Пернач, шамшир, ятаган, сагайдак – мала частина колекції Тимура Баротова. Він багато років збирає копії зброї різних періодів української історії, проте особливе місце у нього займає Крим. Він прожив там левову частину свого життя, але у 2014 році йому довелося залишити Кримський півострів. Баротов вивчав історію кримських татар і навіть відвідував музеї за кордоном у спробах зібрати відсутні пазли минулого. Багато чого зі спадщини кримських татар втрачено, не в останню чергу через грубу колоніальну політику Російської імперії, а потім СРСР та Російської Федерації. Баротов ділився знаннями та їздив зі своєю колекцією Україною, а ще знімав історичні фільми. Він упевнений, що народ має знати свою історію.

Чому Росія «стирала» Крим з історії, який вигляд мав воїн Кримського ханства і ким бачить себе в Криму після повернення на півострів – полковник ЗСУ та військовий історик Тимур Баротов розповів проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.

Після закінчення військового училища Баротов наполіг, щоб його як морського офіцера відправили до Криму. До цього він уже проходив там стажування, хотів туди повернутися та іншого місця призначення не розглядав.

«Уже тоді я розумів: Військово-морські сили України – це майбутнє морської держави. Я хотів бути причетним до розвитку флоту, до того, щоб Україна все ж таки набула можливостей як морська держава. Там я відчув, наскільки Крим – особлива територія, унікальний регіон, особлива земля для нашої історії. Історії України, адже історія Криму та України нерозривно пов'язана ще з давніх часів – зі скіфами та сарматами», – каже полковник ЗСУ та військовий історик Тимур Баротов.

Баротов почав служити в Севастополі на телерадіостудії МО України «Бриз». Крім того, він ходив у походи на бойових кораблях українського флоту, брав участь у міжнародних навчаннях та в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі. Він каже, що «виріс на флоті».

У Криму він обзавівся сім'єю, власним житлом і планував жити в Севастополі й у майбутньому. Коли у 2014 році Російська Федерація анексувала Кримський півострів, це не стало для Баротова несподіванкою. Виїжджати з Криму йому було нелегко, але інакше він вчинити не міг.

«Якби у 2014 році Росія пішла далі, України б не стало»

Після подій російсько-грузинської війни у 2008 році для Баротова стало очевидно, щоаналогічний сценарій В серпні 2008 року Російська Федерація грубо порушила норми міжнародного права, здійснивши збройну агресію проти суверенної держави – Грузії. Внаслідок цієї агресії близько 20% території Грузії опинилося під незаконним контролем російських окупаційних військ. Україна, як і більшість країн цивілізованого світу, не визнає так звану «незалежність» окупованих Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) в Грузії.РФ готує і для Криму.

«[У Криму] багатьом громадянам України роздавали російські паспорти. І багато громадян Росії, які проживали в Севастополі, теж отримували українські паспорти. Росіяни примудрялися ходити на вибори й голосувати і за нашого президента, і за свого – у Криму, у Севастополі», – згадує Баротов.

РФ систематично поширювала свою пропаганду. Офіцер розповідає, як у Криму мовило так зване «Незалежне телебачення Севастополя», яке фінансувалося з Москви.

«Канал позиціювався як місцевий, але всі новини починалися з подій, пов'язаних із Росією та президентом Володимиром Путіним. Тобто нав'язувалося сприйняття, ніби це «наш» президент. І навіть заставка у них була у триколорі – синій, білий, червоний. Було ясно, що це рупор Кремля, який працює напряму», – каже Баротов.

Крім цього, Кремль поширював безкоштовні газети, через які «нав'язували та формували у місцевих жителів проросійську свідомість». Баротов шкодує, що Україна цьому ніяк не протидіяла.

«Росія діяла послідовно, впевнено, роблячи все для реалізації свого плану: спочатку захопити Крим, а потім знищити Україну. На щастя, тоді вони зупинилися на Донбасі й не пішли далі. Адже якби у 2014 році вони розпочали повномасштабне вторгнення, України зараз би не існувало», – упевнений військовий.

