Петлюра в бронзі. Як вшановують головного отамана УНР?

У Полтаві оголосили переможців всеукраїнського конкурсу зі спорудження пам'ятника Симонові Петлюрі – одного зі знакових державних і політичних діячів національно-визвольних змагань початку ХХ століття.

За 30 років незалежності уродженцю Полтави Симону Петлюрі, який став символом боротьби за самостійність української держави, у його рідному місті спромоглися встановити лише дві меморіальні дошки. Першу відкрили у 2006 році, другу – у 2018-му.

Постать голови Директорії і головнокомандувача військами УНР заслуговує на масштабніше визнання, вирішили у департаменті культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації і оголосили архітектурний конкурс на спорудження пам’ятника Симону Петлюрі.

У листопаді минулого року пам’ятник Петлюрі відкрили у Польщі, у 2017 році у Вінниці, а у 2001 році – у Рівному, яке стало першим українським містом, де встановили пам'ятник головному отаману.

До слова, у Києві повноцінного пам'ятника Симонові Петлюрі і досі немає, а є лише барельєф. Однак впродовж минулого і цього року столична влада вшанувала двох інших видатних діячів Української революції 1917–1921 років і відкрила пам’ятники полковнику армії УНР Петру Болбочану, а також австрійському архикнязю з українським корінням Василю Вишиваному (Вільгельму фон Габсбургу).

Петлюра – пам’ятник

Переможець конкурсу – триметрова бронзова постать отамана на гранітному постаменті – нагадує радше середньостатистичний радянський пам’ятник, ніж вигляд вояка 1917–1921 років, зауважує історик Артем Папахін.

Крім цього, на його думку, в ескізі є багато неточностей з погляду військової уніформи, та й сама фігура головнокомандувача дещо прикрашена і далека від реальності.

«Головний отаман не мав таких героїчних пропорцій, як пропонує скульптор, – пише Артем Папахін на своїй сторінці у фейсбуці, – але якщо ці пропорції диктує канон зображення, то детальніше відтворити однострій Петлюри ніщо не заважає.

У френчів того часу була висока талія і великі кишені (форма кишень, місце їхнього розташування і складки на них теж відрізняються від оригінальних, які можна побачити на багатьох фотографіях вояків УНР).

Тож порівнюючи фото бронзової моделі пам’ятника з фото Петлюри, можна помітити, де має бути талія, яких розмірів повинні бути кишені і пояс. Портупея, якої на фото Петлюри немає, підтягувала пояс іще вище». Також, веде далі історик, реальні френчі мали іншу кількість ґудзиків, на них не було погонів.

Ще одна деталь, яка впадає в око, це шабля. Таку зброю на довгих портупеях могли носити хіба що гусари російської армії, але Петлюра не був офіцером чи кавалеристом, стверджує Артем Папахін.

Втім, його колега, завідувач музею Української революції Олександр Кучерук більш стримано сприймає фактологічні невідповідності між реальним Петлюрою і його бронзовою копією. Адже скульптор, на його думку, не ставив собі за мету стовідсоткове відтворення.

«Йдеться про мистецький образ головного отамана! Так що тут вибір журі правильний. Це лише ескіз пам'ятника, який потребує доопрацювання.

Недоречна оця «тумбочка», на яку він спирається. Я вважаю, що її треба прибрати, бо така композиція дуже нагадує колишній пам'ятник царю Миколі І напроти київського університету», – зауважив Олександр Кучерук в інтерв'ю Радіо Свобода.

Щодо шаблі, то, на думку історика, її також не слід сприймати буквально. Ця зброя більше символізує владу, яку мав головний отаман. Хоча, не виключено, що Петлюра міг використовувати шаблю в реальному житті.

«Все ж таки він був главою держави і головнокомандувачем. Але він був досить скромною людиною. Найчастіше його можна було побачити з багнетом. Але така зброя не вписувався б в стилістику пам'ятника, оскільки багнет виглядав би занадто куцим. Петлюра зображений в уніформі головного отамана. Він не мав звання генерала.

У нього був спеціальний нагрудний знак, який не проглядається на ескізі, його треба закцентувати. До того ж тризуб розташовувався на лівому рукаві, а не на правому. Словом, є моменти, які треба далі врахувати, залучити фахівців і все можна виправити», – каже історик.

Петлюра – людина

З усієї тогочасної політичної верхівки Симон Петлюра чи не єдиний залишився вірним своїм переконанням, до останнього залишаючись на своїй посаді, зауважує Олександр Кучерук.

Петлюру з упевненістю можна назвати охоронцем і захисником національної ідеї. Це найбільш дратувало більшовиків і нервує нинішніх прибічників «русского мира». Вони усіляко знецінювали постать Петлюри, звинувачуючи його то в буржуазному націоналізмі, то в антисемітизмі. Насправді ж про непересічну особистість головного отамана свідчить низка фактів:

• Петлюра з самого дитинства був цікавою людиною. Непоказний з виду, він, проте, мав харизму і чудові ораторські здібності, що робило його популярним як серед військових, так і серед селян.
• Коли хотіли принизити Петлюру, то казали, що він народився у сім’ї візника. Але, висловлюючись сучасною мовою, його батько мав транспортно-логістичне підприємство, що давало непогані прибутки.
• Петлюра походив з релігійної родини. Дядько по матері Сільвестр Ольшевський був священиком, якого закатували більшовики, і його згодом визнали святим. Племінник Петлюри Степан Скрипник (патріарх Мстислав) став предстоятелем Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
• Своє незвичне ім'я Симон (а не Семен, як стверджують деякі джерела) Петлюра отримав на честь святого Симона Зилота, день якого відзначається 22 травня. Подвиг біблійного Симона досить промовистий – його закатували через прихильність до християнських ідей, так само, як за українську ідею загинув і Петлюра.
• Петлюра мав гарний голос і любив співати. Він фінансово підтримав гастролі хору Олександра Кощиця до США, де музиканти виконали знаменитий «Щедрик».
• Всупереч міфам про антисемітизм Петлюри, його у молоді роки прозвали «жидівським батьком», бо захищав від нападок євреїв.

• Ще юнаком Петлюра приятелював із відомим академіком, філологом, славістом і сходознавцем Федором Коршем, який розгледів у ньому аристократичні корені. Корш казав, що «Петлюра належить до тих, хто в старовину закладали династії, а в наш час стають національними героями».