Росія робить ставку на втрату уваги Заходу щодо України

Професор Пітер Робертс є старшим науковим співробітником Королівського інституту об’єднаних збройних сил Великої Британії, що спеціалізується на питаннях оборони та безпеки. Він досліджує сучасні конфлікти та способи ведення війни. В інтерв’ю Грузинській службі Радіо Свобода Робертс каже, що Захід покладається на масивну переважну силу для досягнення швидкої перемоги, але така тактика не працює для України. Українська армія у війні з російськими військовими, що вторглися на територію України, опинилася у війні на виснаження.

Президент Росії Володимир Путін робить ставку на конфлікт, який може затягнутися на роки, і довготривалою волею пересилити Захід, каже Робертс. Для «більш досвідченої» України, багато чого залежатиме від здатності країни розвивати власне військове виробництво, в чому певну роль відіграватимуть її західні партнери.

– Наскільки змінився західний спосіб ведення війни з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році? Чому ми навчилися?

– Це цікаве питання. Західний спосіб ведення війни – це концепція, яка покладалася на наступальні маневри, високі технології, швидкість і динаміку, повітряну силу і точність. Я думаю, що ця ідея панувала в більшості західних держав, починаючи з 1980-х років.

Але 2003, 2004 роки – це був кульмінаційний момент і кінець цієї концепції. Після цього настала низка дуже складних випробувань для Заходу, низка уроків, які вони могли і повинні були засвоїти. Можливо, деякі країни вже навіть зрозуміли, що наступальні маневри, час і швидкість не завжди спрацьовують, особливо під час війн в Іраку та Афганістані, в яких вони брали участь понад 20 років.

І одна річ, яку Україна дуже яскраво продемонструвала, це повернення до конвенційної війни, яка була майже забута після війн в Кореї та В'єтнамі. Це довгі, затяжні і запеклі бої.

Західний підхід, який говорив: «Ми вміємо закінчити війни швидко і успішно», це був дуже обмежений підхід. Україна спонукала багатьох своїх західних союзників зрозуміти, що нам потрібно повернутися до індустріального рівня готовності і підготовки, тренування особового складу. І не забувайте про звичайні озброєння, якими багато хто на Заході хотів пожертвувати, щоб інвестувати в кіберпростір і нові технології, які вважалися переможними в бою, але насправді не принесли успіху.

– Отже, стара приказка про те, що «хлопці будуть вдома до Різдва» зараз дуже далека від правди?

– Дуже. Я думаю, що перед західними збройними силами стоїть справжня дилема, тому що вони налаштовані і підготовлені до ведення коротких, гострих війн з використанням високих технологій. Західні війська здебільшого забули той факт, що ворог має вирішальне слово в тому, яким способом буде вестися війна.

– Чи вважаєте ви, що це сталося тому, що шанси були на користь Заходу?

– Безумовно. І хоча шанси завжди були на користь Заходу, ми могли бачити ці сигнали вже в Іраку та Афганістані.

В Афганістані був альянс, який не мав собі рівних в історії з точки зору військового потенціалу, який мав потужну розвідку, який володів повітрям і найсучаснішими технологіями... і все ж вони були переможені. І вони були переможені силами 5 000-10 000 бойовиків, які їздили верхи на конях, робили бомби в глиняних халупах і воювали зі зброєю часів Другої світової війни.

Отже, ідея про те, що західний спосіб ведення війни, як вони його уявляли протягом 30 років, може все одно бути успішним, була глибоко помилковою і проблематичною. І все ж дуже мало людей це зрозуміли. І зараз багато хто не розуміє.

Попри всі заяви про те, що Німеччина переозброїться, що Велика Британія інвестуватиме більше грошей, дуже мало держав виконують ці обіцянки. Можливо, Польща, Швеція, кілька скандинавських країн, країни Балтії, але дуже мало хто з великих європейських країн – Велика Британія, Франція і Німеччина – дотрималися своєї політичної риторики одразу після російського вторгнення в Україну.

І я думаю, що в цьому полягає одна з ключових проблем: вони не можуть переконати ні своє населення, ні самих себе в тому, що зараз саме той момент, коли вони повинні дійсно інвестувати.

– Багато пропагувався загальний бій, який Захід застосовував у минулих війнах, та вважалося, що Україна мала б досягти з ним успіху на полі бою. Успіху ми не побачили, і, фактично, головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний вказав на це в нещодавньому інтерв’ю The Economist і визнав, що війна зайшла в глухий кут. Чому?

– Загальновійськовий бій – це єдиний спосіб ведення війни? Тобто, замість того, щоб воювати як піхота чи просто артилерія - ви воюєте усіма видами зброї разом: інженерними військами, артилерією, піхотою, військово-повітряними силами, а також наносите удари на великі відстані. Різниця полягає в тому, що Захід очікував набагато більшого використання маневру; переміщення сил по полю бою, щоб втомити ворога воювати. І Україна робила це кілька разів. Український генштаб виконав блискучу роботу, атакувавши російське командування і управління. Вони чудово попрацювали, перериваючи лінії постачання і атакуючи їхні глибинні райони. І саме там ми побачили успіх у контрнаступі наприкінці минулого року.

