За час повномасштабної війни Росії проти України, у світі з’явилося понад шість мільйонів українських біженців. Зараз різниця між кількістю людей, що виїхали та повернулись, складає 2,4 млн громадян.
- Водночас журналісти нарахували щонайменше 20 000 чоловіків, які втекли з України, щоб уникнути мобілізації – одні перетнули кордон пішки, інші переправилися уплав річками.
- А у Федеральному міністерстві внутрішніх справ ФРН повідомили, що в Німеччині проживає майже 190 тисяч чоловіків з України призовного віку від 18 до 60 років.
- Українська влада заявляє, що понад 21 тисячу ухилянтів вдалося затримати.
На противагу цьому – тисячі українців повернулися додому, щоб дати відсіч Росії. На початку повномасштабного вторгнення Держприкордонслужба говорила про понад 50 тисяч людей призовного віку, які перетнули кордон в напрямку України.
У четвертому епізоді другого сезону подкасту «Свої серед своїх» ми зібрали історії від тих, хто повернувся, щоб піти в ЗСУ.
Ці люди приїхали з трьох країн – Оману, Швеції та Росії. Кожен із них розумів, що виїхати знову не зможе.
Когось із них мотивувало бажання долучитися до визволення власного міста від російських окупантів, а когось власний досвід життя в Росії. І про це перша історія.
Повернення із Москви
Киянин Олег з позивним «Махно» прожив у Москві майже 20 років. Займався там IT-бізнесом, технічним дайвінгом, плаванням і бігом. Мав у Росії нерухомість, на нього працювали більше ста людей.
27 лютого 2022-го року він приїхав до України, щоб вступити в ЗСУ. У епізоді не називає свого справжнього прізвища, аби у двох близьких людей, які лишилися в Росії, не було проблем.
Кілька тижнів тому, під час бою, Олег отримав поранення і втратив руку. Тим не менш, він планує залишитися у ЗСУ та бути корисним. Свою історію військовий розповів, перебуваючи у шпиталі.
Олег розповів про те:
- яким було для нього життя в Москві до 2014-го року,
- чому не виїхав звідти після анексії Криму,
- чи платив у Росії податки,
- як повертався в Україну, служив та отримав поранення.
«Мені дуже легко воювалося, бо я знаю, що я роблю і навіщо. Відчуваю себе носієм такого рідкісного знання, коли ти сам на власні очі побачив, що проти нас вся Росія. Коли ти побачив, яке воно там безпросвітне, нагле і зле. Зсередини. Мені не треба розказувати про «русский мир», я його бачив. Тому ти свідомо хочеш це зупинити», – розповідає Махно.
Залишив роботу у Швеції
У другого героя цього епізоду мотивація піти у військо була не меншою – він хоче звільнити свій рідний окупований Маріуполь. Там зараз живе його мама, тому він також не називає свого прізвища.
Іван, позивний «Швед», понад понад 20 років працював у морі. Був другим помічником капітана цивільного корабля. Військовий із Маріуполя. Коли почалося вторгнення він був у рейсі, а його родина опинилися в оточеному місті.
У березні дружина з дітьми змогли виїхати до Швеції, а мама залишилася в окупації. Сам Іван повернувся з рейсу лише влітку та зміг зустрітися із сім'єю. Він спокійно мав можливість залишитися за кордоном, але за кілька тижнів вирушив до України.
Іван пояснює, чому вчинив саме так і чи не шкодує про це. Також ділиться власним ставленням до тих, хто тікає з країни та розповів, що хотів би зробити у звільненому Маріуполі.
Повернення з Оману і вдруге на війні
Могла жити спокійне життя за кордоном і Оксана Чорна. Але у перші дні повномасштабного вторгнення вона разом із чоловіком повернулася в Україну з Оману. Пара залишила в Омані все – майно, авто, роботу.
Оксана Чорна – професорка економіки з військовим досвідом.
Із початком російсько-української війни у 2014-му році вона залишила Академію наук і стала водієм-санітаром у 28-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Була на фронті до кінця 2017 року. Після того повернулася до викладання.
Після демобілізації поїхала в Оман викладати в Університеті економіки, де прожила чотири роки.
Зараз вона служить прес-офіцеркою 53-ї окремої механізованої бригади і бачить сенс у своїй роботі.
Оксана розповідає про свою мотивацію, повернення в Україну та купівлю автомобілів у Польщі, емоції від того, що у той час всі навпаки – намагалися покинути країну. А також про ставлення цивільних чоловіків до військових жінок та про фотографії військових, які загинули.
«Я завжди фотографувала. Ще з 2016-го року хотіла стати прес-офіцером бригади. Перейшла на цю посаду, бо маю досвід у фотографуванні. Це мені цікаво і це легше, ніж вивозити поранених. Я бачу результат. Хлопці радіють, коли я скидаю фото, пересилають їх рідним. Ці світлини з'являються на Генеральному штабі…»
Точної інформації про те, скільки українців повернулися з-за кордону, щоб піти у ЗСУ – немає. Цю цифру неможливо порахувати, адже на кордоні не запитують мету повернення додому.
Але що точно – є люди, які зробили свідомий вибір і повернулися, щоб захистити свою країну.
Слухайте у подкасті «Свої серед своїх» більше про теми, які так чи інакше актуальні для воюючої України, військових, ветеранів та суспільства загалом.
Героями наступного епізоду стануть військові, які пішли до ЗСУ після того, як втратили на війні близьку людину.
Подкаст доступний на подкаст-платформах Google, Apple, Spotify, у YouTube, а також на сайті Радіо Свобода.
Форум