(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)
Як не намагався хан відтягнути початок бойових дій, 31 травня 1569 року похід на Астрахань все ж почався. Кримсько-турецькі сили значно переважали московські, але на їхньому шляху став новий супротивник, подолати якого виявилося неможливо – природа.
Питання про чисельність кримсько-турецької армії в кампанії 1569 року не належить до найважливіших у науці, і може саме тому воно не вирішене досі. Польський посол Єнджей Тарановський визначив османські сили у 25 тисяч сипахів (кавалеристів) та 3 тисячі яничарів (у російському перекладі помилково – 1 тисяча), втім, уже на наступній сторінці згадувалося 5 тисяч яничарів. Кримське військо налічувало 80 тисяч вершників, з яких 30 тисяч були ногайцями. Хоча Тарановський і був очевидцем, ці цифри явно завищені – так, мабуть, не всі ногайці приєдналися до походу.
Московський посол у Туреччині Іван Новосільцев двічі звертався до цього питання. Вперше він пише про 25 тисяч османів і понад 50 тисяч кримців, у другий – про 80 тисяч турків (що, якщо рахувати з кримськими військами, не суперечить першій згадці).
Російські історики на основі свідчень посла Семена Мальцева, також очевидця (і галерного раба) оцінюють турецьке військо у 15 тисяч сипахів та 2 тисячі яничарів, кримське – у 50 тисяч. Іван Григор'єв, вивідувач посла Афанасія Нагого, 1 червня 1569 року доносив з Кефе про 1800 яничарів (а 300 прибули ще в березні).
Галіл Іналджик та орієнтовані на його підрахунки історики розмір османського війська поміщають у діапазон 10-15 тисяч осіб. Можливо, розбіжності частково пов'язані з тим, що одні автори включали веслярів (2-3 тисячі, у тому числі безліч полонених європейців і до 150 московітів) та обоз у загальну чисельність армії, інші – ні. Але хай там як, якщо вірити Новосільцеву, що «кримських татар багато хто, не дійшовши Астрахані, назад повернувся зі скрути», навряд чи сукупні кримсько-турецькі сили перевищували 65 тисяч людей.
Кількість московських сил відома ще з меншою точністю. Мальцев, сидячи в полоні, підучив іншого бранця говорити, що той нібито чув про відправлення на Астрахань князя Петра Серебряного з 30 тисячами судової раті, а за ним посуху – ще й головного воєводу Івана Бєльського зі 100 тисячами воїнів, не рахуючи ногайців. Виставити стільки людей в одному місці Московія не могла і в кращі роки, а тим більше – під час Лівонської війни. Лише у російському перекладі звіту Тарановського розмір загону Серебряного визначений у 15 тисяч (в оригіналі – kilkanaście, тобто від 11 до 19). Головні сили, як завжди, зосереджувалися на південному кордоні центру Московії. Три полки були розгорнуті в степу, на далеких підступах до Рязані, ще п'ять – уздовж Оки з наказом «буде кримські люди зачнуть воювати государеві украйни, і йти за річку з великого розряду боярам та воєводам» на допомогу «зарічному розряду». У Тулі додатково були поставлені опричні полки, посилений гарнізон Нижнього Новгорода.
Девлет Герай у березні 1569 року зробив останню спробу відтермінувати похід – оголосив, що на Крим чекає велика посуха, і, отже – падіж худоби. Але після того, як того ж місяця до Кефе почали прибувати перші турецькі війська, хан здався і наказав оголосити по всіх містах готовність до виступу наприкінці квітня. Втім, справа на тому не завершилася – посилаючись на відсутність у кримців штурмових навичок, Девлет пропонував Селіму ІІ залишити їх на Волзі «на варті», щоб вони перешкодили московським військам спуститися річкою на допомогу Астрахані. Але наприкінці квітня – на початку травня чауш привіз хану однозначний наказ султана відправити його військо разом із турецьким.
Спільний похід спричиняв ще одну проблему – формального старшинства. Душею всієї затії був Касим-паша, і щоб не опинитись у тіні хана, він, мабуть, запропонував план залишити кримського правителя вдома – відбиватися від ймовірних нападів козаків. У чесності Девлета існували сумніви (Касим рік по тому скаржився Новосільцеву, що хан «у своєму слові не стоїть»), та й сам він раніше побоювався втратити владу, залишивши Крим.
Але тепер Девлет Герай заявив, що особисто поведе кримців на війну. Щоб вирішити всі протиріччя, Селім II у середині травня призначив хана головнокомандувачем (Касим-паша, писав він, «був би у всьому у твоїй волі»). Також султан пообіцяв не випускати Крима Герая з Родосу до завершення кампанії та вислати у повне розпорядження хана всіх його недругів (наприклад, ногайського мурзу Ярилгаша мали заслати до Алжиру, але, скоріш за все, віддали хану на розправу). До речі, суперечки про старшинство у цей час роздирали і командування московських полків.
Наприкінці весни до Кефе прибули на кораблях яничари та гармаші, а також сипахи з еялетів Малої Азії. І коли збори були завершені, 31 травня 1569 року Касим-паша виступив у похід. На 220 судах (з них – 100-150 галер) до Азову відпливла частина яничарів, обоз та важка артилерія (2 або 3 гармати, які тягли по 20 верблюдів). Інші пішли пішки на 400 возах із 30 легкими гарматами. Разом із ними рушили й кримські війська.
