ЗАПОРІЖЖЯ – Нині понад 60% Запорізької області перебуває під окупацією військ РФ. Під контроль російських військових ці території потрапили в перші дні повномасштабного вторгнення Росії до України – в кінці лютого та у березні минулого року. Вже 24 лютого російські війська, що наступали з окупованого Криму, змогли дістатися до регіону, який вважався тиловим і первинно відносно віддаленим від потенційних зон бойових дій на Донбасі. В кінці лютого–на початку березня активні бої в регіоні точилися у Пологівському районі Запорізької області, який межує з Донецькою. Що відбувалося в ті дні, Радіо Свобода розпитало місцевого мешканця, викладача однієї з сільських шкіл Пологівщини Петра Галку, що близько місця прожив в умовах російської окупації.
День початку повномасштабного вторгнення РФ Петро Галка провів на роботі. Чоловік жив у невеличкому селі Балочки Пологівського району. А працював у школі сусіднього більшого села Федорівка (колишня назва села Чубарівка; під такою фігурує в офіційних військових зведеннях Запорізької ОВА), де на лютий минулого року жило близько 600 людей.
«Я був 24 лютого на робочому місці. Працюю я в школі. І 24 лютого підвозу дітей вже не було. Вчителі, колектив школи разом із директором зайнялись побудовою або обладнанням хоча б тимчасового укриття, або бомбосховища. Через дорогу від школи є підвальне приміщення. Його колектив школи вичистив, підготував, обладнав для того, щоб діти і жителі села, хоча б могли сховатися від обстрілів. Паніки великої не було, але люди на той час вже почали скуповувати сіль, почали скуповувати макарони, цукор у магазині. Почали скуповувати воду. Як раз, 24 -го числа», – згадує Петро Галка.
Згодом місцева крамничка взагалі припинила свою роботу: «28–29 лютого продавець, яка працювала в магазині, за відсутністю світла зробила оголошення по селу . Люди зібралися і що змогли, розкупили, організовано розібрали продукти».
З відсутністю світла у населеному пункті, де жив Петро Галка, зникла і вода. Пояснює, село було забезпечено нею через централізоване водопостачання.
«Що саме було страшне, то не було світла. А не було світла – і не було води. Люди, які могли, запасли її у басейни. Зберігали воду в них. Це дало можливість вижити людям, тому що не те, що помитися, попити води не було. У нас в селі водозабезпечення централізоване повністю. І відсутність електрозабезпечення призводить до того, що вода просто напросто не подається. На сьогоднішній день у зв’язку з кліматичними змінами засуха, і колодязі просто по їхній глибині висохли. Води в колодязях, криницях не має», – пояснює чоловік.
Бойові дії на Пологівщині
Якоїсь масової паніки чи мародерства у його селі, пригадує Петро Галка, в цей час не було. Місцева влада навіть намагалася організувати самооборону, щоб зупинити просування російських військ.
«26–27 лютого збирав голова сільської ради всіх мисливців. Я теж був таким свого часу. Збирали для того, щоб спробувати організувати самооборону. Хоча б якусь самооборону, – розповідає співрозмовник Радіо Свобода. – Питання полягало в тому, як самооборону організувати з мисливськими рушницями? 28-го вже зайшов біля села Балочки танковий полк, російський танковий полк. Він заходив десь зі сторони, що була за Кінськими Роздорами (село – ред.)».
Згодом, 2 березня, за офіційними зведеннями Запорізької ОВА, російські армійці підірвали мости біля згаданого села Кінські Роздори та центру району, де мешкав Петро Галка, міста Пологи.
У наступні дні, за даними ОВА, події в Пологівському районі на Запоріжжі розвивались наступним чином:
- 3 березня «Протягом дня противник здійснив наступ у напрямку населених пунктів Андріївка, Комиш-Зоря, Чернігівка, Пологи. Активно застосовуючи артилерію, ворог прорвав оборону наших підрозділів та зайняв населені пункти Комиш-Зоря та Чапаєвка, де зосередив до 30 танків. Противник зосередив дивізіон реактивних систем залпового вогню в районі населеного пункту Підгорне та розгорнув важку систему озброєння ТОС-1А «Солнцепек» в районі населеного пункту Роботине»;
- 4 березня «Після перегрупування та введення частини оперативних резервів, БТГр російсько-окупаційних військ продовжують наступ у напрямку Запоріжжя. А саме: населених пунктів Андріївка, Комиш-Зоря, Чернігівка, Пологи. Окупанти активно застосовують реактивні системи залпового вогню, важку систему озброєння ТОС-1А «Солнцепек» і танки. Вони продовжують розвивати наступ у напрямку населених пунктів Магедове, Чубарівка, Гуляйполе з метою завдати удару по флангам підпорядкованих Командуванню угруповання військ «Південь» ЗСУ з подальшим наступом у напрямку Запоріжжя».
- 6 березня «Після перегрупування та введення частини оперативних резервів, противник силами до трьох БТГр та за підтримки авіації, веде наступ на Запоріжжя. А саме: населених пунктів Малинівка, Любимівка, Пологи, Гуляйполе. При цьому окупанти активно застосовують артилерію та танки, продовжуючи нарощувати зусилля з метою завдати удару по підрозділам українських військ. Вночі біля населеного пункту Гуляйполе ЗСУ тримали оборонну та наносили вогневе ураження противнику всіма наявними засобами. Противник застосовував артилерійські удари та нальоти авіації. На даний час просування противника вглиб на визначених рубежах не спостерігається».