На його думку, Кремль не очікував опору на Донбасі. «Піднялися добровольці, встали українці, у тому числі жителі півдня та сходу, які усвідомили, що вони – українці, і треба зберегти свою державу, адже в Росії це було б рабство», – каже Баротов.

Він з дитинства добре вивчив історію України, слухав розповіді бабусі, сім'я якої пройшла через «розкуркулення» та Голодомор 30-х років. «Вже тоді у мене з'явилися сумніви в тому, що нав'язувала радянська пропаганда, шкільні уроки історії. Це сформувало мене як українця», – пояснює військовий історик.

На початку лютого 2013 року з бази 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ у Козачій бухті в Севастополі почала виїжджати бойова техніка з морпіхами – без погодження з українською стороною. «Зазвичай вони мали подавати заявки: на такі-то дати – навчання, пересування техніки тощо. А тут – без попередження. Вони виїжджали, робили кілька кіл і поверталися назад. Просто перевіряли реакцію. Стало зрозуміло: готуються», – згадує Баротов.

Поворотним моментом для нього стало прибуття до Севастополя десантного корабля з іншого російського, не Чорноморського, флоту. Ним прибув підрозділ морської піхоти для посилення 810-ї бригади ЧФ РФ. Там же вони розгорнули пункт надання допомоги «пораненим російським громадянам». Усе це відбувалося на початку лютого – досутичок на Майдані «Розстріл на Майдані» – це події 20 лютого 2014 року під час Революції гідності, коли силовики відкрили вогонь на ураження на вулиці Інститутській у Києві, що призвело до загибелі 49 протестувальників. Загалом під час протистоянь 18–20 лютого загинули близько 100 людей.і втечі Віктора Януковича, тодішнього президента України, з Києва до Криму.

«А що означає корабель з іншого флоту? Потрібно обійти всю Європу – це не один день шляху. Розумієте? Значить, рішення було ухвалено задовго: поки завантажили, поки вийшли в море, поки дійшли. І ось вони увійшли до Криму на початку лютого. План реалізовувався – це було видно, зрозуміло і неминуче», – згадує Баротов.

У Криму він залишив усе. «Є речі значно цінніші. Насамперед – життя людей, зокрема сім'ї. По-друге – це батьківщина, якою для мене без сумнівів була Україна», – пояснює військовослужбовець.

На початку березня 2014 року він із сім'єю переїхав до Львова. На той момент він уже кілька років був звільнений у запас, але вирішив повернутися до війська – боротися за свою країну та за повернення Криму.

Добровільно – у штурмовики

Після переїзду до Львова Тимур одразу ж вирушив до військкомату. Документи він залишив у Криму, і на материку довго не знали, що з ним робити. Їхнього рішення Баротов так і не дочекався і у 2014 році пішов добровольцем у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». Там він став штурмовиком і брав участь у звільненні кількох населених пунктів у Луганській області.

«Більшість [добровольців] складали місцеві, з Луганської області – люди стали на захист своєї землі та прийшли в «Айдар». Мета була – захистити свою землю. Не всі одразу усвідомлювали, що воюють за всю Україну. Багато хто думав: «Це моя земля, чому сюди має приходити ворог зі зброєю?» – розповідає військовослужбовець. Він каже, що за роки служби часто зустрічав кримчан, які воювали в лавах ЗСУ.

Крім служби, Баротов займався волонтерством і допомагав кримчанам виїжджати з анексованого Росією Криму. Він об'єднав зусилля з іншими активістами, і так з'явилася організація «Кримська хвиля».

«Нам вдалося поставити цей процес на конвеєр: прямо з вокзалу ми забирали сім'ї, вже знали, куди везти, де на них чекають і де розміщують, вирішували елементарні побутові питання – дати пральну машину, холодильник, забезпечити продуктами тощо. Це дало кримчанам відчути, що ми – єдина нація, що ми – один народ», – упевнений чоловік.

Колекція копій кримськотатарської зброї

Баротов – військовий історик. Він багато років збирав колекцію копій у натуральну величину зброї та костюмів воїнів часів Київської Русі, Української Народної Республіки, УПА, російсько-української війни з 2014 року. Вивчає Баротов й історію кримських татар.

