Пропаганда війни й діти: навіщо це потрібно Росії в Криму та чому правозахисники називають це воєнним злочином

Із 2014 року Росія призвала до своєї армії близько 25 тисяч осіб в анексованому Криму та провела 11 призовних кампаній. Про це повідомило Міністерство закордонних справ України, підкресливши, що Росія «має припинити такі правопорушення й неухильно дотримуватися зобов’язань держави-окупанта». У Москві ці вимоги традиційно відкидають.

Тим часом Україна в межах позову проти Росії надіслала в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду чергове повідомлення про мілітаризацію дітей у Криму. Українські правозахисники на пресконференції з цієї нагоди пояснили, що йдеться як про примушення молодих кримчан до служби в російській армії, так і про різні форми пропаганди цієї служби у школах і позашкільних установах на півострові. Це пов’язано з тим, що Росія де-факто поширює на окупований Крим програми свого військово-патріотичного виховання. Про різні грані цієї проблеми йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Прокурор Автономної Республіки Крим Ігор Поночовний на пресконференції в Києві пояснив, чому українській стороні необхідна співпраця з міжнародною інстанцією, коли йдеться про російські правопорушення в Криму:

«Мета, у першу чергу, полягає в тому, щоб за допомогою Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду та самої цієї інстанції домогтися кримінального переслідування воєнних злочинців. Національне законодавство дає нам можливість і розслідувати, і надсилати ці справи до суду, і притягувати цих людей до відповідальності, але у нас немає доступу до тимчасово окупованої території і співпраці з Російською Федерацією як державою-окупантом. Ми можемо документувати і розслідувати, але не притягати винних до відповідальності. Тому ми і надсилаємо повідомлення в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду. Це вже дев’яте таке повідомлення. Сподіваємося, що вони стануть підставою для того, щоб попереднє вивчення матеріалів закінчилося, і Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду нарешті перейшов до офіційного розслідування».

Ігор Поночовний також окреслив коло відповідальних осіб, які, за оцінкою української сторони, причетні до організації військового призову та пропаганди служби в російській армії серед неповнолітніх в окупованому Криму:

«Окрім президента Росії, міністра оборони, начальника Генштабу, місцевих військових комісарів, відповідальність за це несе також глава уряду Росії, який, окрім спільної участі в «інтеграції» півострова, також причетний до військового призову і загалом до мілітаристської пропаганди серед кримських дітей. Так, саме уряд Росії у 2014-2015 роках ухвалював постанови про створення так званого президентського кадетського училища в Севастополі та затвердження державної програми патріотичного виховання громадян на 2016-2020 роки. Все це було реалізоване на території півострова рішеннями так званих «глави республіки Крим»та «губернаторів Севастополя». Загалом окупаційна влада залякує населення, що в разі ухилення від призову до Збройних сил Росії настане адміністративна або кримінальна відповідальність».

Юрист з міжнародного гуманітарного права Кримської правозахисної групи Богдан Мельникович розповів Крим.Реалії, чому міжнародні інстанції можуть розглядати дії російської влади в Криму як воєнні злочини.

‒ З точки зору міжнародного права, Крим і Севастополь ‒ окуповані території, і які б документи там не видавала Росія, це не змінює ні статусу осіб, які проживають там, ні статусу самих територій. Женевська конвенція про захист населення під час війни говорить про те, що держава, яка окупує, не може насильно призивати на службу в свої збройні сили населення окупованої території. З цього випливає, що Росія порушує свої міжнародно-правові зобов’язання, коли вдається до насильницького призову ‒ тобто громадянин не може відмовитися від нього під загрозою кримінального переслідування. Такі дії підпадають під склад воєнного злочину, передбаченого статутом Міжнародного кримінального суду. Зараз його прокурор збирає всю інформацію з цього приводу, необхідну для ведення справи.