Але – і це реальність – проблема в тому, що це вимагає... дуже хорошого розуміння свого супротивника, яке Україна має, але я не впевнений, що решта країн Заходу його має. І хоча лінії фронту в Україні величезні – сотні, тисячі кілометрів – реальність така, що це не той тип місцевості, який дозволяє використовувати такий вид маневреної війни.

Гори, річки, рельєф місцевості, погода, сільськогосподарські угіддя, поля, живоплоти – все це перешкоджає такому маневру. І є також той факт, що ви не можете заперечувати, що Росія побудувала дуже хорошу оборону, яка перешкоджає прориву. Це означає, як сказав генерал Залужний, що ви просуваєтеся на 91 метр в день. Це повертає нас до часів Першої світової.

Це не означає, що не можливо просуватися вперед і перемогти супротивника. Це просто означає, що ми повертаємося до того способу ведення війни, який не подобається Заходу. Це довгий, кривавий, виснажливий, неприємний період, сповнений смертей, руйнувань і дійсно дискомфортних бойових умов, якщо бойові умови взагалі можуть бути комфортними. Але Заходу важко зрозуміти, що це таке. Він хоче прорвати російську оборону одним ударом і перемогти. Це традиційний підхід Заходу. Я просто не бачу способу це зараз реально втілити в Україні.

– Я бачив, що дехто це описує як війну в стилі «Голлівуду». Наскільки це відповідає дійсності?

– Ну, Голлівуд це популяризував, і я думаю, що існує романтизоване уявлення про те, що це може статися на кожному полі бою. Це може трапитися і траплялося на полях битв. Німці дуже добре використали загальновійськовий бій під час бліцкригу («блискавична війна» під час Другої світової війни), вони використали це в Арденнському лісі. Американці дуже успішно використовували його з часів Другої світової війни до 2003 року. Є багато прикладів, коли загальновійськовий бій працює, але це залежить від багатьох зовнішніх факторів. А в Україні не має такої географії, такої топографії, такої геометрії, яка б дозволяла користуватися таким типом війни.

Думаю, в певному сенсі було очікування голлівудської війни: швидкої перемоги за допомогою цього методу. Я просто не думаю, що контекст війни дозволив цьому статися з цілої низки причин. Але причина номер один – це географія... Український Генштаб досить чітко висловився з цього приводу. Вони перебувають під величезним тиском, не тільки з боку власних політиків і суспільства, чого можна було б очікувати, але і з боку західних генералів і західних влад, щоб зробити якийсь дивовижний прорив, як ніби це раптом стало можливим.

Ключовим є те, що контекст для кожної битви різний. Немає двох однакових битв. Оскільки ворог також пристосовується, самі бої є динамічними. П’ятий день бою – це не те саме, що перший день. Вони дуже відрізняються, тому що обидві сторони адаптуються до місцевості і поле бою змінюється.

Отже, доктрина повинна бути набором ідей, які дають вам можливість перевершити опонента в багатьох аспектах.

Однак, часом ви потрапляєте в патову ситуацію, коли обидві сторони воюють з усіх сил, використовуючи наявне у них обладнання, і немає нічого, що могло б змінити напрямок війни в короткостроковій перспективі. Це призводить до затяжної війни, затяжних боїв і навіть до заморожених конфліктів, якщо вони триватимуть довго.

Якщо подивитися на Грузію з 2008 року, це значною мірою заморожений конфлікт. Росія вторглася, анексувала, забрала частину їхньої суверенної території в Південній Осетії та Абхазії і утримує їх в умовах замороженого конфлікту. Вона не збирається їх віддавати, будуючи військові бази, підкріплюючи запаси. І ми маємо бути дуже обережними, щоб не допустити зміцнення такої позиції в Україні.

– Говорячи про Росію, що можна сказати про російський спосіб або про російську культуру війни? І які найбільші відмінності між нею та Заходом у цьому плані?

– По суті, російському Генеральному штабу так само сподобався західний спосіб ведення війни... «шок і трепет». І дійсно, їхній блискавичний наступ – або спроба наступу на Київ на початку війни – був саме таким. Це була легкоброньована колона спецназу за підтримки авіації та бронетехніки, яка мала захопити ключові райони, обезголовити владу і змінити режим. Західні країни з цим дуже добре знайомі. Отже, Росія відчайдушно намагалися таким способом захопити Україну. І Україна продемонструвала чудову реакцію, стримала і зупинила російські війська.

Я вважаю, що російському наступу дуже допомогло... частиною їхнього плану було закріплення і утримання на місці більшості українських військових на сході країни за допомогою артилерії і широкомасштабного розгортання військ і озброєнь. Це закінчилося артилерійською війною – таким російським способом ведення війни. Це означає довгу, повільну і дуже виснажливу війну, менш залежну від командування і контролю, більш залежну від маси, від руйнування, без жодної думки про наслідки. Це багато в чому символізує російський спосіб ведення війни, який може бути успішним, але надзвичайно марнотратним.

