Марта Роте відома у соцмережах як To ja Helga.
«На вулиці сварилися, коли чули мій польський акцент – часто думали, що я росіянка, бо в мене слов’янський акцент. Мені кричали: «Росіянка, геть!». А коли вже знали, що я з Польщі, теж обзивали: «Нікчемна полька, їдь до Польщі», – розповідає Марта про ксенофобські випадки, які пережила під час своїх 20 років життя у Німеччині.
Спочатку, пригадує, спала на матраці на підлозі, а німецьку вивчала з нуля – на ходу, працюючи на касі. Марта каже: на власному досвіді знає, з яким булінгом та упередженнями стикаються мігранти. Тому про свій досвід життя за кордоном вона почала розповідати в соціальних мережах. І там, тепер, підтримує українських біженців. За це – і за сміливість говорити про проблеми у Польщі – українці їй дякують.
Полька Марта Роте вперше поїхала до Німеччини у 1999 році – до подруги, одразу після закінчення школи. Короткотривала поїздка переросла у чотири роки життя в країні.
Потім Марта на рік повернулася додому і знову поїхала до Німеччини. До 2023-го вона мешкала у Дрездені.
«Початок був важким»
Марта розповідає, що однією з перших проблем в новій країні був пошук житла.
Першу ніч я ходила вулицями – не мала де спати
«У мене не було де жити. Першу ніч я ходила вулицями – не мала де спати. Потім подруга знайшла мені житло в сусіда, старшого німця, де я спала на матраці на підлозі. Пізніше я жила у польки, яка з мого рідного міста. Згодом з’ясувалося, що вона обікрала мене й поїхала. Вкрала всі мої речі і зникла. Початок був важким. Дуже».
Марта не знала німецької. Вивчала її, слухаючи телебачення і музику, на роботі, записуючи слова в блокнот.
«Я отримала роботу в магазині, де був і бар. Я мусила одразу продавати, бо начальник поставив мене за касу. А я нічого не вміла німецькою, тому просто вчилася говорити, слухала. Коли начальник щось мені казав німецькою, я записувала і ввечері перевіряла в словнику вдома, бо тоді не було телефонів, не було інтернету, тож я все нотувала і вчилася зі словником. Так я й навчилася».
Під час першої поїздки, пригадує Марта, на західній Німеччині її не сприймали як мігрантку – там на той час вже житло багато іноземців. Але після переїзду до Дрездена, каже, часто зіштовхувалася з ненавистю і расизмом.
Мені казали не фарбуватися, не говорити польською
«Я це називаю «ксеномобінгом». Були дуже різні ситуації. Наприклад, лікар сказав мені, що якщо щось не подобається, то маю їхати до Польщі й там лікуватися. В установах я теж чула, що я – полька, тож нібито не можу мати жодних очікувань, допомоги, хоча вони мені належали, бо ми вже тоді були в ЄС.
На вулиці сварилися, коли чули мій польський акцент – часто думали, що я росіянка, бо в мене слов’янський акцент. Мені кричали: «Росіянка, геть!». А коли вже знали, що я з Польщі, теж обзивали: «Нікчемна полька, їдь до Польщі». Бачили моє авто з польськими номерами, теж кричали, що я маю їхати до Польщі. На роботі дуже часто були дурні жарти про поляків, усі ці упередження, що ми злодії. Мені казали не фарбуватися, не говорити польською, бо це їм заважає».
Марта каже, що спочатку в країні була сама, без підтримки. І після таких випадків іноді проявлялися депресивні настрої.
«Але я знала, що не можу здатися. У мене була орендована квартира, договори на телефон, телебачення, інтернет – наприклад, на два роки. Не можна так просто розірвати ці договори. Я мала внутрішню силу й бажання боронити свою гідність: я не здамся, я ні в чому не винна, приїхала сюди з добрими намірами працювати, жити, тож чому я маю бути боягузкою й тікати».
Згодом Марта одружилася та народила дитину. Розповідає, що отримувала мінімальне соціальне забезпечення, якого не вистачало. Тож під час декретної відпустки вирішила відкрити фірму «Поляк у Німеччині».