Він показує пернач – зброю, яку воїни Кримського ханства використовували для того, щоб пробити обладунки супротивника. У козаків перначі теж були.

«У козацькій армії він набув більш символічного характеру. Більшість людей знає булаву. Гетьман без булави – не гетьман. Це символ влади. Це теж символ влади: у козацькій армії перначі були у полковників», – розповідає Баротов.

Шолом кримськотатарського воїна був прикрашений кінським хвостом і кольчугою, яка захищала шию, плечі та частково обличчя. Під такий шолом одягався підшоломник.

«Здалеку по кінському хвості на шоломі можна було визначити, чий це воїн: кримськотатарського чи з іншого війська. У яничарів був свій вигляд, інша амуніція», – пояснює військовослужбовець.

Зброю та амуніцію кримських татар зазвичай прикрашали рослинним орнаментом – без зображення людей, тому що цього не допускав іслам. Також могли використовувати написи, як правило, арабською.

Баротов показує копію ятагана – довгого ножа. «Історія його появи дуже цікава. За легендою, якось турецький султан звернув увагу, що дуже часто надходять скарги: яничари, коли виходять у місто, влаштовують бійки, а потім ще й когось шаблями зарубають. Тоді було ухвалено указ султана – заборонити виходити до міста з шаблями. Після цього яничари почали змагатися, у кого ніж довший. Так, власне, і з'явився цей тип зброї – специфічний ніж із характерною формою руків'я. Дуже своєрідна зброя, адже він має зворотний вигин на відміну від шаблі», – розповідає військовослужбовець.

У колекції військовослужбовця є й копія шаблі шамшир – найбільш вигнутої шаблі з усіх, що існували в кримськотатарському, турецькому та козацькому війську. «Рубаючий удар із таким вигином давав дуже швидкий ріжучий ефект. Ця зброя була поширена також і в козаків. Одна із шабель Богдана Хмельницького має такий самий вигин», – каже Баротов.

Тимур Баротов каже, що до сьогодні немає чіткого уявлення про те, який вигляд мало кримськотатарське військо і чим воно було озброєне. Є лише загальні відомості та окремі елементи, але немає цілісного опису – як, наприклад, у Швеції, де з Середньовіччя збереглися всі обладунки, манускрипти та документи, в яких детально описано: із чого шився одяг, яка тканина використовувалася, якого кольору і якої масті мав бути кінь у тому чи іншому підрозділі..

«Через Російську імперію, а потім і Радянський Союз усе це практично було стерто. Росія намагалася прибрати слово «Крим» звідусіль – з однієї простої причини: Російська імперія платила данину кримському хану, фактично вони були їхніми васалами, підпорядкованими територіями. Це для них дуже ганебний епізод, який вони намагаються приховувати, виставляючи себе лише переможцями», – розповідає військовослужбовець.

Багато чого з історичної спадщини кримських татар було втрачено і під час депортації народу з Криму. Баротов вважає, що таким чином Росія намагалася нав'язати наратив «Росія була в Криму завжди».

«Усе, що пов'язувало Крим не з Росією, незалежно від народу, – усе прибиралося та знищувалося. І щоб впроваджувати й нав'язувати це, потрібно було знищувати матеріальні свідоцтва: починаючи з предметів побуту, не кажучи вже про документи, і закінчуючи навіть могилами. Руйнувалися мусульманські кладовища. Навіть зараз, коли будували дорогу«Таврида» Траса «Таврида» – російський проєкт у Криму. Про початок будівництва чотирисмугової автомобільної дороги «Таврида» (від Керчі до Севастополя) у Криму повідомили у травні 2017 року. Здати в експлуатацію трасу спочатку планували у 2018 році, проте пізніше терміни будівництва зсунули на два роки. Для будівництва «Тавриди» було вилучено тисячі земельних ділянок. За роки будівництва її вартість неодноразово змінювалася. Нову трасу «Таврида» у Криму називають «дорогою смерті» через часті ДТП.у Криму, вони пройшли прямо по кримськотатарських похованнях. Не пам'ятаю точно, в якому році, але показували, як у Сімферополі під час ремонту з'ясувалося, що стіни якоїсь лазні побудовані з надгробних плит, на яких арабською в'яззю були вибиті імена померлих. Тобто просто брали могильні плити та використовували їх у будівництві. Це ще за радянських часів було. Ось так і діє Росія», – каже Баротов.

