«Ми в 2019 році бачили страшні вироки». Ольга Скрипник – про права людини у Криму

Наприкінці 2019 року Генасамблея ООН схвалила чергову, посилену, резолюцію з прав людини в Криму. Зокрема, ООН вимагає від Росії, що окупувала Крим, припинити переслідування жителів півострова з політичних і релігійних мотивів, зупинити призов кримчан до армії Росії і негайно відпустити всіх незаконно засуджених жителів Криму.

Чи змінюється ситуація з правами людини у Криму? Кому загрожує небезпека на півострові? Чи дотримується Україна прав кримчан? На ці та інші актуальні питання відповідає голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

– Які основні тенденції ми можемо окреслили для Криму 2019 року?

– В цілому тенденція не втішна. Вони (права людини, – ред.) продовжують погіршуватися, якщо говорити узагальнено. Якщо конкретніше, то за спостереженнями нашої організації, яка займається безпосередньо документуванням всіх сфер, пов’язаних із правами людини, а також військовими злочинами, то тут ми, на жаль, бачимо тільки посилення негативних тенденцій.

Почну з близької для нас всіх теми – це політв'язні. Люди, яких незаконно позбавили волі. Тут будуть більш наочними цифри, які ми задокументували у 2019 році: всього було «звільнено» з місць позбавлення волі 12 осіб, але, водночас, 40 осіб були незаконно позбавлені волі в Криму Росією.

– Хто залишається основною групою ризику в Криму?

– Тут складно сказати, тому що логіка ФСБ і кремлівського режиму іноді буває досить несподіваною. Але якщо говорити про те, що вже зафіксовано, то зараз мінімум 88 осіб продовжують перебувати у місцях позбавлення волі за незаконними справами. Найчисленніші, це справи кримських мусульман. Серед них більшість кримських татар – 65 осіб, які звинувачуються за терористичною статтею за нібито участь у «Хізб ут-Тахрір». Це дуже жорстка стаття, вона включає ще й позбавлення волі на великі терміни. Ми в цьому році бачили страшні вироки по 12 років, по 17 років.

Щонайменше 11 осіб – це так звані «диверсійні» справи. Але часто бачимо, що Росія потім сама змушена відмовлятися від деяких звинувачень і максимум залишає тільки зберігання зброї. Те, що змогла підкинути і сфальсифікувати.

З відкритих, яскравих активістів, ми маємо справу Олега Приходька. Ми бачимо, що переслідування за українські символи, за українські прапори все одно триває. Цього ж року Росія відпускає Володимира Балуха, якого посадили по суті за український прапор. За короткий час у нас з'являється новий український політв'язень Приходько, який також позбавлений волі за свою відкриту українську позицію.

– Чи є в Криму люди, які займаються захистом прав людини?

– Активні люди залишаються. І той пресинг, репресії і тиск, які ми зараз спостерігаємо у Криму, навпаки призводять до того, що люди організовуються і продовжують чинити спротив. Шукають нові форми, знаходять один одного. Ми бачимо це яскраво, наприклад, під будівлею суду, коли відбуваються ті чи інші процеси. Що важливо, тепер ці процеси ми спостерігаємо не тільки в кримських судах, але також і на території Росії.

У березні було затримано понад 20 осіб у так званій «справі Хізб ут-Тахрір». Людей на етапі слідства одразу ж вивезли із Криму в Краснодар. Але активісти все одно їдуть туди, підтримують один одного. Це дуже яскравий приклад того, що, не дивлячись на те, що Росія намагається створювати дуже складні ситуації, люди продовжують (підтримувати, – ред.).

– Зараз дотримується право кримчан на отримання інформації?

– Воно постійно порушується і в різні способи. Один із найяскравіших прикладів – пряме блокування різних веб-сайтів. Буває, що весь сайт заблокований як, наприклад, «Українська правда». Або сайт Меджлісу кримськотатарського народу, який блокується через рішення про заборону Меджлісу. Це було вже неодноразово визнано незаконним, і всі міжнародні організації вимагають скасувати цю заборону. Ми фіксуємо час від часу до 30-ти блокувань українських сайтів. Що цікаво, вони блокуються з порушенням саме російського закону.

– Наскільки велику увагу приділяють російські спецслужби спілкуванню кримчан у мережі інтернет? Наскільки ризикованим воно є зараз?

– Це в цілому питання нашої медіабезпеки, медіаграмотності. Розуміння того, що будь-яка інформація, яка потрапляє в мережу, може бути використана проти тебе. Особливо, якщо ми говоримо про такі зони конфлікту і окуповану територію як Крим. Що я точно б не радила людям, так це в принципі користуватися мобільним зв'язком. Крім якихось особливих випадків. Росія елементарно може в період дослідчих перевірок встановлювати всі «прослушки» і спеціальне забезпечення для того, щоб слухати мобільні переговори. Моя порада – мобільним телефоном спілкуватися мінімально. Тільки якісь побутові питання, виклик швидкої допомоги. Не більше того. Вважайте, якщо ви говорите через мобільний телефон, то хтось вас слухає.

Що стосується соціальних мереж. Так, з одного боку це важливий інструмент, через який треба повідомляти, якщо стосовно вас порушуються права, вас затримують, обшукують. Часто соціальні мережі є одним із найшвидших механізмів. Цей інструмент продовжуйте використовувати, це дійсно важливо. Для нас, як правозахисників, іноді він буває єдиною ниточкою, коли ми встигаємо хоч якось дізнатися, що сталося. Але, водночас, поширені спроби злому. Тому використовуйте двоетапну авторизацію. Вона є у всіх соціальних мережах. Те ж саме стосується будь-яких месенджерів. Також потрібно розуміти, що в «Вконтакте» і «Одноклассниках», апріорі, які б ви паролі не ставили, у ФСБ є доступ.

