Про те, що російська агресія виходить далеко за межі українських кордонів за важливістю, говорили у Давосі 22 січня, де розпочалася щорічна зустріч Всесвітнього економічного форуму, мовиться у статті аналітичного центру Atlantic Council. Тим часом у статті для видання Euractive ідеться про те, що політично-духовний відхід України від російського православ’я глибоко розлютив президента Росії Володимира Путіна, який має політичні амбіції у регіоні. А німецька медіакомпанія Deutsche Welle публікує матеріал про висування колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко кандидатом у президенти. Вона є суперечливим кандидатом, зауважує автор.
У швейцарському Давосі 22 січня розпочалася щорічна зустріч Всесвітнього економічного форуму. У статті американського аналітичного центру Atlantic Council розповідається, про що говорили під час зустрічі в Українському домі в Давосі.
Віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе сказала, що «Україні треба простягнути руку, підставити плече, або принаймні якось залучитися до допомоги їй проти російської агресії, особливо у рік виборів».
Президент Atlantic Council Фредрік Кемпе, який був модератором дискусії, зазначив, що російська агресія виходить далеко за межі українських кордонів у плані важливості – не лише для Європи, але й для світу, мовиться у статті. За його словами, боротьба України – це боротьба за майбутнє Європи, цілісної й вільної.
Ієва Ільвес, колишня перша леді Естонії, яка наразі очолює Національну секцію координації політики у сфері кібербезпеки при Міністерстві оборони Латвії, зауважила, що «Україна є і має залишатися європейською країною». На глобальному рівні її хвилює той факт, що Росія здатна маніпулювати відкритими і ліберальними демократіями, «головами й серцями людей таким чином, що вони навіть не помічають». Вона зазначила, що використання дезінформації та кібератак Росією – це те, що хвилює також і країни Балтії.
Щодо США, виконавчий директор Інституту з проблем жінок, миру та безпеки Джорджтаунського університету Мелані Вервір зазначила, що вони посилають неоднозначні сигнали щодо підтримки Києва. Справа в тім, що заяви президента США Дональда Трампа, які натякали на можливу підтримку визнання анексії Криму з боку Росії, йдуть поруч із послідовною дипломатичною і військовою підтримкою України, мовиться у статті.
Климпуш-Цинцадзе також застерегла Європу проти реалізації газопроводу «Північний потік-2», який дозволятиме Росії оминати Україну в постачанні газу до країн Центральної Європи та Німеччини. Це, за її словами, буде важелем впливу Москви на Європу – таким самим, який Росія використовувала проти України протягом десятиліть.
Кемпе також зауважив, що Київ уже зробив важливі кроки, а міжнародна спільнота, у свою чергу, має продовжувати координувати зусилля для підтримки розвитку України.
Директор організації «Права людини без кордонів» Віллі Фотре у статті для видання Euractive наголошує: російське православ’я є питанням, важливим для безпеки України.
6 січня у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію і незалежність від Москви главі нової Православної церкви України митрополитові Епіфанію. Політично-духовний відхід від російського православ’я, представлений президентом України Петром Порошенком як важливе питання національної безпеки, «глибоко розлютив президента Росії Володимира Путіна, який має політичні амбіції у регіоні», мовиться у статті.
У відповідь на автокефалію синод Московського патріархату помстився, негайно оголосивши про повний розрив відносин із Вселенським патріархатом.
Після зміни режиму в Україні президент Порошенко і український парламент висловлювали серйозні занепокоєння щодо «неоднозначної» позиції чи, навпаки, мовчання лідерів Російської православної церкви і Української православної церкви (Московського патріархату) щодо основних питань національної безпеки, нагадує автор.
Тоді вони не підтримали Євромайдан, який мав на меті знизити вплив Москви на внутрішні справи України. Вони також не засудити анексію Криму Росією та ліквідацію парафій Української православної церкви Київського патріархату на півострові, мовиться у статті.
«Після здобуття територіальної та політичної незалежності Україна зараз перебуває на шляху до завоювання своєї духовної незалежності», – зауважує автор.
Не визнавати автокефалію нової української церкви вирішили православні церкви Польщі і Сербії. Інші, на Балканах і в ЄС, – які перебувають під впливом Російської православної церкви, вирішили поки що не висловлюватися з цього приводу і з різних причин вочевидь не мають бажання визнавати українську автокефалію. Грузинська ж церква поки що не має чіткої позиції – ймовірно, через побоювання того, що Російська православна церква визнає незалежність Абхазької православної церкви (самопроголошеної неканонічної церковної структури, не визнаної світовим православ’ям – ред.), що негативно вплине на спроби відновити цілісність Грузії.
«Немає сумнівів, що, втративши Україну, Московський патріархат використає всю свою силу в Європі, за підтримки Кремля, щоб уникнути будь-якого визнання автокефалії України своїми церквами-сестрами», – переконаний автор.
У статті німецької медіакомпанії Deutsche Welle йдеться про висування колишнього прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко кандидатом у президенти.
«За два місяці до дня виборів ветеран і суперечливий український політик знову подає заявку на президентство. Вона хоче отримати компенсацію від Росії за Крим і сепаратистський конфлікт на сході України», – мовиться у статті.
Із часу Помаранчевої революції 2004 року вона стала відомою як політик, і на міжнародному рівні. Відтоді Тимошенко бувала то в уряді, то у в’язниці, зазначає автор.
У 2014 році Тимошенко програла вибори Петру Порошенкові – відтоді вона присвячує свій час його критиці. Наразі опитування громадської думки свідчать про її лідерство у президентських перегонах, хоча й лише з 16 відсотками підтримки проти 13,8% у Порошенка. Тим не менш, її особа дуже суперечлива – існує занепокоєння її можливими зв’язками із російським президентом Володимиром Путіним, який свого часу прихильно висловлювався про неї, мовиться у статті.
«Проте вона заявляла, що хоче отримати компенсацію від Росії за анексію Криму і підтримку сепаратистських повстанців на сході України. Вона також висловлювалася за вступ України до ЄС і НАТО», – пише автор.
Її здобутки досить неоднозначні: вона була головою української газопостачальної компанії у 1990-х роках, була призначена на посаду віце-прем’єр-міністра і звільнена з неї в час 10-річного президентства Леоніда Кучми на рубежі тисячоліття. Потім вона перемагала і програвала на виборах, була прем’єр-міністром іще два роки до 2010-го, коли зіткнулася з низкою кримінальних справ проти неї. Вона посіла друге місце на виборах 2014 року з трохи більше ніж 12 відсотками голосів», – нагадує автор.
Як мовиться у статті, на з’їзді своєї «націоналістичної» (так у тексті – ред.) партії «Батьківщина», на якому Тимошенко оголосила про участь у виборах, вона визнала, що робила помилки, але додала: «Може, я іноді помиляюся, але помиляюся щиро».
