До повномасштабного вторгнення у Києві було близько 4 мільйонів людей. Після 24 лютого 2022-го з міста поїхала майже половина з них. І ось зараз, за даними Міжнародної організації з міграції – щоправда, вже разом із переселенцями з інших областей України – столиця потроху повертається до початкової цифри. Ми вирішили запитати у містян – як їм живеться у Києві під час повномасштабної війни і як вони ставляться до комендантської години, як реагують на сигнали повітряної тривоги і як, на їх думку, можна допомогти армії, живучи в тиловому місті.
Зараз у Києві на вулиці не можна перебувати з опівночі і до п'ятої ранку. В інших областях та містах – по-різному, десь комендантська година починається з 11-ї вечора, а десь її і зовсім немає. Що кияни думають про такі обмеження?
«Ми вже так звикли, мабуть, до цього, що ти вже розумієш і плануєш свій і день, і вечір, взагалі нічого не дратує в цьому плані», – каже молода киянка.
«Якщо чесно, всіх напружує, а мене чомусь ні, не знаю чому. Я і так вночі ніде не вештаюся», – відповідає студент.
«Комендантська година напружує, безумовно, всіх, але куди від цього подінешся?» – ставить риторичне питання киянин.
«Мені «ок», в мене маленька дитина, собака, то вони всі гуляють до, і я пам'ятаю, що був якийсь момент, коли це було не «ок», тому що, все одно, ми всі молоді, нам всім хочеться потусуватись, побігати, хоча, знов таки, зараз не на часі, як на мене. Це не дев'ята, не восьма година, не як було на початку війни, коли в тебе комендантські доби і ти не знаєш, як вийти з собакою погуляти. Зараз, як на мене, досить терпимий час для того, щоб встигнути кави десь попити і додому прийти вчасно», – відповідає молода мама.
«Я позитивно ставлюсь. Я б її ще збільшила», – каже пенсіонерка.
«Чи напружує комендантська година? Звичайно, що це певні обмеження які дають про себе знати і хочеться якесь нормальне життя, яке було до війни», – каже мешканка Києва.
Окрім комендантської години, з'явилася ще одна особливість не мирного життя – це повітряна тривога. У ЗСУ говорили, що ще жодна столиця у світі не переживала стільки ракетних атак, як Київ. У жовтні в КМВА розповідали, що лише за останні 12 місяців російські війська випустили у напрямку Києва понад 300 крилатих ракет, 14 балістичних та майже 400«Шахедів».
«Ну, спокійніше, звичайно, ніж в перші дні, тому що ти вже трохи фільтруєш вже, мабуть, коли дійсно небезпека, тоді ми спускаємося в укриття, тому що в мене є маленька дитина. Якщо це вдома вночі, то це, звичайно, правило двох стін», – каже молода киянка.
«Ну, якщо в день, якщо десь надворі, то я йду в укриття. А так, коли вдома, то ніяк не реагую», – відповідає студент.
«Нічого не роблю, я в такому місці перебував, що мені вже байдуже, що буде під час окупації, я маю на увазі, під Бучею», – каже киянин.
«Якщо тривога, я бачу, що це балістика, або я бачу, що це дрони, я знаю, що це таке, я намагаюся спуститися або в якийсь підвал або в паркінгу, або хоча б сховатися між двох стін. До того не можу сказати, що я була така супер відповідальна. Навіть поки я була вагітна, я могла, якщо балістика, бо ми попали декілька разів в магазині якраз під такий обстріл Києва, балістику, коли якраз прилітала десь на Подолі, то було не дуже «ок». І після того, звісно, ти інакше реагуєш, але я не можу сказати, що я там дуже, дуже така молодець і ховаюся десь ні. Якщо я бачу, що це МІГ полетів, то я знаю, що це означає», – каже молода мама.
«Ну, дві стіни, все так, як було, так і залишилось», – каже пенсіонерка.
«Звикаєш і намагаєшся жити просто звичайне життя, бо постійно бути у стресі у цьому, в такій напрузі, це дуже важко. Тому так, звикаєш. Ну десь воно відгукується і не можу сказати, що це просто безслідно все проходить, майже в усього населення ПТСР, і це дуже помітно, коли ти починаєш спілкуватися з людьми, бо ну у всіх є цей відбиток, відбиток війни, який, я думаю, що залишиться назавжди», – каже мешканка Києва.
Попри все – Київ вчиться жити у воєнний час. Бізнес, який спершу пішов на початку повномасштабного вторгнення – потроху повертається, затори на дорогах бувають і вдень, магазини та торгові центри працюють, хоч ще й не всі, столичні кафе вечорами – переповнені. І водночас – у Києві продовжують активно працювати благодійні та волонтерські центри. Ми запитали у людей, як, що на їх думку, повинні робити люди у тилових містах, щоб допомагати армії.
«Є волонтерство завжди. Дуже багато роботи, дуже багато людей, які потребують допомоги. Дуже багато людей, які залишилися без домівок, які залишились без речей. Моїй бабусі 76 років, вона 3 рази на тиждень їздить на волонтерство, то розбирати речі, то готувати їжу, то ще щось, тому кожна людина може допомагати так, як вона може допомагати, хтось грошима, хтось роботою», – каже молода мама.
«Донатити – це база, це фундамент. В якусь волонтерську організацію записатись. Це найменше, що можна зробити. Час іде, відповідно, можна бути мобілізованим і якщо ти, власне, сам себе не підготуєш, то, я думаю, і держава тебе… (сміється), краще бути підготовленим», – каже юнак.
«Знаєте, як я кажу завжди: не можеш стріляти, є там різні причини – хвороби, релігія щось не дозволяє, то копай. Не можеш копати – донать, ну все, що ти можеш робити по максимуму, тоді буде щось мінятися», – впевнений киянин.
Детальніше про те, як живе столиця під час повномасштабної війни, дивіться у новому випуску Донбас Реалії за посиланням вище та пишіть у коментарях про те, що змінилось у ваших містах та селах.
Форум