Кремль, вислуховуючи засудження і попередження про нові санкції через ув’язнення російського опозиційного політика Олексія Навального й затримання тисяч росіян, які вийшли на протест проти його ув’язнення, нещодавно отримав і добру новину.
Консорціум, що будує 1200-кілометровий газопровід для постачання до Європи російського газу в обхід України, оголосив 7 лютого, що поновив прокладання труб на одній із останніх недобудованих ділянок у водах Данії.
Вашингтон давно виступає проти проєкту «Північний потік-2», заявляючи, що він лише зробить Європу більш залежною від російських енергоносіїв. Цю позицію підтримує й більша частина країн Східної Європи, і особливо ж Україна. Ця нині головна транзитна країна для російських енергоносіїв втратить мільярди доларів плати за транзит, якщо постачання дном Балтійського моря з Росії до Німеччини почне діяти.
«Північний потік-2», враховуючи його економічне і стратегічне значення, привертає особливу увагу після ув’язнення Навального, затримання тисяч людей, які протестували проти його арешту і вироку ув’язнення для нього, і вислання трьох європейських дипломатів, яких Росія звинуватила в нібито участі в протестах.
Усе голосніше почали лунати заклики закрити проєкт. Але 5 лютого – вже після вислання дипломатів, після того, як Німеччина, Швеція і Польща наголосили, що ті лише були спостерігачами на протестах, – канцлер Німеччини Анґела Меркель заявила, що «тим часом» її позиція на підтримку «Північного потоку-2» залишається незмінною.
«У зв’язку з подіями в Росії ми вже заявляли, що залишаємо за собою право продовжувати санкції, особливо проти окремих осіб, – сказала вона після переговорів із президентом Франції Емманюелем Макроном. – Але на позицію (уряду Німеччини) щодо «Північного потоку-2» це не вплинуло тим часом».
Наприкінці грудня 2020 року російське судно «Фортуна» проклало 2,6 кілометра труб у німецьких водах.
А 6 лютого консорціум, що будує газопровід, оголосив, що «Фортуна» поновила прокладання труб на другій незбудованій ділянці в водах Данії.
Попри те, що ця несамохідна трубопрокладальна баржа, а також російська компанія, якій вона належить, перебувають під санкціями США, консорціум заявив агентству Reuters: «Усі роботи виконуються у відповідності до наданих дозволів».
Франція раніше закликала Німеччину переглянути цей проєкт після ув’язнення Навального.
«Ми завжди казали, що ми маємо найбільші сумніви щодо цього проєкту в цьому контексті», – сказав 1 лютого в інтерв’ю радіо France Inter міністр у європейських справах Клеман Бон.
На конкретне запитання, чи хоче Франція, щоб Берлін відмовився від цього проєкту, він відповів: «Звичайно, і ми про це вже казали».
«Санкції вже накладені, ми можемо додати ще, але ми маємо чітко дати знати: цього не буде достатньо», – сказав Бон. Але він визнав, що остаточне рішення залишається за Німеччиною.
Новий президент США Джо Байден називав «Північний потік-2» «поганою оборудкою для Європи». Речниця Білого дому Джен Псакі підтвердила 26 січня, що він і далі так вважає.
Але коли залишилося добудувати лише 120 кілометрів у водах Данії і ще невеличку ділянку в водах Німеччини, чи можливо ще зупинити цей проєкт?
Будівництво «Північного потоку-2» – це спільна ініціатива російського державного газового велетня «Газпрому» і ще низки європейських компаній: німецьких Uniper і Wintershall Dea, британсько-нідерландської Royal Dutch Shell, австрійської OMV і базованої у Франції Engie.
Енергоносії і вплив
Як випливає з назви, існує й перший «Північний потік». А «Північний потік-2» має подвоїти пропускну здатність уже наявного «Північного потоку» до 110 мільярдів кубометрів газу на рік для обох трубопроводів разом.
Для влади Росії, яка нині є найбільшим у світі експортером енергоносіїв і покладається на продаж нафти й газу і для наповнення бюджету, і для розбудови геополітичного впливу, цей проєкт вкрай важливий.
Наприкінці грудня 2020 року президент Росії Володимир Путін заявив, що сподівається на те, що нова адміністрація США не буде перешкоджати завершенню газогону. За його словами, це мало б означати повернення «справедливої конкуренції на міжнародних ринках», як він висловився. Це був, вочевидь, натяк на санкції, накладені США на проєкт. Москва твердить, що насправді їхня мета – просто витиснути Росію з цього ринку на користь США.
Сполучені Штати відкидають таке трактування: головне занепокоєння США з приводу цього проєкту полягає в тому, що він може далі збільшити залежність Європи від російського газу, підірвати її енергетичну незалежність і потенційно збільшити політичний вплив Москви в регіоні.
Протягом останнього десятиліття «Газпром» вихвалявся збільшенням свого експорту до Європи і захоплюванням дедалі більшої частки ринку на всьому континенті. Нині компанія продає найбільшу частину імпортованого газу на європейському ринку: 2018 року вона становила 37 відсотків (порівняно з 27 відсотками 2011 року). На другому місці, з 27 відсотками, – Норвегія.
Доля газопроводу нині буде залежати головно від США й Німеччини і від того, чи їхні позиції не зміняться найближчим часом.
«Доля «Північного потоку-2» ще незрозуміла, бо вона буде залежати від… американсько-німецьких переговорів», – каже Марія Шагіна, дослідниця Університету Цюриху в Швейцарії.
Байден, інавгурований на посаду президента 20 січня, говорив із Меркель 25 січня і з Путіним на день пізніше. Але в повідомленнях Білого дому про ці розмови немає згадок про «Північний потік-2».