Оборону районного центру Пологи в ті дні, згадує Петро Галка, тримав місцевий батальйон територіальної оборони. Після боїв з російськими військами бійці ТРО були змушені відійти і пробиватися окремими групами до інших українських військових підрозділів.
«Те, що батальйон було розбито і подолано їхні позиції – це можна сказати результат зради, коли один із жителів, не пам’ятаю, чи села Тарасівка чи села Басань, просто завів техніку росіян у фланг оброни 116 батальйону. Потім при заході росіян почався можна сказати грабунок і мародерство», – каже про події тих днів Петро Галка.
8 березня Запорізька ОВА повідомила про гуманітарну катастрофу, що склалася у Пологах після заходу туди російських армійців:
«Вже шосту добу місто перебуває без тепла, водо та електропостачання, їжі та зв'язку. Окупаційні війська РФ поділили місто на дві частини, нікого не пропускають, зробивши перехід для подальшого наступу на Гуляйполе. Під час ведення оборонної операції, одним з підрозділів ТрО було знешкоджено автомобіль ворога. В ньому перебувало чотири військовослужбовці окупаційних військ. Після цього солдати РФ почали лютувати та ще активніше залучати підрозділи психологічної боротьби та посилили пропагандистську роботу з місцевим населенням. Зі слів очевидців, солдати-окупанти вибивають двері в домівках місцевих жителів, забираючи телефони і влаштовуючи різного характеру перевірки. Окрім того, людей з різних тимчасово окупованих населених пунктів у бік Запоріжжя не пускають. Оскільки у Малій Токмачці підірвано міст, громадяни цих населених пунктів ідуть в об’їзд трасою, але їх всіх повертають».
10 березня частині бійців ТРО, що тримали оборону біля Полог, вдалося вийти з облоги, заявляли тоді у Запорізькій ОВА. В адміністрації також повідомляли наступне щодо ситуації, яка склалася в районному центрі Пологи:
«В окупованих містах, зі слів очевидців, солдати-окупанти трощать домівки місцевих жителів, забирають мобільні телефони та влаштовують різного характеру перевірки, порушуючи норми Міжнародного гуманітарного права».
Життя сільської місцевості в умовах російської окупації
Що ж відбувалось у цей час в сільській місцевості Пологівського району? Петро Галка пригадує, що його рідним селом на початку березня проходили російські військові колони, зокрема артилерія. Втім, на розташування в насаленому пункті вони на початку не зупинялися.
«10 березня заїхала група росіян на двох бойових, броньованих машинах – ЛТБ і БМП-2. Кількість була біля двох десятків солдат. У нетверезому стані. Почали кошмарити село. Заходили в двори. Проводили, можна сказати, обшуки – перевертали все, стріляли. Жінка мого сусіда чудом вижила, тому що вона визирнула у вікно, дали чергу по вікнах, куля пройшла буквально в двох сантиметрах від голови. Вони зайшли до хати, розстріляли новий телевізор, постріляли по шафах. У людей примусово забирали телефони. Які хотіли, розбивали, які по краще – просто забирали. Хапали людей посеред вулиці. Виламали вітрину магазину, яка була закрита – шукали, можна сказати, як вони, казали, «курево». Кричали, що це зачистка. Людей клали на землю, тримали під автоматами. До кого не могли зайти у двір через закриті ворота, то просто розстрілювали замки на воротах, не дивлячись на те, що у дворі може бути людина, чи навіть діти. Просто стріляли, просто кошмарили село», – каже співрозмовник Радіо Свобода.
Петро Галка пригадує, що вже тоді вирішив вибиратися до Запоріжжя. Спершу планував йти пішки до міста Гуляйполя, в напрямку якого тоді російські армійці вели наступальні дії.
Втім, згодом зміг виїхати до обласного центру зі своїм знайомим. Це сталося 25 березня.
«Повертатися до свого будинку не міг. Із-за чого? Я в свій час допомагав теробороні. Про це знали місцеві жителі. Вибирався дуже цікаво. Мене вивіз мій колега-вчитель, який їхав на Запоріжжя за продуктами і бензином. Передзвонивши йому, дізнався, що він виїжджає. Зв’язку не було, а потім з’явився зв'язок – і ми здзвонилися, і він 25 березня виїжджав до міста Запоріжжя. Я відчував, що будуть якісь неприємності, тому що по поведінці деяких жителів бачив, що може бути непереливки. Тому я те, що зміг, просто вхопив. Вхопив певні документи, які міг. Виїхав у тому, що був, захопивши тільки шкарпетки, рушник. Сівши у машину, виїхав на Запоріжжя. Залишив все практично – залишив і будинок, і автомобіль. Залишив усі речі. І буквально на наступний день до села завітали «бородаті», тобто «кадирівці», які прийшли за моєю адресою. Не знайшовши мене, вони розстріляли меблі в кімнатах, провели обшуки у сусідів, лазили по горищах, погребах. Конкретно прийшли за тією адресою, де проживав раніше, тому що коли допомагав теробороні, то в моєму будинку і поряд проживали офіцери з тероборони, працівники військкомату і так далі. Вони були поселені (під час зборів ТРО – ред.)», – розповів співрозмовник Радіо Свобода.
25 березня, у день, коли Петру Галці вдалося виїхати з окупації до Запоріжжя, Запорізька ОВА повідомила про перші успіхи з деокупації регіону: українськими військовими було звільнено від російських армійців село Малинівка Пологівського району.
