У Переяславі знесли пам’ятник на честь Переяславської ради 1654 року, який символізував, як казала радянська та російська історіографія, «возз’єднання» України Росії. Російський керівник Володимир Путін неодноразово апелював саме до Переяславської ради для виправдання агресії Росії проти України і якісь особливі права на Україну.

• Але що було в Переяславі в 1654 році?
• Чи був договір про «возз’єднання» і чому Переяслав був настільки сильним міфом в СРСР і нинішній Росії?
• І яке значення має знесення пам’ятника?

Демонтаж 10-тонного пам’ятника Переяславській раді зайняв близько двох годин. Офіційна назва пам’ятника – «Навіки разом».

Монумент був встановлений у 1979 році на честь 325-річчя Переяславської ради 1654 року.

«Ми продовжуємо роботу з очищення нашого міського простору від спадщини імперсько-радянського минулого… Ми прибираємо ще один символ – пам’ятний знак, що також присвячений Переяславській раді 1654 року. Ця подія століттями використовувалась як інструмент російської пропаганди, щоб спотворити нашу історію і применшити прагнення українців до свободи», – сказав після демонтажу монумента міський голова Переяслава Вячеслав Саулко.

Він додав, що демонтаж монумента – «це про правду та повернення власної історії, очищеної від штучних наративів».

Треба зауважити, що за час великої війни це вже другий монумент, присвячений Переяславській раді, який прибрали в тому місті, що у 85-ти кілометрах на південний схід від Києва. В липні 2022 року демонтували пам’ятник двом жінкам, які символізували Україну і Росію – його теж звели в часи СРСР.

Та й сам Переяслав перейменували з Переяслав-Хмельницького – з назви усунули ім’я гетьмана Богдана Хмельницького. Сталося це в жовтні 2019 року. Місту повернули стару назву, відому ще з часів давньої Русі, коли воно було столицею однойменного князівства.

Міф Переяславської ради

Довкола Переяславської ради, яка відбулась 8 січня 1654 року, було багато ідеологічних конструкцій, які нав’язувала російська імперська пропаганда, радянська історіографія і керівництво сучасної Росії. Та й українські радянські історики теж підігрували московським наративам, зауважують дослідники.

Володимир Путін 12 липня 2021 року опублікував на сайті Кремля статтю «Про історичну єдність росіян та українців». В ній він, зокрема, апелював до Переяславської ради, використовуючи цитати з листів Богдана Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича. Та стаття, як вважається, закладала підвалини майбутньої широкомасштабної війни Росії проти України, яка розпочалась в лютому 2022 року.

Також про Переяславську раду Путін говорив і в інтерв’ю американському консервативному журналісту Такеру Карлсону в лютому 2024 року.

У своїй довгій промові під час інтерв’ю Путін розповідав про поляків, а потім показав Карлсону якісь архівні документи з копіями листів Богдана Хмельницького – «щоб ви не подумали, що я щось вигадую», додав очільник Росії, і подарував журналісту копії листів українського гетьмана.

«Звичайно, Путін хоче довести, що українці й росіяни – це нібито один народ. І що таким чином ми нібито повинні бути разом», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода професор Київського національного університету Володимир Сергійчук.

Цікаво, що Переяславську раду в СРСР подавали як ключову подію у процесі «возз’єднання українського народу з братнім російським народом». Враження було таке, що українці взагалі на світ тільки й з’явились для того, щоб «возз’єднатись» з Росією.

На демонтованому пам’ятнику в Переяславі були викарбувані слова церковнослов’янською: «Чтоб єсми вовєки вси єдино были».

А що було в Переяславі?

Але що ж відбулося в Переяславі на раді в січні 1654 року? По-перше, на демонтованому пам’ятнику був Богдан Хмельницький, а також російський боярин Василь Бутурлін, якого насправді на раді тоді не було.

«Історія показала, що це була помилка української тодішньої влади. І зрештою треба, мабуть, сьогодні вже остаточно утвердитись на тому, що в Переяславі ніхто ніякого договору не підписував. Тому коли мова йде про Переяславський договір, то це все, так би мовити, інформаційні впливи з часів Російської імперії, потім Радянського Союзу», – каже в інтерв’ю Володимир Сергійчук.

«Ще раз наголошую: ніхто ніякого договору у Переяславі в січні 1654 року не підписував. Навіть не було на той час проєкту угоди. Просто наївні, довірливі українці фактично своєю присягою на вірність московському царю підтримали ситуацію політичну для Богдана Хмельницького, який тоді опинився у вкрай важкому становищі. Україна тоді справді була в дуже важкому становищі. Але ніхто ніякого договору не підписував, тим паче, що Хмельницький розраховував, що це буде лише військовий союз», – каже в інтерв’ю Сергійчук, який є одним з найбільш знаних фахівців історії України козацької доби.

Також Енциклопедія «Українське козацтво» наголошує, що рішення Переяславської ради мали «декларативний характер і ніяких юридично-правових наслідків не несли».

Щодо самої ради, то вранці 8 січня 1654 року відбулась старшинська рада, яка ухвалила рішення прийняти царський протекторат. А о другій дня була скликана військова рада, яка схвалила рішення старшини увійти під протекторат царя. Після цього Хмельницький зі старшиною відбули до Успенського собору Переяслава для складання присяги.

Але перед присягою гетьман та старшина вимагали від московських посланців присягти в тому, що цар не видасть Україну полякам і не буде обмежувати козацьких вольностей. Але московські посланники відмовились дати письмові гарантії, зробивши лише усну обіцянку, яка була, звісно, порушена.

284 представники козацької старшини принесли присягу, але серед них не було представників Запорізької Січі, не присягали два полки – Уманський та Брацлавський. Противником угоди з Москвою був легендарний козацький полковник Іван Богун. Відмовились присягати київське духівництво і митрополит Ісаія (Копинський).

Свідченням того, що в Переяславі не було чогось надзвичайного, а просто йшлося про ситуативний військовий союз і допомогу Гетьманщині в боротьбі з Польщею, є й те, що потім були ухвалені так звані Березневі статті 1654 року.

«Україна і після 1654 року залишалася самостійною державою, а гетьманська влада не обмежувалась. Б. Хмельницький продовжував почуватися вільним у зовнішніх зносинах. Подакти до Москви зовсім не надсилалися. Царські воєводи із залогами до українських міст, окрім Києва, не допускалися. Лише після смерті Хмельницького Москві вдалося, всупереч духові Березневих статей, розгорнути наступ на суверенітет козацької України», – пише Енциклопедія «Українське козацтво».

Присяга вже була розірвана

Маловідомий і призабутий факт: присягу, що її ніби склали в Переяславі в 1654 році гетьман і представники козацької старшини, було… розірвано, щойно Україна здобула незалежність від СРСР.

Причому зроблено це було там вже в Переяславі і на тій же площі.

21 червня 1992 ороку український політик, колишній дисидент радянських часів В’ячеслав Чорновіл вчинив, за висловом однієї газети того часу, «відважну історичну дію». Він скликав нову Переяславську раду, як гетьман відродженого українського козацтва, – причому рада відбувалась, як ми вже зазначили, на тому ж самому місці – тоді та площа назвалась площею «Возз’єднання», а зараз називається площею «Княжий двір».

Чорновіл скасував присягу 1654 року, натовп вигуками схвально це підтримав і вдарили кількома пострілами гармати...

«Відсьогодні і допоки сонце світить над Україною, стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності. На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілує гетьман Українського козацтва і вся Генеральна старшина і отамани», – йшлося у заяві про зречення, проголошеній Чорноволом в Переяславі.

Автор статті тоді був в Переяславі і може засвідчити урочистість моменту і піднесений настрій, що панував тоді в серці старого козацького полкового міста, де зібралося чимало людей.

А як зазначає нині після демонтажу монумента Переяславської ради міський голова Переяслава Вячеслав Саулко: «Україна – не чийсь «молодший брат». Ми – вільна нація. Народ із глибоким корінням та власною гідністю. Ми маємо свою історію, свою культуру, традиції й духовну спадщину. І це – наша сила!»