Наростає розчарування Росії через складне просування війни в Україні та обмежені цілі на місцях, тож, можливо, Кремль, почав шукати ворогів всередині своєї країни.
Андрій Солдатов, російський журналіст-розслідувач, який десятиліттями висвітлював тіньові служби безпеки країни, повідомив у квітні, що генерала-полковника Сергія Бесєду, керівника відділу зовнішньої розвідки Федеральної служби безпеки (ФСБ), затримали і згодом відправили до Лефортовської в’язниці у Москві.
Цей крок сприйняли як ознаку поглиблення розриву між російськими військовими та ФСБ. Причинами конфлікту можуть бути ймовірні збої в розвідці, що призвели до вторгнення Росії 24 лютого в Україну, і наростання параної в Москві, що розвідувальний апарат може працювати проти Кремля.
Жорстока війна в Україні триває, тому російські розвідслужби та військові стратеги все ще намагаються вирішити питання, як відповісти на сильніший, ніж передбачалося, опір України та на величезну західну підтримку Києва. Оскільки незабаром почнеться 11-й тиждень війни, продовжують нагромаджуватися питання стосовно того, чому Кремль так помилився у своєму довоєнному плануванні, чи може він мобілізувати нових солдатів для війни в Україні і які уроки він засвоїв зі своїх перших невдач.
Щоб краще зрозуміти можливий розвиток подій, Радіо Свобода поговорило з Солдатовим, який також є співробітником Центру аналізу європейської політики (CEPA) у Вашингтоні.
– Ви повідомляли, що генерала-полковника Сергія Бесєду затримали і відправили до в’язниці. Як вважаєте, що стоїть за цим кроком і що він говорить нам про теперішній стан російських спецслужб і російської еліти?
Ми вже спостерігаємо велику плутанину
– Ця історія стає все більш цікавою і складною. Ми вже спостерігаємо велику плутанину, а також деякі спроби ФСБ зменшити конфлікт між спецслужбами та військовими. Минулого тижня з’явилося кілька повідомлень про те, що Бесєда був присутній на похороні колишнього дуже відомого офіцера КДБ Миколи Леонова, який був одним із кураторів Фіделя Кастро на Кубі багато років тому, завдяки чому він став своєрідною легендою в КДБ. Швидше за все, те, що ФСБ доклала таких великих зусиль, щоб Бесєда був на цьому похороні, говорить про спроби припинити розмови і припущення про Бесєду й цей конфлікт, а також свідчить, що у них є насправді велика проблема.
Зараз військові багато у чому звинувачують ФСБ. Йдеться не тільки про рішення піти війною і те, як вони це зробили, а й про способи ведення війни та всі помилки
Ця проблема, безперечно, є, і зараз військові багато у чому звинувачують ФСБ. Йдеться не тільки про рішення піти війною і те, як вони це зробили, а й про способи ведення війни та всі помилки.
Звісно, мова не про те, що російські військові думають, що краще не вступати у війну. На жаль, я не бачу подібних настроїв у військових. Вони за війну, насправді, я би сказав, що вони досить агресивно виступають за неї. Вони просто не задоволені тим, як це було проведено.
– Розвідка напередодні війни була досить публічною та помітною й залишається такою під час цієї війни. Це стосується як, здається, провальної розвідки російської сторони, так і радше добре поінформованої розвідки Заходу про вторгнення Росії.
Як це впливає на ситуацію і як Москва пояснює те, що війна пішла не за планом?
– Можна очікувати, що військові у всіх невдачах, яких зазнала російська армія, особливо впродовж перших двох місяців, будуть звинувачувати таких людей, як Сергій Шойгу, який є міністром оборони. Однак, на моє здивування, я не помітив критики Шойгу з боку армії чи спецслужб.
Він і досі є дуже відомим і шанованим, хоч немає ні військового досвіду, ні підготовки, а російська армія зазнала великих невдач в Україні з початку всеохопної війни в лютому.
Проблема полягає в тому, що військові відчувають приреченість щодо розвитку війни. Вони почали думати, що для них це буде дуже коротка кампанія, тож звинуватили ФСБ у тому, що вона дезінформувала президента Володимира Путіна щодо відсутності значного опору з боку українців, але тепер вони стикаються з новою реальністю на місцях. І ця нова реальність, як вони бачать, полягає в тому, що Росія все ще має армію мирного часу, яка нині має боротися з повністю мобілізованою українською армією, забезпеченою найкращою зброєю на планеті, яку їй постачає Захід.
ЗСУ знешкоджують російські війська на Харківщині (фоторепортаж)
Саме тому російські військові відчувають свою перевагу в озброєнні та чисельності. Також схоже, що спецслужби починають це розуміти, тож тепер вони пристосовуються до нового наративу.
Зараз ми бачимо, як найкращі російські шпигуни, такі, як секретар Ради безпеки Микола Патрушев, голова російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін та інші фактично підтримують цю нову розповідь про боротьбу не лише з Україною, а й про велику війну між Росією та НАТО. Це більш апокаліптичний і глобальний погляд на конфлікт.