«У нас був кредит на машину, нам не було з чого платити. Я опинилася в дуже складній ситуації: хворіла, мала маленьку дитину, і ми з чоловіком ламали голову, що робити. Я б не знайшла роботу з маленькою дитиною і в такому стані.
Тоді я вирішила відкрити фірму і допомагати полякам в Німеччині. У соціальних мережах поляки почали звертатися до мене по допомогу в різних сферах – я допомагала з перекладами, документами, судами, пошуком роботи, житла».
«Дякують за підтримку і сміливість»
Після понад двадцять років в еміграції, Марта повернулася до Польщі. Нині вона працює та веде блог в Instagram під нікнеймом Tо ja Helga. Каже: через блог хотіла поділитися своїм досвід життя за кордоном і підтримати інших мігрантів.
Я не можу дивитися на упередження щодо українців
«Крім того, мені було соромно – мені досі соромно через те, що відбувається в Польщі. Поляки дуже змінилися, і я теж не можу звикнути після повернення, бо це люди, з якими я вже не вмію говорити на одному рівні. Не всі, але більшість усе ж має велику упередженість, є ненависть, ксенофобія.
Я просто не можу дивитися на упередження щодо українців, але не лише до них – це стосується різних націй. Мій чоловік – німець. Я не раз чула, наприклад, на роботі: «Добрий німець – мертвий німець». Або коли я шукала роботу для чоловіка, то один чоловік написав мені: «Євреїв і українців не приймаю».
Через свій блог полька також намагається протидіяти фейкам і пропаганді щодо мігрантів.
«Польща для поляків» – це не моє
«Поляки наче такі загублені, занадто багато слухають політиків – тобто ними можна легко маніпулювати, вони сприймають інформацію буквально. Якщо, скажімо, якась праворадикальна партія скаже, що українці отримують усе безкоштовно, то всі ходять і говорять це. А це не так.
Я вважаю, що еміграція мене змінила. Мені подобається, коли поруч декілька різних культур. Я не люблю замкнуте середовище тільки поляки, «Польща для поляків» – це не моє. Тож я вирішила говорити більше про своє життя, про власні переживання і про те, з чим я не згодна в Польщі, а також про підтримку України, українців».
Жінка розповідає, що їй пише багато українців зі словами вдячності за те, що вона піднімає теми міграції та дискримінації.
«Пишуть переважно про свої переживання й проблеми, щиро дякують за допомогу, моральну підтримку і за сміливість. Багато людей, особливо жінок, захоплюються тим, що я відверто кажу про те, що мені не подобається в Польщі, що захищаю українців. Вони часто пишуть, що завдяки моїм постам відчувають себе почутими, їм стає легше, це дає надію, що не всі люди погані».
Марта каже: міграція – завжди непросто через хейт та упередження. Вона радить біженцям вивчати мови та більше комунікувати з місцевими.
«Я вважаю, що передусім треба вчити мову – це база для комунікації: треба знати німецьку або польську. Я, наприклад, за кордоном не трималася лише поляків, бо з ними я б не вивчила німецької. Я трималася німців.
Щоб швидше й легше інтегруватися, треба ходити на різні зустрічі, йогу, спорт, і шукати там споріднені душі. Не кожен у Польщі чи в Німеччині налаштований вороже. Тому не треба боятися, мати упередження на кшталт «Я боюся поляків, бо вони мене якось оцінять». Навіть якщо трапиться якась погана людина, то вона одна. А друга може бути зовсім іншою».
Згідно зі звітом Міжнародного комітету порятунку (IRC):
- Понад 8% опитаних українців у Польщі повідомили, що стикалися з дискримінацією за національною ознакою – зокрема через мову.
- Деякі респонденти також зазначили, що почуваються небезпечно у публічних місцях, вказували про домагання, онлайн-насильство або прояви ненависті.
- 41% українців зазначили, що агресія надходила від незнайомих людей. Найчастіше інциденти траплялися у громадському транспорті, медичних установах, серед сусідів, на роботі чи в соцмережах.
- Також 2,2% опитаних повідомили про дискримінацію та експлуатацію на ринку праці: зокрема про нижчу, ніж домовлено, зарплату, чи відсутність легальних контрактів.
Форум