Постать гетьмана Івана Мазепи залишається в сучасній Росії, як і в Росії старій, фігурою демонічною. Для росіян Мазепа тільки зрадник, підданий православною церквою анафемі за те, що у війні Росії зі Швецією 1700–1721 років вирішив врешті-решт виступити на боці шведського короля Карла ХІІ. Те, що у цій війні Іван Мазепа міг боротися за якісь свої власні інтереси або інтереси України, як держави, росіянами до уваги не береться. І це цілком закономірно: у розумінні сучасної російської ідеології праві в історичній перспективі тільки ті, хто бореться за російські національні інтереси, всі інші – вороги.

Разом з тим і попри все, і в сучасній Росії залишається багато місць, пов’язаних з ім’ям «забороненого» в країні гетьмана Івана Мазепи.

Про більшість із тих місць я вже писав у своїх публікаціях для Радіо Свобода, тому зараз лише коротко нагадаю про них. Це й гармата «Лев» українського ливаря Карпа Балашевича з Глухова 1705 року в московському кремлі, на якій герб Івана Мазепи можна побачити двічі: на гарматному стволі, зроблений за часів гетьмана, і на гарматному лафеті, зробленому в 19-му столітті за імператора Миколи Першого.

У російському місті Оренбурзі можна побачити інший витвір Карпа Балашевича, так званий «Мазепин дзвін» 1699 року, на якому поруч з гербом гетьмана зображено й самого Івана Мазепу: на повний зріст, із гетьманською булавою.

Колись цей дзвін перебував у гетьманській столиці Батурині, потім опинився в Чернігові, а в роки Другої світової війни надовго зник, і тільки нещодавно науковці відшукали його аж на Уралі, в Миколаївському соборі Оренбурга, і як він туди потрапив – невідомо.

Ще в Москві є так звані «мазепині палати». І хоч, як довели сучасні дослідники, з Мазепою цей будинок жодним чином не пов’язаний, все одне цей дім має в Москві своєрідний містичний ореол, і згадується в багатьох літературних творах, як наприклад у культовому в 1980-х роках романі Володимира Орлова «Альтист Данилов», де у ньому відбувається романтична нічна зустріч двох головних героїв.

– Чудо то яке! – сказала Наташа. – Ось і Мазепа спускався сюди зі свічкою в руці, тут було де ховати таємні думки або викликати їх. Або дивитися на добро в скриньках. Гетьман! Мазепа! Де ти! – крикнула на всякий випадок Наташа.

Данилов обережно ступав по містках, хотів сказати Наташі, що Мазепа, може, і ніколи не жив у цих палатах, питання тут спірне...

А в столиці Острогозького слобідського козацького полку, в місті Острогозьку Воронезької області існує так званий «мазепин камінь», який розташований на головній історичній площі цього козачого міста – на Майдані. Цей камінь нагадує мешканцям Острогозька, що саме тут у вересні 1696 року український гетьман зустрічався з російським царем Петром Першим, і Петро дякував Мазепі й українським козакам «за хоробрість і вірну службу». І про це, завдяки пам’ятному знаку, пам’ятають і сучасні острогозьці.

Але сьогодні я хочу розповісти докладніше про ще одну історичну пам’ятку Росії та української історії – про справжні палати гетьмана Мазепи в Росії, рештки яких збереглися в Курській області, неподалік від українського кордону. На території Рильського району є три села – Іванівське, Степанівка та Мазепівка, що всі разом утворюють повне ім’я українського гетьмана: Іван Степанович Мазепа. І це не випадковість, бо заснував ці села саме український гетьман.

Мрією Мазепи було об’єднання всіх українських козацьких земель під владою лівобережного гетьмана. Для втілення у життя цієї мети він влаштовує походи на правий берег Дніпра, у володіння Речі Посполитої, незважаючи навіть на те, що тодішня Польща мала військовий союз із Росією проти шведського короля Карла ХІІ, і московський цар ставився до цих козацьких походів не дуже схвально.

Підпорядкувавши гетьманській владі дніпрове Правобережжя, дивиться Мазепа і на схід, на Слобожанщину, бажаючи об’єднати з цілою Україною і ці козацькі землі. Двічі ставить Мазепа перед Петром питання про об’єднання гетьманських і слобідських земель, але обидва рази має на це відмову. Тоді український гетьман вдається до хитрощів.

Починаючи з 1699 року, Мазепа скуповує у російських поміщиків прикордонні з Україною землі, та оселяє їх українськими селянами. За кілька років на цих землях виникає кільканадцять українських слобід, і серед них Амонь, Кореневе, Крупець, Обухівка, Снагість, Студянка та інші. 1703 року на території Рильського повіту гетьман влаштовує три села, які називає на честь свого небесного покровителя, свого батька та свого родового імені. Так виникають на Курщині села – Іванівське, Степанівка і Мазепівка.

В Іванівці Іван Степанович Мазепа будує палац і церкву. Але недовго славилися ті села. Після Полтавської катастрофи царський улюбленець і ворог української свободи Олександр Меншиков загрібає під себе найкращі куточки України, і серед них і гетьманські маєтки на Курщині. Переходячи з рук у руки, від володаря до володаря, гетьманські маєтки занепадають, палац і церква стають руїнами. В радянські часи в палатах Мазепи – пам’ятнику архітектури XVIII століття – була колгоспна комора, де зберігалися добрива.

І в наші часи навколо палат – бур’яни.

Щоправда на мурах будинку з’явилася табличка, яка повідомляє, що це «палати Мазепи», що це «пам’ятка архітектури федерального значення» і що вона «підлягає державній охороні», але вікна будівлі з червоної цегли закладені сучасними цеглинами білого кольору, а всередині «об’єкту» помітні сліди життя безхатьків.

Палати Мазепи поступово руйнуються, на відміну від сусіднього з ними маєтку князя Барятинського, який відреставрований російською владою і в ньому зараз відомчий санаторій.

Але, попри всі незгоди, пам’ять про гетьмана Мазепу живе ще в сучасній Росії.

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода