30 червня під ударами українських військ російські війська покинули острів Зміїний, який захопили на початку агресії. Ця подія безумовно стане одним з помітних епізодів війни, яка триває зараз. Утім, Зміїний – острів з дуже багатою історією, про яку маємо привід згадати.

Більше про минуле, сьогодення та повоєнні перспективи Зміїного «Історична Свобода» говорила з журналісткою та істориком Ольгою Скороход, яка свого часу відвідала острів.

– Давайте почнемо з парадоксу: острів називається Зміїний, але змій там немає.

– Так, є такий казус. За найпоширенішою версією, свою назву острів отримав саме через наявність змій. Буцімто з Дунаю течія виносила змій на скелі острова. Зараз, звісно, їх немає. Як кажуть біологи, навіть якби винесло цих вужів, то в солоній морській воді вони не вижили б. Однак тисячі років тому клімат був іншим – тут було значно тепліше, гирло Дунаю ще формувалося, воно було природнім, не було дамб. Тому цілком ймовірно, що змій могло виносити водою. Це буквальна теорія тлумачення назви.

Однак є і метафізичні версії, які пов’язують назву Зміїного з культом відомого давньогрецького героя Ахілла, який велику роль відігравав у культурі Північного Причорномор’я. На острові був його храм. Сам культ Ахілла дуже пов'язаний зі зміями.

– Ахілл – герой легендарної Троянської війни. Відомий нам за приповідкою, що йому треба в п’яту влучити, мовляв, він такий взагалі невразливий, але є у нього одне вразливе місце.

– Так. І цю невразливість йому забезпечила його мати, німфа чи богиня Фетіда, в якої була здатність перетворюватися на змію. Тому вважається, що Ахілл має зміїне походження, і зображення змій було безпосередньо з ним пов’язане. Це по-перше.

По-друге, дуже багато саме місцевих північно-причорноморських міфів про Ахілла, які не пов’язані з міфами еллінськими. Є версія, що ось цей «наш Ахілл» – це не той давньогрецький герой, а якийсь місцевий цар чи володар скіфський, який мав буцімто стосунки з богинею змієподібною.

– До речі, «батько історії» Геродот теж скіфів зі зміями пов’язував.

– Так. Є також міф, буцімто Ахілл жив на цьому острові та являвся людям в образі великого змія. На острові було знайдено перстень із зображенням змія. Схожі зображення також знаходили в найбільших північно-чорноморських полісах: Тірі (сучасний Білгород-Дністровський) та Ольвії.

Інший дуже важливий аспект: культ Ахілла дуже пов'язаний із потойбіччям. За однією з гіпотез, царство мертвих Аїда знаходилося у наших краях, за Чорним морем, і Понт Евксинський був останнім морем, яке душі бачили, коли прямували в царство мертвих.

Є різні версії, де вхід до царства мертвих міг розташовуватися. Дехто його розміщує приблизно там, де зараз Керченський міст, де нестабільна тектоніка і багато грязьових вулканів, які зараз під водою, а тоді були значно ближче до поверхні. Як вважається, після загибелі Ахілла його мати Фетида попросила бога морів Посейдона підняти частину суші й сформувати острів, на якому її син знайшов вічне життя.

В античні часи острів називався Левке, у перекладі зі старогрецької – Білий. Античні географи пояснюють, що така назва зумовлена кольором птахів, які дуже щільно гніздилися на скелях острова. Дійсно, там навіть сьогодні нараховують кілька сотень видів птахів.

Однак, якщо знову повернутися до Ахілла, є цікава легенда, яка також пов’язана з його культом і з потойбіччям. Буцімто за храмом Ахілла доглядають білі птахи. А що це за птахи? А це душі блаженних. Звіди й одна з неформальних назв цього острова – острів Ахілла, але також і острів Блаженних. Це буцімто блаженні душі, які до царства Аїда не дійшли, тому що їм там не місце.

– То цей культ Ахілла був суто давньогрецьким чи синкретичним?

– Дуже багато місцевих легенд і модифікацій культу Ахілла. У скіфів і таврів також культ змії, зміїні орнаменти були популярні. Дослідники навіть сумніваються, де класичний грецький Ахілл, а де місцевий Ахілл. Можливо, це були різні постаті. Сумніваються, чи Геродот згадував в контексті скіфів цього Ахілла, чи ні. Тобто все, що стосується Зміїного і цього культу, це все більше здогадки й гіпотези.