«Ми продовжуємо вважати, президент продовжує вважати, що «Північний потік-2» – погана оборудка для Європи», – сказала Псакі 26 січня. Вона також додала, що нова адміністрація перегляне деякі санкційні заходи, запроваджені за президентства Дональда Трампа.
NDAA, CAATSA, PEESCA
«Ми знаємо, що попередня адміністрація запровадила нові обмеження на види діяльності, пов’язані з газопроводом, за Актом надання коштів на національну оборону (NDAA), і ми будемо переглядати ці заходи», – сказала Псакі.
1 січня, в незвичний для голосування новорічний день, Сенат США проголосував за подолання вето тодішнього президента Трампа на цей бюджетний закон – який також містив, серед іншого, нові заходи, спрямовані проти «Північного потоку-2», відповідно до іншого законодавчого акту, Акту про прояснювання щодо захисту європейської енергетичної безпеки (PEESCA).
Ці закони поширили загрозу санкцій США й на компанії, які надають послуги суднам, які прокладають труби для проєкту, а також на ті, що здійснюють випробування, перевірку чи сертифікацію трубопроводу.
В останній повний робочий день Трампа на президентській посаді, 9 січня, його адміністрація також наклала санкції на російську трубопрокладальну баржу «Фортуна» і на її компанію-власника «КВТ-РУС», відповідно до ще іншого закону – Акту про протидію супротивникам Америки через санкції (CAATSA).
І в той час, коли далі панує непевність щодо проєкту, хоча його добудова наближається до завершення, повідомлення 9 лютого однієї німецької неурядової організації посилило інтригу: воно стверджує, що ще коли Трамп був на президентській посаді, Берлін був готовий до таємної оборудки з ним, щоб уникнути запровадження будь-яких санкцій США проти проєкту.
Як заявила ця організація, «Екологічна дія Німеччини», вона має копію листа, яким міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц, звертаючись до тодішнього колеги у США Стівена Мнучина, пропонував в обмін на відмову від санкцій імпортування американського зрідженого газу на суму до 1 мільярда євро.
Міністерство фінансів Німеччини ще не коментувало цієї заяви.
Дослідниця Шагіна в коментарі електронним листом для Радіо Свобода заявила, що США можуть бути готові відмовитися від санкцій за актом PEESCA, «якщо Німеччина запропонує «велику оборудку», що зменшить енергетичну залежність Європи від російського газу» і гарантуватиме, що Україна залишиться транзитною країною для постачання газу до Європи.
Але, додала вона, «незрозуміло, яка така «велика оборудка» була б прийнятна для США, щоб вона полегшила занепокоєння Вашингтону щодо «Північного потоку-2».
Бо, крім стурбованості щодо залежності Європи від Росії в енергоносіях, іще одним занепокоєнням для США є те, що Україна може втратити значні доходи від транзиту газу, і це може стати ще одним ударом для країни, яка вже роками перебуває під величезним тиском Москви.
Україна, що лежить на шляху газу з Росії до Європи, була одним із найбільших споживачів російського газу, доки відносини між країнами не зіпсувалися різко, коли 2014 року Москва пішла на гібридну агресію проти Києва, захопивши Кримський півострів, а потім втрутившись на Донбасі.
Київ перестав купувати газ у Росії в листопаді 2015 року, перейшовши на закупівлі в Європі. «Газпром» же зменшив постачання газу до Європи транзитом через Україну. Як каже Шагіна, за оцінками, Україна може втратити до 3 мільярдів доларів щороку, які вона нині отримує як плату за транзит, у разі пуску «Північного потоку-2».
Немає потреби?
Та які б не були позиції США і партнерів Німеччини в ЄС, остаточне рішення Берліну може залежати від внутрішньої політики. На вересень там призначені парламентські вибори, і, як очікується, після них Меркель залишить посаду канцлерки по 15 роках на чолі німецького уряду.
Першим претендентом на те, щоб обійняти цю посаду, є нині новий лідер німецьких християнських демократів Армін Лашет, а він рішуче підтримує «Північний потік-2». Але його потенційні коаліційні партнери, налаштовані на захист довкілля «Зелені», посилюють свій опір цьому проєктові.
Справа ж Навального надала «Зеленим» нової сили наполягати на своїй вимозі зупинити газогін. І це може обмежити позиції наступного канцлера, кажуть експерти.
Лідерка «Зелених» Анналена Бербок нещодавно дала знати, що буде домагатися від уряду, щоб той відмовився від політично гарячого проєкту.
«Ми будемо рішуче вимагати цього зараз і в майбутньому», – сказала вона минулого тижня на телеканалі ZDF, відповідаючи на запитання, чи буде проєкт просуватися далі, якщо її партія буде в урядовій коаліції.
А посеред політичного розпалу навколо «Північного потоку-2» Арілль Муе, дослідник проблем енергетики норвезького Інституту Фрітьйофа Нансена, каже, що в ньому нині взагалі немає потреби – враховуючи, що потреба ЄС у природному газі зростає повільніше, ніж прогнозували.
«Зацікавленість у «Північному потоці-2» в Європі виникла не тільки через занепокоєння щодо транзиту, а й через очікування, що потреба в газі буде зростати», – заявив він у коментарі електронною поштою для Радіо Свобода.
«Сьогодні ж схоже на те, що ця потреба не буде зростати настільки швидко – а це означає, що в «Північному потоці-2» немає нагальної потреби, – написав він. – Він може лишатися недобудованим іще кілька років, не створюючи значних проблем для імпортерів».