Війна ніколи не буває ефективною, але російський спосіб ведення війни є надзвичайно марнотратним, вистрілюючи 60 000 снарядів на день. Вони утримали на місці українських військових і здійснили вторгнення, захопивши величезні території. Але воно було відбите наполегливою обороною України. Я не можу пригадати в історії кращого прикладу того, як будь-яка нація виснажила свого супротивника, щоб утримати його на тій лінії, яку він зайняв перед першим наступом.

Отже, російський спосіб ведення війни – це довгострокова війна. Це понад п’ять або 10 років, боротьба на виснаження, історично дуже успішна. Йдеться не про те, щоб перемогти. Йдеться про те, щоб виснажити ворога до такої міри, що він захоче здатися. І саме над цим зараз працює Росія. Вона атакує інфраструктуру. Вона б’є по населених пунктах, по електропостачанню, по водопостачанню, по газопостачанню. Росіяни руйнують те, що робить життя хоч трохи прийнятним у цей воєнний час. Так вони сподіваються поставити Україну на коліна.

– Паралельно зі спробами відволікти увагу Заходу і зламати західну стійкість?

– Так, і ось чому російські і китайські способи ведення війни були більш успішними, ніж західні. Вони мають більш довгострокову перспективу. Існує реальна проблема з наступними президентськими виборами в США, особливо якщо колишній президент США Дональд Трамп знову повернеться на посаду. Це, ймовірно, означатиме значно меншу підтримку України. Європейці не мають достатніх військових запасів або виробничих потужностей, щоб відповідати тому, що надають США.

Отже, ми маємо проблему з часом. Захід має короткий запас уваги. Підтримка з лютого по листопад 2022 року вже вичерпалася. І зараз ми бачимо дуже мало цієї постійної підтримки. Поляки, найвідданіші союзники України на початку повномасштабного вторгнення, зараз затримують постачання продовольства через страйки далекобійників на українському кордоні, не пропускають сотні вантажівок з боєприпасами, їжею і водою.

Виникають величезні проблеми. Час дійсно грає на боці Росії, як і на боці Китаю. Росія це знає і розуміє. Вона готова пожертвувати життями, пожертвувати грошима, вона готова пожертвувати багато чим. Росія знає, що якщо вона зі своєю довготривалою волею зможе пересилити увагу Заходу в політичному і суспільному плані, то врешті-решт вона зможе захопити і Україну, і Грузію, і решту Кавказу.

– Ви маєте на увазі повністю?

– Так, думаю, що якщо Путін і Росія досягнуть успіху в Україні, ми побачимо, як вони просунуться далі в Грузії. І незалежно від того, чи вони анексують територію, чи просто стануть сірим брокером на Кавказі, я не здивуюся жодному з цих кроків.

– Як грузин, я був би здивований, якби Росія здійснила ще одне вторгнення в Грузію. Я був трохи здивований, коли ви сказали, що Росія може захопити всю Україну.

– Я думаю, що це може бути дуже близька подія. Якби Захід не був настільки відволікаючим, я думаю, що це було б неможливо. Але проти України грає цілий ряд факторів, які роблять цю боротьбу дуже складною.

По-перше, це потенційне обрання Трампа і припинення підтримки України з боку США – це може статися швидше, ніж нам хотілося б.

По-друге, наближається втрата політичного інтересу Заходу до України.

По-третє, санкції проти Росії не були ефективними. І я не думаю, що відбулося повстання світової спільноти щодо України.

Якщо подивитися на тих, хто застосовує санкції проти Росії, і тих, хто постачає зброю Україні, то це фактично одна і та ж група: це менше 15 відсотків населення планети. Жодна країна Глобального Півдня, жодна країна Південної Америки, дуже мало країн Азії не постачає Україні зброю.

Отже, лише одна п’ята частина світу стоїть за Україною. Без підтримки Глобального Півдня та ширшої міжнародної спільноти Росія вважає, що у неї є значна свобода дій.

Москва розглядає цю війну як війну Російської Федерації проти НАТО. І Путін розуміє, що повернення Трампа до влади – якому, я впевнений, він допоможе, як тільки зможе – не обіцяє нічого доброго Україні і грає безпосередньо на руку Путіну в довгостроковій перспективі.

З іншого боку, українці – кращі бійці. Вони більш технологічно підковані. Вони вміють використовувати свої технологічні можливості набагато краще. Вони продовжують здобувати перемоги і продовжують наступати. Зараз вони у деяких місцях переважають росіян у сім разів. Вони зазнали величезних втрат. Але вони розпочали не лише відбудову, а й масове виробництво, і зараз у них є домовленості із західними постачальниками озброєнь про початок виробництва в Україні. І ми знаємо з історії українського військово-промислового комплексу, що їх не зупинити.

Отже, це питання України в довгостроковій перспективі і того, що вони можуть виробляти самі. Дуже сподіваюся, що ми побачимо повільний, але поступово зростаючий темп військового прогресу України. Найкраще, що може зробити Україна на даний момент, це робити те, що вона робить - продовжувати боротися і боротися наполегливо. Успіхи, досягнуті при форсуванні Дніпра, були чудовими, і українці показали, що боротьба на цьому не закінчилася.