Для нього важливо зібрати якомога більше свідчень про минуле, адже він упевнений, що люди повинні знати свою історію.

«Росія не вічна»

Після кількох років служби добровольцем в «Айдарі» Баротова демобілізували. Але й на громадянці він не втрачав зв'язку зі своїм батальйоном – допомагав та займався волонтерством. Крім цього, він їздив Україною зі своєю колекцією, наочно знайомлячи охочих із різними періодами української історії. Також Баротова запросили вести предмет «Захист Вітчизни», а у 2018 році йому разом з однодумцями вдалося домогтися його перейменування на «Захист України». Це уточнення було для нього принциповим.

Також чоловік почав знімати військово-історичні фільми, а інколи й сам у них знімався. «Будь-яка війна, в якій брала участь Україна, – це війна за державність. Коли ти розповідаєш про українське військо: якщо існувало українське військо, значить, була й державність. Україна мала своє військо в козацькі часи, в часи Русі. Тому військово-історичні фільми показували, що Україна – це держава», – пояснює військовослужбовець.

Фільми, які Тимур Баротов радить подивитися:
1. «Рейта безсмертя» (режисер – Тимур Баротов);
2. «Бій відгримів» (режисер – Тимур Баротов, 2008 рік);
3. «Українська революція» (режисер – Іван Канівець, 2012 рік).
У цьому фільмі Тимур Баротов зіграв одну з ролей – сотника Андрієнка.
Подивитися 1 серію , подивитися 2 серію .

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Баротов повернувся на службу. Він використав свій бойовий досвід та знання військової історії – спочатку в Центрі дослідження військової історії у Києві, а зараз у Центральному науково-дослідному інституті ЗСУ.

«Поки існує Росія, Україна в небезпеці. У тому вигляді, в якому Росія є зараз, – це тюрма народів», – упевнений військовий історик.

Також він вірить у «деколонізацію» Росії і те, що корінні народи нині Російської Федерації зможуть повернути свою історію та свободу. «Росія не вічна. Українці не усвідомлюють, наскільки прискорили процес розпаду Росії», – вважає Баротов.

«Мені сниться море»

Військовослужбовець упевнений, що Україна поверне Крим і він знову опиниться там. У 2019 році вступив до Академії державного управління при президентові України, щоб здобути третю вищу освіту.

«Щоб, коли повернуся до Криму, увійти у військово-цивільну адміністрацію міста-героя Севастополя. Такий був задум: після перемоги потрібно повертатися до Криму, наводити там лад і «повертати» Україну [у Крим]», – пояснює він.

Баротов дуже хотів би служити на флоті. Крим, а особливо Севастополь, посідають у його серці значуще місце.

«Мені навіть сниться море, і я сумую за ним. Але зараз я перебуваю там, де повинен бути, і роблю те, що повинен робити. Сьогодні тут, завтра – в іншому місці. Це наш обов'язок. Ми одягли погони і присягнули українському народові, щоб виконувати своє завдання. А море? Ну, море почекає», – каже Баротов.

Він вказує на свою колекцію реплік зброї і говорить про своє бажання, щоб уся зброя стала лише музейним експонатом.

«Щоб українські батьки змогли повернутися до своїх дітей, а діти, які зараз за кордоном, – до своїх батьків, що повернулися з фронту. Щоб українці нарешті возз'єдналися на нашій українській землі. Ось чого хотілося б – щоб потім ми все це бачили лише в музеях. Я теж хочу, щоб мій син повернувся в Україну. Це можливо лише після нашої перемоги – чого хотілося б побажати всім українцям. Тому що лише після перемоги може настати мир», – упевнений полковник ЗСУ.