Найкращі російські шпигуни фактично підтримують цю нову розповідь про боротьбу не лише з Україною, а й про велику війну між Росією та НАТО
– Як ви думаєте, чому сприймають таку точку зору? Бо це, як припускають, виправдовує мобілізацію по всій Росії? Чи ви бачите, що це спричинено чимось іншим?
– Я думаю, що справа не тільки в перспективі мобілізації, а й у переконанні військових і спецслужб, що вони вибрали боротьбу з НАТО, але не у відповідному місці, тому що вони несуть великі втрати, але не в змозі у відповідь завдати жодної шкоди НАТО. Це є причиною великого розчарування військових. Вони воюють в Україні і зазнають дуже великих втрат війська й техніки, але не в змозі дати відсіч належним для них чином.
Це також гарне пояснення того, чому вони першочергово страждають від усіх цих проблем. Вони не можуть звинувачувати самих себе. Психологічно дуже незручно говорити, що вони зробили щось не так, що стратегія була поганою або що логістика була недостатньою. Набагато простіше сказати, що проблема полягає в тому, що, як вони завжди й підозрювали, підступний Захід потайки нападає на них. Вони переконані, що почали невеликий конфлікт в Україні, а зараз на них непропорційно нападає Захід, і тому вони стикаються з цими проблемами.
– Куди, на вашу думку, веде це «апокаліптичне», як ви його описуєте, мислення?
– Найбільша проблема – в цілях. Наприклад, нещодавно я перевірив деякі опитування російських військових в каналах Telegram, і вони дуже вразили мене. Їм ставили запитання про те, якою була б прийнятна мета проголошення перемоги у цій війні. Близько 25% респондентів сказали, що їх задовольнила б повна капітуляція України, а понад 30% сказали, що хотіли б вивести російські війська на кордон з Польщею.
Проте найдивовижніше те, що лише 6 відсотків сказали, що були б задоволені лише захопленням Донбасу. Це змушує хвилюватись. Це означає, що цілі, проголошені Путіним на початку війни, не обов’язково є тими самими, які військові вважають належними та прийнятними.
– У вас є кілька унікальних джерел у російських спецслужбах. Чому, ви думаєте, вони все ще розмовляють з вами?
– Мене це, очевидно, дуже хвилювало. Після початку війни я подумав, що ми можемо втратити деякі джерела, тому що моя антивоєнна позиція була дуже чітка. Впродовж приблизно трьох тижнів сталося саме те, чого я боявся, але після цього джерела повернулися, схоже, з різних причин.
Загалом це гра «знайди винного»
Вони не говорять не тому, що думають, що війна неправильна. Це взагалі не про те. Справа в їхньому розчаруванні та потребі звинувачувати когось у всіх цих проблемах. Військові звинувачують ФСБ, а ФСБ звинувачує окремі підрозділи ФСБ у проблемах, з якими вони стикаються. Отже, загалом це гра «знайди винного».
– Це просто пошук цапа відбувайла? Чи ви також в цьому вбачаєте справжнє бажання зрозуміти помилки та вчитися на них?
– Проблема в тому, що в російських військових чи російських службах безпеки немає традиції визнавати і вчитися на власних помилках.
Саме тому Путін завжди був таким популярним серед спецслужб. Його підхід протягом усіх цих років полягав у тому, що якщо в разі проблеми ви думаєте звинувачувати ФСБ або військових, то насправді найкращий варіант – це надати їм більше підтримки та ресурсів, тому що їх потрібно захищати від критики й перевірок.
Це залишається проблемою й нині, в час, коли коли їм потрібно коригувати та змінювати свою стратегію. Вони чекають на зміни згори, але не знають, як про це говорити.
Вони ще не зовсім розуміють, що робити далі
Вони цілком задоволені рішенням Путіна призначити генерала Олександра Дворнікова відповідальним за українську кампанію, тому що це принаймні було потрібно з першого дня. Але, знову ж таки, вони ще не зовсім розуміють, що робити далі.
Інша проблема полягає в тому, що вони не зовсім готові. Ця війна відрізняється від попередніх війн Путіна у Грузії, Сирії та на сході України, тому що тепер у нас є телеграм-канали. Там є провійськова громадська думка, де є багато солдатів, багато офіцерів та ветеранів, які говорять, не дуже відкрито, але все одно висловлюють критику на адресу військових.
Це може бути про дуже дрібні речі. Наприклад, нещодавно було велике розчарування щодо радіоприймачів для гелікоптерів. Вони запитували на цих каналах, чому їх немає і чи потрібно збирати гроші. В результаті в Росії розпочалася кампанія зі збору коштів. Міністерство оборони відповіло, що вони не потрібні, що викликало обурення як серед солдатів, так і ветеранів через те, що вони бачили, що керівництво не відповідає їхнім потребам і не може їх вислухати.
Отже, з’явився новий чинник громадської думки серед військових у Telegram, що поєднався з повною відсутністю традицій, як говорити про такі речі.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