– Хотілося б поговорити про те, що відбувається з боку материкової частини України на адміністративному кордоні між Кримом і Херсонською областю. Там порушуються права людини?

– Загалом, якщо говорити про технічне забезпечення та санітарно-гігієнічне, то нарешті з'явилися позитивні зміни. Ми за це боролися п’ять років. На жаль, за всі попередні роки це не зрушило з місця, навіть коли були виділені реальні бюджетні гроші на облаштування. Йдеться про елементарні речі: туалети, зал очікування. Зараз відбулися зміни. Восени були обладнані режимні зони, відкриваються сервісні зони для людей.

Також ми наполягали на доступі до певних послуг: адміністративні, пошта, банкомат. Вони зараз імплементуються, і я сподіваюся, що вже з нового року люди зможуть не тільки перебувати у нормальних критих приміщеннях, а й отримати хоча б мінімальні адміністративні послуги. Це дуже важливий прорив, який у нас стався.

Багато проблем залишається з митницею через закон про «вільну економічну зону». Він абсурдний, але все одно продовжує діяти. Це питання перевезення особистих речей, коли щось вважається особистими речами, а щось ні. Нам як і раніше надходять скарги. Хоча їх і стало менше, але вони пов'язані саме з роботою митниці. Поки там стоятиме митниця, у нас завжди буде ця проблема.

І ще одне питання, яке у нас виникло, пов'язане з діями Нацполіції. Там з'явився такий «вагончик» із Нацполіцією. Часто, без пояснень причин, іноді навіть не представляючись і не надаючи відповідні документи, у людей збирали певні персональні дані. Хоча просто так ніхто не може цього робити. Все повинно бути в рамках якихось правових речей, у рамках відкритого провадження. Ми багато разів зверталися, і колеги наші зверталися, що ці дії є неприпустимими. І ось нещодавно Офіс гуманітарної політики провів круглий стіл із питань свободи пересування. І що важливо, там були представники Нацполіціі, саме АРК. Вони визнали, що такі проблеми є, були певні перевищення повноважень, і що зараз це питання врегульоване і таких дій зараз не повинно бути. Дійсно, після цього у нас знизилась кількість скарг на дії поліції. Ще раз просимо кримчан звертати на це увагу і повідомляти про такі порушення: телефонуйте на лінію прокуратури.

– У 2019 році в Україні змінилася влада. Чи відчувається спадкоємність і системність, яка йде від попередньої влади? Може були успадковані якісь напрямки політики?

– У питаннях Криму я навіть не хотіла б спадкоємності від попередньої влади. Було дуже багато проблем, обіцянок, ігнорувань. Я сподіваюся, це не буде перейнято новою владою. Наприклад, проблема нерезидентів відома вже трьом парламентам. Перший влітку 2014 року схвалив закон про «Вільну економічну зону». Далі був парламент часів Петра Порошенка, який так і не знайшов ні сили, ні бажань це скасувати. Хоча вони абсолютно точно знали про цю проблему. Ми зустрічалися і на рівні комітетів, і голова Меджлісу Рефат Чубаров часто піднімав це питання, але «віз і нині там».

Зараз вже є третій парламент, який теж знає про цю проблему. Начебто є розуміння, але якихось конкретних ініціатив щодо скасування цього закону ми ще не бачили. Знаю, що колеги зустрічалися з НБУ і готові працювати над тим, щоб хоча б на рівні банків прибрати проблему нерезиденства. Проте, закон про «Вільну економічну зону» має бути скасований, і це саме те питання: «Чи буде це спадкоємність чи ні?».

У питаннях КПВВ є, навпаки, «неспадкоємність», у хорошому сенсі. Все-таки КПВВ змінюють. Поки те, що ми бачимо, різне. Є досить і позитивних сигналів, які потрібно враховувати. У нас була зустріч одразу після виборів, наприкінці травня цього року, з новим президентом Володимиром Зеленським. Мені здалося, що у нього була особиста, потужна мотивація допомогти.

– Міжнародне співтовариство неодноразово виставляло до Росії вимоги щодо окупованого Криму. Наскільки висока ймовірність того, що Росія виконуватиме ці вимоги в 2020 році?

– Тут важливо, що будуть рішення ще різних судів. Наприклад, це Міжнародний суд справедливості з питань дискримінації. Ми ще чекаємо його рішення, є тільки проміжне. І ще Європейський суд з прав людини розглядає міждержавну скаргу. Я думаю, що коли будуть оголошені ці рішення, то це вже буде дуже суттєвий аргумент. Він дасть нам можливість на міжнародному рівні запроваджувати нові механізми, щоб впливати на Росію, і щоб вона виконала ці вимоги. Це не відбудеться швидко. Те, чого ми можемо очікувати в 2020 році, це питання, пов'язані з обміном і звільненням політичних в'язнів. Це реальна перспектива, якщо переговорне питання збережеться.

Друге, що мені здається дуже важливим, – можна думати над тим, щоб у 2020 році почати створювати якийсь формат щодо Криму. Сьогодні нам ніде вести переговори. У нас є тільки «Мінськ», який стосується Донбасу. Питання навіть не в тому, щоб Росія обов'язково прийшла на ці переговори. Можна навіть із нашими країнами-партнерами, наприклад, США, Великою Британією, Францією. З ними потрібно знаходити цей формат. І наступного року було б правильно Україні стати більш активною в цьому напрямку і шукати такий механізм, щоб якийсь майданчик запустити. Тоді ці всі питання можна буде ставити.