До річниці звільнення острова Зміїний.
Український морський піхотинець Владислав Задорін служив у гарнізоні на острові Зміїний, де один із військових у перші дні війни виголосив в ефірі знамениту фразу «Російський військовий корабель, іди на х*й». Задорін був захоплений Росією разом із 80 товаришами по службі в полон, де провів 679 днів. Там військові зі Зміїного зіткнулися не просто з голодом, побоями і знущаннями, як багато інших українських полонених, а й з аудіоперевірками, за допомогою яких російські спецслужби намагалися визначити автора нецензурної фрази.
Після майже двох років у полоні Владислава Задоріна вдалося обміняти. Він повернувся в Україну в січні 2024 року і нещодавно взяв участь у конференції Globsec у Празі, значна частина якої була присвячена війні в Україні. В її кулуарах він поговорив із кореспондентом Української служби Радіо Свобода – про життя в полоні та про те, як йому довелося читати під запис дитячі казки для ФСБ.
«Вісім разів водили на обстеження: давали дитячі казки, які я мав читати»
Фраза «Російський військовий корабель, іди на х**!» була виголошена українським прикордонником з острова Зміїний у Чорному морі у відповідь на вимогу про капітуляцію, передану по радіо з російського військового корабля в перший день повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року.
Ці слова швидко стали вірусними в Україні, породивши меми, футболки і навіть поштову марку. Для українців це був змістовний і потужний символ непокори нації перед обличчям російського вторгнення. Стіна народного спротиву зруйнувала широко розповсюджені очікування, які були, зокрема, і в Кремлі, що Україну буде підкорено протягом кількох днів або тижнів.
Приблизно 80 українських військовослужбовців, які перебували на острові Зміїний того дня, спочатку вважалися вбитими. Але насправді вони були взяті в полон російськими військовими, які спочатку обстріляли, а потім окупували острів.
Широка популярність, якої набула фраза про «російський військовий корабель», означала, що полонені зі Зміїного після захоплення зіткнулися з особливо жорстокими знущаннями з боку російських тюремників.
«Це дуже стурбувало росіян, – розповідає 26-річний колишній морський піхотинець Владислав Задорін. – Вони думали: як могли звичайні військові відправити [таке повідомлення] такій величезній машині, як російські військові? За це нас постійно били».
Задорін пояснює, що в спробі встановити автора нецензурної фрази російська влада піддала його та інших полонених із гарнізону острова Зміїний аудіотестуванню.
«Мене вісім разів водили на обстеження. Мені давали дитячі казки, які я мав читати, – розповів Задорін, який звільнився з морської піхоти України у званні старшого матроса. – Я з першого разу зрозумів, що щось не так, і щоразу міняв голос – міняв тон, хрипи тощо, щоб їх якомога більше заплутати».
Задорін каже, що фізичне насильство над полоненими зі Зміїного стало особливо жорстоким після того, як у квітні 2022 року українські ракети вразили й потопили корабель, який зажадав від прикордонників капітулювати, – ракетний крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту Росії.
За словами Задоріна, після затоплення «Москви» він і його товариші «літали коридором, як подушки» – від ударів, які їм завдавали охоронці.
«Їли мишей, туалетний папір, господарське мило, слимаків, черв'яків – усе, що могли з'їсти»
Задорін зазначає, що в російських в'язницях, де тримали його та інших українських полонених, знущання охорони над ув'язнених були повсякденною реальністю.
Він порівнює ці в'язниці з концентраційними таборами. «Якщо прибрати газові камери і крематорії, то там відбувалося саме це», – зауважує він.
Ми зіткнулися там із безмежним насильством, як фізичним, так і моральнимВладислав Задорін
Колишній морпіх розповідає, що живе з фізичними наслідками полону і жорстокого поводження в колонії, включно з ушкодженнями хребців, по яких його били молотком, проблемами із сечовим міхуром і черепно-мозковою травмою. «Я час від часу втрачаю зір», – зізнається він.
«Ми зіткнулися там із безмежним насильством, як фізичним, так і моральним», – каже він. А також із «приниженням і русифікацією» – наприклад, у формі примусових уроків історії Росії та України, яка, за його словами, була «повністю спотворена» згідно з наративами, що просуваються Володимиром Путіним і його урядом.
«Було багато зґвалтувань, кастрацій. Коли вони били нас гумовою палицею, вони підходили і ставили запитання: «Тобі подобається фуа-гра? Ти їв фуа-гра?» І якщо ти [кажеш, що їв], тобі б'ють по печінці, – розповідає український військовополонений. – Або запитують: «Тобі подобаються цукерки?» І на будь-яку відповідь «так» чи «ні» вони дають тобі цю палицю, і ти або облизуєш її, або сосеш, імітуючи самі знаєте що».
«І це – найменше з того, що вони робили з палицею, тому що багато хлопців були зґвалтовані, – наголошу Задорін. – І якщо спочатку вони це робили, коли допитували нас, щоб отримати якусь інформацію, то через деякий час вони робили це просто заради розваги. Тому що їм потрібно було чимось зайнятися, розважитися!»
Пізніше, за його словами, до в'язниці по черзі приходили нові групи слідчих: «Вони вчилися, як правильно нас бити, як допитувати українців, щоб так само допитувати росіян».
«І ми були наче боксерські груші, на яких вони практикувалися: куди бити електрошокером, щоб паралізувати тіло, як правильно підключатися до 220 вольт, як використовувати «тапік» (польовий телефон, який використовують для тортур російські тюремники – ред.), як бити по нирках, – згадує він. – Наприклад: ви знали, що можна бити по нирках через п'яти? Якщо часто бити по п'ятах, то страждають нирки. Ми все це знаємо, ми через це проходили, і це наш гіркий досвід».
Але найстрашнішим, за словами Задоріна, для нього особисто було навіть не стільки фізичне насильство, скільки постійний голод. Коли морпіх потрапив у полон, він важив 120 кг, коли його звільнили – лише 60 кг.
«Ми їли мишей, туалетний папір, господарське мило, слимаків, черв'яків – усе, що могли з'їсти», – зізнається він. Морпіх розповідає, що його та його товаришів-ув'язнених, по суті, морили голодом: давали «три шматки чорного хліба на день, змішаного з тирсою або піском».
«Вони робили це навмисно. Або хліб був запліснявілим, або його було неможливо їсти з якоїсь іншої причини. Але ми їли його, тому що хотіли жити», – наголошує Владислав Задорін.
