Володимир Єжов «був геймдизайнером все своє життя», розповідає про свого брата В'ячеслав Єжов, пригадуючи, як у дитинстві Володя вигадував для них ігри та розваги. Юнаком він захопився комп'ютерними іграми і став одним із кращих кіберспортсменів свого часу.

Згодом захоплення переросло у професію – Володимир почав працювати у компаніях з розробки відеоігор. Так у двохтисячні він став одним із розробників гри S.T.A.L.K.E.R.: Clear Sky. А його обличчя стало прототипом персонажа Локі з наступної частини гри S.T.A.L.K.E.R.: Call of Prypyat.

З початком повномасштабної війни Володимир Єжов став на захист України, боронив Київщину. У грудні 2022 він загинув під Бахмутом, підірвавшись на ворожій міні.

Про його життя, захоплення, розробку відеоігор та службу в армії в інтерв'ю Радіо Свобода розповів брат Володимира – В'ячеслав Єжов.

– Якщо ввести в пошуку ім'я вашого брата Володимира Єжова, то поруч із тим, що він був військовослужбовцем, всюди йдеться про те, що він був одним із розробників культової гри S.T.A.L.K.E.R.. Її остання, довгоочікувана частина вийшла нещодавно, 20 листопада, має світовий успіх і стала лідером продажів. То розкажіть, будь ласка, як і коли ваш брат Володимир був залучений до розробки гри S.T.A.L.K.E.R.?

– На початку своєї кар'єри в ігровій індустрії Володя був одним із розробників гри S.T.A.L.K.E.R.: Clear Sky. Також він був прототипом одного з ігрових персонажів в цій грі. Якраз в той період була однією з передових технологія відображення по фотографії людини, її можна було в 3D внести як прототип для персонажа. Тож він став прототипом для персонажа Локі в цій грі. І зараз, через більше ніж 10 років, можна зайти, пограти і побачити його віртуальну копію.

– Коли це було, коли Володимир був розробником S.T.A.L.K.E.R.?

– Це був кінець 2000-х років.

– А чи знаєте ви, як саме Володимир долучався до розробки цієї відеогри? Відомо, що він був геймдизайнером та левел-дизайнером в окремих стратегіях S.T.A.L.K.E.R.. Я читала в інтернеті – геймдизайнер це як режисер в кіно, можна провести таку паралель. Це людина, яка займається розробкою правил, цілей і змісту відеогри.

– В принципі, він був геймдизайнером все своє життя. Тобто ще з дитинства він придумував для мене, також для моїх двоюрідного брата і сестри, коли ми збиралися разом, якісь активності, інтерактиви, якісь правила. І це було дуже цікаво.

Ми перевдягалися в різних персонажів, у черепашок-ніндзь, в якихось інших персонажів. Причому він завжди, оскільки був найстаршим, він відігравав поганого персонажа, а ми були хорошими персонажами. І він завжди нам піддавався і програвав, а ми вигравали.

Ну і все своє життя він… якось зараз це слово «гейміфіковував», тобто він робив якісь активності, цікавинки для друзів, для близьких, згодом для дітей і, можливо, для колег. Тобто в нього був на це такий фокус уваги практично все його життя.

– Ви принесли фотографії ваші сімейні. Я бачу, що перше фото, де Володимир сидить за комп'ютером. Покажіть, розкажіть, будь ласка.

– Це ще на зорі, напевно, провідного інтернету. Його шлях до розробки відеоігор почався спочатку з захоплення, а потім і професійної гри у комп'ютерні ігри в StarCraft. Тобто він приймав участь неодноразово у всеукраїнських змаганнях з цієї гри. Він був одним із найкращих гравців в StarCraft в Україні свого часу.

Ну і в результаті, це його привело взагалі до ідеї розробки відеоігор, як основної своєї професії. Тобто він справді горів цією справою, йому було дуже цікаво. І коло його спілкування також інші гравці в комп'ютерні ігри, завдяки ним він знайшов першу роботу в індустрії розробки комп'ютерних ігор.

Але вже далі, згодом, проявивши свої таланти і цікавість саме в розробці якихось алгоритмів, якихось незвичних механік, він вже розвивався як ігровий дизайнер.

– Тут він юний хлопець ще, це десь скільки йому років?

– Можливо це там останні роки школи чи перші курси навчання в КПІ.

– У вас вже був тоді комп'ютер?

