(Рубрика «Точка зору»)
Російський міністр енергетики Олександр Новак заявив, що будівництво газопроводу «Північний потік-2» може бути завершено кораблем-трубоукладачем «Академік Черський». Однак цей корабель – якщо він дійсно буде задіяний при закінченні будівництва – навряд чи скоро потрапить у Балтійське море. Зараз «Академік Черський» переуває на Далекому Сході. Йому належить ще доплисти, а нам – переконатися, що корабель насправді здатний замінити кораблі швейцарської компанії Allseas, яка відмовилася брати участь в проекті будівництва газопроводу після запровадження нових американських санкцій.
У будь-якому випадку в найкращому для Росії варіанті мова йде про кінець не 2019 року, а про кінець 2020 року. Тобто «Північний потік-2» зможе почати працювати тільки у 2021 році. А до цього часу Росія, як і раніше, потребуватиме чималих обсягів транзиту через українську газотранспортну систему.
Не дуже приємні висновки
З цього можна зробити відразу декілька не дуже приємних висновків.
Перший – путінські проєкти дійсно можна зупиняти. Якщо є реальне бажання. Якби таке бажання на Заході з’явилося б раніше, то ніякого «Північного потоку-2» взагалі не з’явилося б. Адже якби санкції, які зараз схвалені Конгресом США і підписані президентом Дональдом Трампом, були підписані не наприкінці 2019 року, а в 2017 році або навіть у 2018-му, Путіну б не допоміг би ніякий «Академік Черський». Таким чином, зовсім не обов’язково чекати «кумулятивного ефекту санкцій», про який так любив міркувати попередник Трампа Барак Обама. Досить просто вживати заходів, які виявляться реальними ударами по російській економіці, по стратегічних проєктах Росії, по політичних планах Путіна.
Другий – так це те, що українських учасників переговорів із російським Міністерством енергетики та «Газпромом» можна було б зрозуміти, якби угоди підписувалися б у 2018 році, а не у 2019 році.
Тому що у 2018 році ще можна було вважати, що Росія через рік – до моменту закінчення терміну дії російсько-українського контракту по транзиту – обійдеться без української ГТС і відмовиться виконувати рішення Стокгольмського арбітражу.
Чому саме в цих умовах в Києві вирішили погодитися на обмежені обсяги транзиту і відмовитися від позовів до міжнародного арбітражу?
Але наприкінці 2019 року ясно, що «Північного потоку-2» не буде ще довго, а від арбітражу «Газпром» не відкрутиться. Питання, чому саме в цих умовах в Києві вирішили погодитися на обмежені обсяги транзиту і відмовитися від позовів до міжнародного арбітражу, залишається відкритим.
І це питання залишиться одним із найважливіших питань президентства Володимира Зеленського. Створюється враження, що в Києві були так зацікавлені в негайному отриманні від «Газпрому» трьох мільярдів доларів, що вирішили «забути» і про можливість відсудити куди більш великі гроші, і про те, що українська ГТС залишається для російського монополіста важливим маршрутом енергетичного транзиту.
З цього можна зробити третій висновок – що горизонт планування української влади обмежується декількома місяцями. Зараз, коли ясно, що грошей в бюджеті катастрофічно не вистачає, вирішили отримати три мільярди. Завтра, коли грошей знову не буде, підуть на нові поступки. Але коли відсутнє розуміння стратегічного планування, зникає саме поняття національних інтересів. Воно підміняється інтересами виживання самої влади, яка не справляється з викликами і гарячково шукає вихід, латає діри, йде на поступки.
«Крапля в морі»
Американські санкції і зупинка будівництва «Північного потоку-2» повинні були стати для Володимира Путіна серйозною поразкою. Однак згода України з відмовою від позовів до арбітражу і фіксація обсягів транзиту в новій угоді одночасно стали великою перемогою Кремля. Ситуацію точно охарактеризував російський віцепрем’єр Дмитро Козак, який заявив, що три мільярди – «крапля в морі» у порівнянні з сумами у нових позовних заявах «Нафтогазу».
Залишається тільки констатувати, що тактика виживання української влади нівелює міжнародну стратегію стримування Кремля. І Володимир Путін цим успішно користується.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
