Микола Лисенко вважав, що саме від вертепу пішло зародження української опери. При цьому сам вертеп – це зразок становлення першого українського театру. Він постійно трансформувався. Спершу це була скриня з ляльками, далі люди-актори замінили ляльок. Дійство перетнулося із колядницькими ватагами та отримало нового колориту. Вертепники почали носити з собою зірку. Щоправда, за радянських часів вертепи забороняли. У незалежній Україні вертеп набув нового звучання та максимального поширення.

Найдавніший із збережених в Україні Сокиринський (Галаганівський) вертеп

Перші згадки про український вертеп датуються XVII століттям, а першими його акторами були представники Київського та Львівського братств, а також студенти Києво-Могилянського колегіуму. Їх у ті часи називали бурсаками, адже навчались і проживали вони в гуртожитку при навчальному закладі. Вивчали богослів’я, риторику та філософію. Саме вони і стали першими вертепниками.

У 1770 році київські бурсаки з дерев’яним вертепним будиночком, ляльками та нотними записами завітали до заможної родини Галаганів, які жили у Сокиринцях. Їх так добре прийняли, що у подяку бурсаки подарували господарям вертепний будиночок із ляльками, тексти та ноти. Відтоді Галагани постійно показували у себе цю вертепне дійство.

Вертеп від бурсаків отримав у дар Григорій Галаган, представник однієї із найвідоміших старшинсько–дворянських династій на Чернігівщині, патріархом якого був Гнат Галаган – чигиринський та прилуцький полковник. За переказами, Гнат зрадив Мазепу і допоміг зруйнувати Запорозьку Січ – за це його рід прокляли до сьомого коліна.

Григорій Галаган – уславився меценатською діяльністю. Він активно виступав за ліквідацію кріпосного права та навіть викупив із неволі кобзаря Остапа Вересая. Також Григорій Галаган заснував народні школи, гімназію у Прилуках, училище в Ічні. У нього часто гостювали Пантелеймон Куліш, Михайло Костомаров, з ним товаришував Тарас Шевченко.

Саме Григорій Павлович був представником шостого покоління Галаганів, і прокляття роду його дуже бентежило. Так склалося, що молодим загинув його єдиний син Павло. В пам’ять про нього Григорій відкрив у Києві колегіум імені Павла Галагана для обдарованих дітей із незаможних родин.

Нотні рукописи

Двоповерховий будиночок із дерев’яними ляльками можна побачити в експозиції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Там зберігається і рукопис XVIII століття. Першотекст було втрачено, однак у різні роки його кілька разів переписували, тож наразі цей текст вертепу – вважається найповнішим.

При підтримці Українського культурного фонду (УКФ), команда проєкту «Вертеп. Необарокова містерія» взялась за дослідження музичного та текстового матеріалу Сокиринського вертепу, а також допомогла Музею його оцифрувати.

«У рукописі немає конкретних вказівок на те, які інструменти та голоси мають це виконувати. І це абсолютно барокова традиція. Зазвичай автори виписували лише кількість голосів як у вокальних, так і в інструментальних розділах, а конкретні голоси та інструменти виконавці підбирали, виходячи з діапазону партій та характеру музики», – розповідає клавесиністка Любов Тітаренко.

Вона разом із трьома вокалістами розбирала нотні записи та припускає, що прописана XVIII столітті теситура розраховувалася на чоловічий ансамбль. При цьому прямих вказівок на те, що абсолютно усі вокальні голоси співаються чоловіками немає. Головною умовою тут є однорідність звучання.

«Ноти рукопису не містять звичних академічному музиканту позначок динаміки, штрихів, агогіки. Все це стає зрозумілим з тексту, гармонії, з особливостей мелодичної лінії, що у поєднанні із постійним дослідженням тогочасних звуко-естетичних уявлень оживляє для нас цю музику і робить її актуальною для сучасної публіки», – розповідає музикантка.

Вертеп під клавесин

«В епоху бароко в Україні клавесин не був екзотикою. Тому ми обрали цей інструмент для створення барокової атмосфери. Цим ми підкреслюємо, як українська і європейська культури були нерозривні. Маємо цю лінію спільного європейського культурного простору» – розповіла Любов Тітаренко.

Бароковий спів докорінно відрізняється від академічного виконання. Команда вокалістів отримала цінні рекомендації у відомого співака–контратенора, соліста Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського Національного будинку органної та камерної музики України, соліста та учасника різноманітних європейських ансамблів старовинної музики – Романа Меліша. Він називає Сокиринський вертеп зразком дивовижного поєднання українського мелосу із традиціями барокової європейської музики.

«Дуже доцільно і похвально, що команда «Вертепу» при підготовці цього дійства звертає увагу на тембральне забарвлення голосу і висвітлення звуку при виконанні, намагається його зробити якнайбільш природним, а не оперним. Вже цей факт свідчить про скрупульозний підхід співаків до роботи над матеріалом».