– У нас був тоді комп'ютер, так. У нас були, скажімо так, розбіжності в сім'ї щодо того, чи треба нам купувати комп'ютер, чи не треба. Але, в результаті, комп'ютер і розробка комп'ютерних ігор стала основною професією, у Вови так точно.

Це світлина, на якій він зображений, здається, це перший клас. Перший клас, він пішов в перший клас в місті Херсоні.

А це… якби тут його тяга до знань ще..

– Проявлялася з дитинства.

– Проявлялася в дитинстві, так, тут він з газетами.

А це в місті Нова Каховка. Там якраз наша бабуся проживала і ми щоліта, на канікулах приїздили туди і я пам'ятаю, там була у нас дача і він якось закрив всі вікна шторами, покривалами і сказав: «Уяви, що це світ, в якому нікого немає». Оця от активна фантазія, вона проявлялася в простих речах.

Потім десь в в середині 90-х ми переїхали до міста Києва. Ліс і озеро, і оце фотографії, ми там. Батько полюбляє пробіжки, і він нас до цього долучав і залучав.

– З-за комп’ютера витягував?

– Так, до фізичної активності. Але Вовчик знаходив баланс і в цьому.

– Про період до Революції гідності – ви розповідали, що Володимир ще задовго до початку революції почав носити козацький оселедець. Розкажіть про нього в той період, які в нього були погляди?

– У нас козацький рід по лубенській лінії, у нас є там в Лубнах такий район Рибки. І дівоча фамілія моєї бабусі – Рибка. І він, дізнавшись про історію нашої родини, також асоціював себе як продовжувача цього козацького роду. Тому що ці Рибки були чумаками, які возили сіль якраз туди на Полтавщину. І він себе асоціював нащадком цих козаків.

І ще в період до Революції гідності, коли російська мова, російська музика, російська культура, скажімо, домінували чи були переважаючими і в ефірі, і всюди, він відмовився і, як жест такої відмови від цього, було те, що він поголився наголо і відростив оселедець.

Так, це якраз фото того періоду. Це він з мамою.

– Про Революцію гідності безпосередньо. Як Володимир долучався?

– Питання подальшого шляху України йому боліло. Він був залучений максимально. Тобто він там і ночував, і на чергуваннях був, і мене залучав. Він присутній був, причому в перших лавах, коли штурмували, коли були коктейлі Молотова.

І коли почалися перші жертви, тоді метро не працювало, і він готовий був пішки йти. Але нам, як родині, вдалося його відмовити від цього, оскільки його дружина була вагітна другим сином, другою дитиною.

В період після Революції гідності він був залучений до громадського навчання по виживанню в лісі. Він вже з 2014 року, напевно, десь розумів, що війна дуже вірогідна і що до неї треба готуватися. Він знайшов однодумців, з якими вони проводили активності по навчанню людей, виживанню в, скажімо так, в диких умовах.

І він мені жалівся, що не так багато людей туди приходить, як він би хотів там бачити, а от напередодні війни, незважаючи на зимові умови каже: «Така кількість людей, я такого жодного разу не бачив».

– А що в той період відбувалося в його професійному житті? Тому що після виходу першого S.T.A.L.K.E.R. він звільнився і почав працювати в інших компаніях, які розробляли відеоігри.

– В нього була найбільша така цікавість і фокус до ігор стратегічних. Тобто тих, в яких треба налаштовувати баланс, в тих, в яких різний набір сил з різними властивостями. Загалом вони плюс-мінус між собою можуть змагатися, просто хтось швидший, хтось має удар сильніший, хтось має якусь суперздібність, і тому він шукав свої реалізації саме в іграх, які дозволяли йому налаштовувати цей баланс.

Наскільки я пам'ятаю, він був залучений якимось чином до розробки Козаків-2. Це в GSC (GSC Game World – українська компанія-розробниця відеоігор – ред.). А потім йому запропонували проєкт, в якому він був основним розробником саме балансу між різними силами, расами в іншій стратегічній грі. Буквально зміна якогось параметру на одну-дві сотих одиниці могла суттєво впливати на тактику застосування, використання ігор.

Дуже шкода, що його військова кар'єра так швидко закінчилася, тому що от зараз ті знання і той досвід, який в нього був у керуванні, плануванні, вони були би максимально релевантними до того, що зараз відбувається в цій дроновій війні і так далі. Але в 2022 році про дрони і тим паче їх масове застосування було зарано говорити. Хоча він, власне, і був аеророзвідником, тобто він серед піонерів цього напрямку.