Богдан Мельникович прогнозує, що конкретне коло осіб, відповідальних за ці правопорушення, буде окреслене пізніше.

‒ Міжнародний кримінальний суд працює з найбільш значними злочинами, і причетних до них осіб визначить вже під час самого процесу. У Криму є багато організацій, які внесені в систему так званого «російського патріотичного виховання», і воно фінансується з державного бюджету. Звичайно, посадові особи, які спрямовують діяльність таких організацій, мають притягуватися до відповідальності. Їхня робота ‒ всеосяжна. Починаючи з того, що в Криму часто можна спостерігати публічні заходи, де солдати російської армії розповідають про свою службу, демонструють техніку, звеличують роль Росії та її військові успіхи, і закінчуючи тим, що Росія створює спеціалізовані військові установи для дітей, де їх виховують як майбутніх солдатів і наставляють на шлях так званих «захисників вітчизни».

За інформацією кримських правозахисників, тільки на організацію та роботу одного російського державного закладу додаткової освіти «Кримпатріотцентр», який займається так званим «патріотичним вихованням на півострові», з бюджету виділили 800 мільйонів рублів. На офіційному сайті зазначено, що ця організація займається «методичним забезпеченням отримання громадянами початкових знань в галузі оборони, підготовкою громадян з основ військової служби в освітніх установах і навчальних пунктах і військово-патріотичним вихованням». Журналісти Крим.Реалії надіслали інформаційний запит в «Кримпатріотцентр», щоб з’ясувати позицію його представників щодо відомостей про порушення, переданих в Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, однак відповіді на момент підготовки матеріалу не отримали. Редакція готова опублікувати заяву організації після її отримання.

Керівниця центру громадянської освіти «Альменда» Валентина Потапова вказує на те, що російська держава використовує для мілітаристської пропаганди насамперед самі школи.

‒ Я б тут говорила не про патріотичне виховання як таке, а про системну роботу зі знищення української ідентичності та формування російської ‒ тобто про асиміляцію населення Криму, особливо молодого покоління та дітей. Безумовно, кримчан примушують вступати в армію, але через шість років більшість молодих людей не розуміють, що це примус. У їхньому розумінні це щось добровільне. Але звідки взялася така оцінка? А все почалося з 2014 року, коли перед Росією постало складне завдання за дуже короткий час інтегрувати у свою систему Кримський півострів, який жив за правилами свободи, відкритості та демократичної держави. Для цього росіяни залучили всі інструменти, і, перш за все, формальну освіту. Той же «Кримпатріотцентр» та інші організації дають неформальну освіту, це довший шлях.

Валентина Потапова стверджує, що для пропаганди війни російська держава використовує безліч елементів шкільної програми.

‒ Це і підручники, і внутрішньошкільні конкурси, і шкільні музеї ‒ до речі, їх досить швидко було переформатовано для звеличення «героїчного шляху Росії». Так що головні проблеми, з якими ми зіткнулися через шість років, це саме наслідки таких елементів формальної освіти. І цього року 1 вересня президент Росії Володимир Путін провів перший урок для школярів ‒ зокрема й у Криму, ‒ присвячений 75-й річниці перемоги над нацистською Німеччиною. Але говорив він не про мир, а про війну! Він сказав дітям, що їхні однолітки тоді брали в руки зброю, йшли в партизанські загони, ставали до верстатів на заводах тощо. Це пряма пропаганда, що порушує всі норми міжнародного гуманітарного права: перша особа держави у зверненні до дітей пропагує війну. Крім того, президент показав європейські країни та США як ворогів.

На думку Валентини Потапової, українська держава, окрім організації дистанційного навчання та вступу кримчан до вишів на материковій частині країни, не зробила більше нічого для реінтеграції молодого покоління кримчан після анексії. Керівниця центру «Альменда» вважає, що в цій сфері українська влада може взяти на озброєння давній досвід європейських держав на кшталт Німеччини після Другої світової війни.