– Перші згадки про Зміїний пов’язані з античними греками. А чим цей острів був для них таким цікавим? Це ж невеличкий острівець, де немає прісної води. Принаймні у той час не було, доки не почали бурити свердловини. А вони зводять на цьому невеличкому скелястому острівці храм. Як це пояснити?

– Він невеличкий, але один з небагатьох. Якщо Егейське море рясно вкрите острівцями, які зокрема мають запаси прісної води, то в Чорному морі островів дуже мало.

Якщо спуститися з цього міфічного пласту на грішну землю, то пояснення буде доволі прозаїчним. Ахілл вважався покровителем Ольвії, одного з найбільших полісів північно-чорноморського регіону. І саме Ольвія заснувала цей храм. Найперший храм у VI столітті до нашої ери будується за зразком храму Аполлона, який був в Ольвії. Історики пов’язують це з бажанням Ольвії позначити цю територію і свій вплив.

– Ольвія була десь між Очаковом і Миколаєвом.

– Приблизно так. Зараз там лише руїни. Сталого міста, як у випадку Білгород-Дністровського, немає на тій території.

Ольвія доволі довго цей вплив зберігала. Але вже на початку нашої ери, як дехто вважає, збільшують свій вплив давньогрецькі колонії на території сучасної Румунії. Томи, що стали сучасним містом Констанца, взяли опіку над островом і над храмом.

– Був храм в античні часи, а пізніше з’явився маяк. А що було між храмом і маяком?

– Маяк з’явився аж в ХІХ столітті. А до того була череда змін влади. До речі, назва острову Зміїний з’явилася в Середньовіччі, коли там панувала Візантійська імперія. Острів отримав назву Федонісі, у перекладі з новогрецької – Зміїний. Після того острів опанувала Османська імперія, а після російсько-турецької війни 1787-1791 років цей клаптик суші перейшов до Російської імперії. Відтоді почалися перші доволі аматорські археологічні розкопки і був знайдений фундамент храму. В 1837-1843 роках на місці храму і з використанням матеріалів, які від нього залишилися, за британським проєктом звели маяк, який до недавнього часу працював. Ми сподіваємося, що бодай щось там після бойових дій збереглося.

– А як на цьому острові у ті часи люди жили? При храмі були служителі культу. При маяку були ті, хто його доглядав. Де вони воду брали?

– Не лише служителі культу, а й оракул, вірогідно, постійно жив у храмі. Тому що кораблі, торгові й військові, які зупинялися біля острова, зокрема йшли до нього.

– Знову ж таки, для чого там зупинятися кораблям? Кораблі тоді зупинялися, як правило, щоб набрати прісної води, а там її немає.

– Зупинялися заради храму. Тому що цей храм мав велике значення і, за описами сучасників, був багато оздоблений.

Археологи ще при перших розкопках там знайшли два джерельця прісної води. Вона була солонувата, але пити її можна було.

Насправді, сам Зміїний дуже мало археологічно досліджений. Але біля храму знайшли кам’яну цистерну, де зберігали воду. І точаться суперечки, чи туди наливали воду, яку завозили з материка, чи збирали талу і дощову. Можливо, це була комбінація способів. Таким чином вода на острові зберігалася.

– Ви згадали, як у давнину приналежність острова змінювалася. А як було вже в новітні часи?

– Після поразки у Кримській війні (1853-1856) Російська імперія втратила цю територію. Вона перейшла до Молдавського князівства, а відтак до Румунії. Між іншим, у румунський час на Зміїному була ще й в’язниця.

У 1944 році радянський десант захопив острів, і за угодою 1948 року ця територія остаточно перейшла до СРСР. А якщо точніше, до Ізмаїльської області УРСР (існувала до 1954 року. – ред.). Відповідно з 1991 року це територія України.

Вже легендарною стала суперечка між Україною та Румунією. Це той випадок, коли суперечка виникла суто через економічні інтереси. Тому що на шельфі острова зайшли поклади нафти і газу.

Румунія доводила, що Зміїний – це не острів, а скеля. Тобто у них не було територіальних претензій. Але їм було важливо довести, що це скеля, щоб мати більше претензій на шельф. Міжнародний суд ООН ніби дійшов компромісу, але все ж таки фактично задовольнив вимоги Румунії, тому що 80% шельфу отримала саме Румунія.