– Коли почалася масштабна війна, Володимир одразу став на захист Київщини. Він приєднався до добровольчої роти «Українська військова організація». Як він вам, сім'ї пояснював своє рішення? Чи підтримали ви тоді його?

– Напередодні [масштабної] війни ми планували, що ми будемо робити в разі, якщо війна все ж таки відбудеться. Ми з ним домовлялися таким чином, що я вивожу його собаку, його цивільну дружину, маму з Києва. А він залишається захищати Україну. Для нього це теж було непросте рішення. Ну, і це видно було по ньому. Але він послідовний в тих вчинках, які він вчиняв.

– Де працював на той момент Володимир? В якій компанії?

– Пам'ятаю, що вони займалися розробкою симулятора рибалки. Причому там щось і на комп'ютері, і на мобільному телефоні. Тобто можна сидіти з телефона і типу рибалиш на робочому місці. Ну, концепт цікавий. Більшість, якщо не всі співробітники, які були в цій компанії, вони перед початком [масштабної] війни були про всяк випадок релоковані до Португалії.

Володимиру також пропонували, але він відмовився. Тобто він знав, що він залишиться тут і буде захищати Україну, щоб не було. Кожен робить свій вибір і вибір Вови – це вибір боротися до кінця.

– Де він проходив військову службу, чим він займався безпосередньо? І як йому давалося взагалі ця справа, адже досвіду військового, бойового в нього не було?

– Ну, відверто, важко. Як і будь-якій людині, яка кардинально змінює вектор своєї діяльності, важко. Перший період адаптації в нього був непростий, але він свідомо в це йшов і навчався, наскільки в нього було можливостей, освоював в тому числі безпілотні теми, залучав кошти, збирали на ці дрони, тренувалися на них.

Десь вже влітку 2022-го в нього, знову ж таки, була можливість, коли добровольчі формування розформовували, сказати, «ну, типу, я пішов, піду на економічний фронт» чи як там. Він відмовився і вони долучилися до 23-ї президентської бригади.

Але реальність армійська і цієї жорсткої ієрархії, давайте відверто, багатьох пережитків радянської армії, і реальність людини, яка звикла реалізовувати якісь власні проєкти і все швидко «фіксити», вони, звичайно, не дуже зіставлялися. І він хотів... в нього було багато ініціатив це змінити.

– На своїй сторінці в Instagram Володимир ділився світлинами свого воєнного життя, також записував відео про стан справ, про ситуацію на фронті, чому не вдасться, так чи інакше, швидко відвоювати, повернути захоплені російською армією землі. Що він вам розповідав ще про війну? Чи спілкувалися ви з ним часто?

– Про війну ми з ним спілкувались часто. І ми з ним спілкувались відверто. Є певна романтизація війни у тих людей, які на ній не були. А ті, хто там побували, або хоча б стикнулися з тими людьми, які там побували, у них романтизація дуже швидко проходить.

Реальність війни для нього була... я не певний, що він навіть був готовий до того, що він побачив. Але він був щирий в своєму бажанні прикласти максимум зусиль до відновлення і до будівництва процвітаючої України.

– Володимир перебував на Донеччині зі своїм підрозділом. Я вас хочу попросити розповісти, що трапилося 22 грудня 2022 року, коли Володимир загинув під Бахмутом. Як ви дізналися про його загибель?

– Я навіть вночі з ним спілкувався перед тим, як він вийшов на вихід. Всі в родині намагалися його якось підтримувати, кожного дня запитували, чи все з ним в порядку. Напевно, він не все розказував, що його тривожило, але видно було по його стану, що ситуація не найкраща.

І він був керівником підрозділу аеророзвідки, їх було четверо. І він завжди йшов попереду. На одному із виходів він натрапив на міну, яка була найбільш вірогідно встановлена дистанційно і внаслідок цього він загинув.

Я спочатку не повірив, а потім усвідомив. І це, знаєте, це неможливо пояснити людині, яка з цим не стикалася. Є теоретичне знання, а є усвідомлене знання, через яке ти вийшов. Оце от було таке усвідомлення, яке і мені багато речей якихось в житті спонукало переосмислити.

Шкода, що так. Я справді вважаю, що зараз, в період війни дронів, це були би для Вовчика золоті часи, для його реалізації як військовослужбовця, тому що його досвід і в StarCraft, і в стратегічних іграх, у плануванні, в налаштуванні балансу, в тому, що він намагався охопити картинку цілком, а не частками, він би був дуже і дуже доречним і влучним. Такі люди, як він необхідні для того, щоб ми перемогли.