На кожній галері, за свідченням Мальцева, були скрині зі сріблом і золотом (на його – 12 штук), і двічі за три місяці військам видавали платню. За прикидками полоненого посла, запасів вистачило б на три роки. Про можливість тривалої експедиції 30 серпня того ж року своєму уряду писав французький посол у Стамбулі: «Знавці тих місць стверджують, що турки легко візьмуть Казань, але взяти Астрахань цього року не вдасться».
Напередодні виступу (не пізніше 29 травня) до Девлета Герая прибув гонець від другої турецької групи – сипахів із Балкан. Рухаючись суходолом, вони підійшли до переправи через Дніпро, але увійти на півострів хан їм заборонив. Натомість кримські провідники повели турків безпосередньо до Азова.
З незрозумілої досі причини всі учасники походу не поспішали – рухаючись із численними зупинками, вони зібралися під Азовом майже через місяць замість звичайних двох тижнів. Після з'єднання двох турецьких загонів та кримського війська трапилася ще понад десятиденна пауза, і лише 10 липня похід відновився.
Можливо, саме у цей час сталася перша сутичка тієї війни. За відомостями Новосільцева, Девлет Герай «побив на Сіверському Донці козачого отамана, Іваном звати Мотякіним, а з ним було козаків чоловік із сорок». Після цього хан нібито сповістив султана про взяття «козачого містечка» та загибель п'яти тисяч противників. Хай там як, донські козаки справді не намагалися завадити походу. За словами Мальцева, бранці-християни сподівалися на напад московських чи козацьких військ на галери: «… хоча б, мовляв, було козаків 2000, і вони б нас [голими] руками взяли, такі на Дону фортеці, а козаки ваші Дон покинули».
Але момент раптовості був безнадійно втрачений. Весняна повінь на Дону давно минула, вода зійшла, тож судна піднімалися річкою вкрай повільно. Періодично доводилося спускати гармати на сушу та перетягувати кораблі через мілини. Піхота ж і кіннота рухалися уздовж берега. У результаті шлях від Азова до Переволоки зайняв п'ять тижнів.
Момент раптовості був безнадійно втрачений
15 серпня 1569 року кримсько-турецькі війська та флот зійшлися, нарешті, біля Переволоки... і знову зупинилися. Відсутність місцевих провідників чи власної розвідки зіграли з Касим-пашею злий жарт. Замість пологої долини ця ділянка міжріччя була 60-кілометровим горбом із безліччю пагорбів зі спеклої землі.
Але відступати було пізно, тому з суден вивантажили 16 тисяч лопат, заступів та сокир, і взялися до справи. Майже два тижні були витрачені даремно, поки, нарешті, не стало зрозуміло, що канал прорити неможливо. Мальцев так описував обурення у військах: «І прийшли на пашу турки з великою лайкою: «І ти манив, що можна Дон з Волгою спустити в одне місце, і ми нині твій обман бачили – всією Турецькою землею у 100 років того не зробити». Девлет Герай зі свого боку також підбивав Касима-пашу повернутися.
У відповідь командувач наказав скористатися старим методом – переволочити судна посуху. Але пройти так вдалося всього пів дня, після чого колоди та колеса волокуш почали розвалюватися – галери виявилися занадто важкими для такого транспортування. Здавалося, що місію остаточно провалено, як раптом прийшла допомога. До Касима-паші прибула делегація з двохсот астраханських татар, які заявили, що волокти судна немає сенсу, що вони добудуть йому на Волзі кораблів стільки, скільки потрібно. На радощах Касим обдарував посланців одягом і грошима та відпустив їх, пообіцявши від імені султана велику платню місцевим татарам і ногайцям.
Втім, саме тоді вперше наочно виявилися протиріччя, що роздирали союзників. Ногайський нуреддін Урус-мурза закликав Касима-пашу взяти Астрахань, обіцяючи, що його народ буде в підданстві у володаря міста. Але низка астраханських татар, включаючи вже відомих нам мурз Саїна і Тенея, переконували Касима ногайцям не вірити: «Ногаї до тебе посилають і їхній правді вірити не можна – вас манять, а від царя і великого князя не відстануть, і нині у них царя і великого князя 4 посли». І тільки якщо ногайці видадуть царських послів паші, а Мальцева погодяться вбити – тоді їхній союз із Московією буде зруйнований.
Ще гірше складалися стосунки між ногайцями та кримцями. Бей Великої Ногайської орди Дін-Ахмет та Урус-мурза писали Касиму-паші: «Твоїй правді хочемо вірити, а Кримському цареві вірити не можна – недружба у нас від наших родів з його родом одвіку, багато крові від наших родів його роду проливалося, а від його роду в нашому роді вбиті є», – і назвали імена загиблих. Крім того, саме Девлет Герай нібито організував нещодавній напад казахів на ногайців.
Основні кримсько-турецькі сили 2 вересня 1569 року продовжили похід на Астрахань
Пізніше промосковськи налаштовані астраханці та ногайці Діна-Ахмета візьмуть у полон п'ятьох турків і триматимуть їх під містом. Касим попросить Урус-мурзу звільнити їх, і той з боєм відбере бранців і відправить до паші.
Ну а поки важку артилерію і частину припасів знову завантажили на галери, щоб відправити назад до Азова, з ними повернулися чи то 900 (за Новосільцевим), чи то 5000 (за Мальцевим) людей, а основні кримсько-турецькі сили 2 вересня 1569 року продовжили похід на Астрахань.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