Але саме з цією суперечкою пов’язують нове відродження острова. Тому що Україні було дуже важливо довести, що це повноцінна суша, де можна повноцінно жити. Там збудували селище, яке назвали Біле, так само, як острів називався в давньогрецькі часи. Там навіть відкрили відділення пошти і банку. Само собою, була прикордонна застава, яка вважалася найкращою в Україні, бо вона була найновішою.

– Даруйте, прикордонними там і в радянські часи були. Там в радянські часи стояв підрозділ протиповітряної оборони та прикордонники.

– Так, але ця застава була реконструйована. На початку 2000-их було дві найкраще обладнані прикордонні застави: на Тузлі і на Зміїному.

В 2002 році острів був демілітаризований. Тоді ж розробили концепцію розвитку Зміїного. Там попервах були космічні плани – мали пробурити повноцінну артезіанському свердловину, мали забезпечити острів альтернативними джерелами енергії і навіть встановили остов для вітрової станції, яку так і не завершили.

– Власне, це була така сумно-смішна історія: острів, на якому весь час вітер, не змогли забезпечити вітроелектростанцією. Остов вітряка поставили, але не змогли знайти і встановити відповідні лопаті…

Так, а тому змушені були для забезпечення прикордонників і туристів, яких туди до 2019 року регулярно возили, завозити дизельне паливо.

Зараз, ми бачили на відеокадрах, цей остов вітряка зруйнований.

Як і багато що на острові, на жаль, зруйновано внаслідок російської агресії.

– А чим взагалі острів в український період жив, як він жив?

– Само собою про життя прикордонників ми не говоримо. Але туди після реконструкції регулярно завозили туристів. Мені там вдалося побувати у 2018 році.

І від колишньої розкоші там не багато що залишилися. Пошти не були, банку теж не було. Помітно було, що фінансування на туристичну сферу також врізали. Тому що лишалися недобудовані туристичні корпуси, навіть на це фінансування не вистачило.

Але варто віддати належне доглядачам маяка, який, до речі, був капітально реконструйований, і тим, хто розвивав туристичну сферу. Їм навіть вдалося виростити дерева на цьому острові. Бо довгий час вважалося, що дерева на Зміїному рости не можуть. Через сильний вітер, який з моря заносив солону піну, дерева не витримували. Але вдалося виростити один з видів акації. А доглядач маяка влаштував чудовий мікроклімат для свого саду за загорожею.

У нього там і яблуньки, і виноград – цілий український садочок був дуже милий.

– Демілітаризація відбулася, але в мирне життя острів не надто вписався навіть до 2014 року...

– Так. Тури туристичні туди відбувалися, але мало хто про це знав, що дуже дивно. Тільки один корабель туди возив туристів. Спершу були тури з Одеси, а згодом лише з Вилкового. Не дуже це було зручно і доволі дорого.

Але треба казати про роботу науковців: археологів і біологів. Щоправда, археологи працювали переважно у водній частині і досліджували узбережжя.

Там виявили унікальну знахідку – затонулий давньогрецький корабель «Патрокол» з амфорами, які майже ідеально збереглися. Навіть була суперечка: коли його підніматимуть, то куди передати – в Одеський музей чи Київський інститут археології?...

Але війна поставила сумну крапку в цих планах. Археологи вважають, що там уже мало чого збереглося з того, що лишалося у воді. Та водночас вони висловлюють таку парадоксальну надію на те, що вибухи пошкодили сам ґрунт на острові. Відтак, коли після війни буде відбудова, то їх запросять, і сам острів нарешті буде досліджений. Можливо, все ж таки вдасться знайти значно більше, ніж знайдено досі.

– Тобто через те, що були завдані артилерійські удари по скелях, можливо, щось відкриється?

– Так. Як то кажуть, не було би щастя...

– Бо сам острів із дуже твердої скелястої породи, яку археологам дуже важко пробивати.

– Так. Тому більшість археологічних знахідок на Зміїному зроблені на самому узбережжі або у воді. Вважають, там навіть було місце, де проносили жертву грішми чи амфорами, на яких писали ім’я Ахілла. Все це там є. А от власне сам ґрунт острова малодосліджений.