– Про що мріяв Володимир? Чи ділився він з вами своїми мріями?

– В нас інколи відбувалися брейншторми і якісь ідеї ігор. Він згадував гру про Київську Русь, тобто як відображення історії Київської Русі по історичних даних, тому що його зачіпало те, що росіяни привласнюють собі нашу історію. Він мріяв створити свою власну гру за власним дизайном, тобто повністю свій проєкт.

А ще в нас з ним була ідея, яку я озвучував перед тим, як він поїхав на Бахмут, під Кліщіївку: що коли звільнять Крим, переїхати туди і займатися фісташками. Я із задоволенням, дасть Бог, реалізую цю ідею.

– А чи поділяли ви захоплення Володимира іграми? Чи грали взагалі в S.T.A.L.K.E.R., який розробляв ваш брат?

– Набагато в меншій мірі, ніж Вова. Тобто в мене був період захоплення комп'ютерними іграми, але в якийсь час я вирішив, що життя – це така ж сама комп'ютерна гра. Тільки тут цікавіше. Але після його загибелі мені було цікаво побачити цього персонажа Локі в S.T.A.L.K.E.R.: Clear Sky і я скачав, подивився, дійшов до цього персонажа.

Це такий, можна, напевно, сказати, зліпок у вічність, так? В нього є два зліпки у вічність – це його діти. Але його от можна також побачити в цій комп'ютерній грі.

– А як щодо нової частини S.T.A.L.K.E.R.? Чи придбали вже, чи грали?

– Чесно кажучи, я не грав, але придбав і скачав в Steam з міркувань підтримки українського культурного продукту. І для України, в тій ситуації, в якій ми зараз, це критично важливо підтримувати і розвивати власні культурні продукти, тим більше, якщо вони ідуть на, в тому числі, не тільки по Україні, але і на зовнішню аудиторію, тому що через це йде і позиціонування нас як країни.

Це дуже важливо такі культурні явища, як S.T.A.L.K.E.R.. І я сподіваюся, що після нього будуть інші, був цей мультик Мавка, вони мають неабияке важливе значення для того, щоби в світі Україна асоціювалася з певними позитивними, якісними образами.

– Розробники гри трохи змінили підхід до неї. Відомо, що остання частина озвучена лише українською і англійською, там немає російської озвучки. Також розробники заборонили продаж цієї гри на території Російської Федерації, що неабияк засмутило росіян і чи не щоденно бачимо їхні реакції невдоволення тим, що вони не можуть завантажити гру, скачують піратські версії. І взагалі, гра вийшла доволі проукраїнська, там дуже багато про українську культуру, десь там вірш Шевченка схований, там є радіо, яке грає українську музику, взагалі українські пісні зашиті в цю гру. Як вам такий підхід?

– Я максимально його підтримую. Я вдячний розробникам і я впевнений, що Вова був би вдячний розробникам за таке ставлення до української культури, до промотування українського серед, в тому числі, і міжнародної аудиторії. Тобто це те, що, напевно, потрібно було робити ще багато років тому, але хто ж знав?

Я вдячний, що до цього прийшло, що S.T.A.L.K.E.R. набув такого розголосу і що там зашиті справді українські наративи, історії. Я там бачив ці пачки сірників українських і багато-багато таких «пасхалочок» вони позалишали, які кожному українцю зрозумілі і близькі, а росіяни, не знаю, хай граються в інше.

В будь-якому випадку, можна навіть сказати, що S.T.A.L.K.E.R. – це культурна зброя. І в цьому контексті я її підтримую. Це інструмент пропагування української культури в кіберсфері – це дуже і дуже важливо, тому що, я дивився, що наразі ринок комп'ютерних ігор за своєю капіталізацією суттєво переважає ринок відеофільмів.

– Про Володимира пам'ятають у компанії-розробниці S.T.A.L.K.E.R., тому що у фільмі, присвяченому розробці S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля, в кінцевих титрах, зокрема, є присвята Володимиру, як розробнику оригінальної першої гри, і також колегам та друзям, які поклали життя у російсько-українській війні. Як ви сприймаєте цю присвяту?

– Він заслуговує такої пам'яті. Однозначно він своїм життям, своїм прикладом показав, що значить іти до кінця, і будь-який привід згадати про нього я особисто підтримую. Згадати про нього в позитивному ключі. І він давав все своє життя безліч приводів для того, щоб про нього так згадувати.