Неовертеп без лялькового будиночка

«Ми не будемо залучати вертепний будиночок у нашій постановці. Повністю відновлюючи текст і музику за рукописом, робимо сучасну дію, додаючи актуальні перформативні практики» – розповідає режисер Богдан Поліщук.

У задумі творців – перенести дійство у живий план, де глядач стає невід'ємною частиною перфомансу.

Прем’єра відбуватиметься 15 і 16 жовтня у Великій лаврській дзвіниці, що має барокову круглу залу. Саме цей простір найвдаліше перегукується з ідеєю вертепу. Адже слово «вертеп» походить від «вертіти, крутити». Саме тому вертепник крутив механізм і лялечки у будиночку рухалися прорізаними доріжками. Цього разу у залі дзвіниці розмістять обертальну конструкцію, яка допоможе глядачам відчути себе всередині дії.

Вертепні герої

Український вертепний театр мав чітко визначених персонажів. Їхня кількість сягала до сорока героїв. У першій (духовній) частині вертепу були постійні персонажі. Серед них – Царі-Волхви, Ірод, Чорт, Рахіль, Смерть.

Тим часом дійові особи першого поверху змінювались залежно від часу, соціально–побутових настроїв, а також місцевості, де вертепники давали виставу. Наприклад, у Сокиринському (Галаганівському) вертепі популярними героями були Пастушки, Баба з Дідом, Паламар, Пан, Купець, Генерал, Солдат–москаль, Шинкар, Лях, Циган та інші. А улюбленцем публіки був Запорожець, який з різних ситуацій виходив переможцем. Його лялька у Сокиринському вертепі сягала 32 сантиметрів.

У проєкті «Вертеп. Необарокова містерія» всього четверо перформерів: Надія Купчинська, Любов Тітаренко, Руслан Кірш та Олексій Фіщук. Кожен із них втілює декілька образів. Як зізнається Надія Купчинська, її найбільше вразив персонаж Рахилі, у якої воїни Ірода забирають та вбивають неповинне дитя.

«Емоційне виконання цього номеру супроводжується материнським плачем за всіма невинно убієнними дітьми. Попри драматизм перша дія поєднується із радістю Різдва, світлом, сакральністю, що врешті дарує нам саме ті чарівні складові казкової та містичної атмосфери, яку ми шукаємо».

Найбільше підтримки у глядачів вертепного дійства XVIII століття отримував Запорожець. Він боровся як з нечистю, так і з тими, хто дошкуляв простим українцям. Більше того – він був втіленням епохи Бароко – вільна людина, філософ, аскет, сміливець, якому відкритий весь світ.

У тексті Сокиринського вертепу знаходимо текст всіма улюбленої колядки. Однак тут її початок дещо інший, ніж той до якого звикли – «Нова рада стала, як на небі хмара».

Дослідниця Євгенія Ігнатенко висуває свою теорію, що все–таки в образі хмари зашифровано натяк на тогочасні політичні події, про які знали бурсаки та не могли стриматись, аби не згадати про це і у вертепі.

Якщо ж зазирнути до словника Грінченка, то побачимо, що один із варіантів слова рада – лад, устрій. І наведено приклад, що саме народження Христа ознаменувало собою початок нового ладу, нового світоустрою.

За припущенням дослідниці Світлани Богданець, слово «радість» – навіть важче проспівується. Однак, скоріш за все, пізніше, аби додати колядці піднесеності та святковості, слово «рада» замінили на «радість».

Пісня «Ой під вишнею, під черешнею» теж звучить у Сокиринському вертепі. Це – унікальна знахідка, адже багато хто приписує авторство пісні Іванові Котляревському. Тепер, дослідники, звівши всі дати бачать, що Вертеп зафіксовано 1770 роком, а Котляревський написав свою відому п’єсу «Наталка Полтавка» у 1819 році.

Хто ж тоді автор цієї пісні? У період Бароко були популярні різні словесні ігри.Підказка: читайте перші літери кожного рядка зверху вниз.

Ой під вишнею, під черешнею

Стояв старий з молодою, як із ягодою.

І просилася, і молилася:

Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять!

Осип (Йосип) – таким могло бути ім'я автора пісні.

Мистецтвознавці вважають, що все ж таки цю пісню написав хтось із спудеїв Києво–Могилянського колегіуму, адже в тексті дотримано явних ознак бароковості: зведення воєдине двох світів. У побутовій історії з'являється картинка небесного, райського саду: «И ставок i млинок! И вишневий садок». І вишні тут не випадкові, адже колись їх вважали райським плодом. Навіть на давніх іконах в руках Ісуса були вишні.

Лідія Карпенко – оглядач мистецьких і культурних подій

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода