(Рубрика «Точка зору»)
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ пов’язав анексію Росією Кримського півострова з протистоянням наддержав. Це важливе зауваження, яке перетворює конфлікт навколо Криму ‒ як і інші схожі конфлікти ‒ на частину великої світової політичної драми. Яка, думаю, робить жителів півострова ‒ як, втім, і всіх інших українських громадян ‒ заручниками цього великого протистояння.
Але виникає просте запитання: а чому взагалі це протистояння виникло? Коли ми були свідками протистояння Сполучених Штатів і Радянського Союзу в роки Холодної війни, ми, як мінімум, розуміли, що відбувається. Це було ідеологічне протистояння ‒ хай вплив комуністичного чаду й слабшав із кожним роком.
Це було ідеологічне протистояння ‒ хай вплив комуністичного чаду й слабшав з кожним роком
Проте скрізь, куди приходила Москва, відбувалося практично одне й те саме. «Народно-демократична революція», нехай часто й імітована за допомогою радянських або кубинських окупантів. Націоналізація приватної власності. Встановлення однопартійної диктатури якогось чергового народного царка. Приєднання захопленої країни до «табору народної демократії».
Словом, те, про що іронічно писав у ті роки Олександр Галич (радянський поет, автор і виконавець пісень, політемігрант ‒ ред,), ‒ «немає на світі сумнішої повісті, ніж про цю додаткову вартість». І зрозуміло, що у країнах, які орієнтувалися на Захід, ‒ навіть якщо говорити про диктаторські режими, ‒ була зовсім інша економіка, зовсім інше уявлення про державу. Це було справжнісіньке протистояння систем.
Нинішнє «протистояння наддержав», схоже, існує, у першу чергу, в голові у Путіна
А нинішнє «протистояння наддержав», схоже, існує, у першу чергу, в голові у Путіна. Тому що сучасна Росія, на відміну від того ж Радянського Союзу, впевнений, ніякою наддержавою насправді не є, її економічний потенціал ‒ тим більше при такій величезній території ‒ наближає цю країну радше до карликів, ніж до велетнів. Тому що ніякого альтернативного ідеологічного порядку денного російська «сфера впливу» більше не пропонує. І тому, що за всього протистояння з цивілізованим світом Росія, як ми бачимо, продовжує від нього залежати, і кожне нове рішення Заходу про посилення санкцій проти цієї країни б’є по її економіці сильніше, аніж будь-яка руйнівна зброя. І тому, що всі чудово знають ‒ і на Заході, і в Росії, ‒ що «справжні» санкції, які б зруйнували російську економіку, ‒ так, вдарили б і сам Захід, але й «протистояння» припинили б назавжди.
Росія ‒ на відміну від Радянського Союзу ‒ не справжній конкурент, це радше світовий хуліган, із яким не хочуть зв’язуватися
Росія ‒ на відміну від Радянського Союзу ‒ не справжній конкурент, це, впевнений, радше світовий хуліган, із яким не хочуть зв’язуватися, щоб не з’явилася необхідність переходити до рішучіших дій. Простіше кажучи ‒ можливо, щоб не довести справу до великої війни, нехай навіть і економічної.
І в цьому ‒ суть того, що відбувається навколо Росії сьогодні. Жителі Криму, як і всі інші українські громадяни, ‒ заручники не протистояння наддержав, як і не конкуренції систем, не змагання цінностей.
Вони заручники цього міжнародного хуліганства.
Віталій Портников ‒ журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал ‒ на сайті Крим.Реалії
