльську фотохудожницю цікавило не це все, а самі діти-курсанти – а також концепція освіти, дуже різної для хлопців і дівчат. Видання цитує слова Хелбін: «Від хлопців очікують, що вони виконуватимуть роль воїнів, а дівчата там просто зведені до ролі декорації». Фотограф пригадує різницю в одязі і діяльності цих двох груп, а також зняті нею уроки танцю у військовому ліцеї, де готуються до великого балу наприкінці шкільного року – на яких, за її словами, сягає апогею ця «рольова гра» двох статей, що походить із глибини століть.
