Внаслідок російської ракетної атаки по Києву 8 липня загинуло 33 людини. Дев'ятеро із них – це лікарі й пацієнти філії приватної мережі клінік ADONIS на лівому березі столиці. Внаслідок удару в будівлі знесло четвертий поверх. Саме там був кабінет старшої медичної сестри Тетяни Шарової. Родина, яка втекла від російської окупації з рідної Макіївки Донецької області, втратила матір під час обстрілу агресором Києва.
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) рідні й колеги загиблої медикині розповіли, якою була Тетяна, про що говорила за кілька хвилин до загибелі та що родина пережила в окупації в 2014 році.
«Я вийшла з її кабінету за кілька хвилин до удару»
Один із корпусів клініки, який частково зруйнувала російська ракета, огороджений стрічкою, поруч і досі на землі розкидані дрібне скло й арматура, але два вцілілих поверхи функціонують.
Із колегою загиблої Тетяни Шарової – лікаркою-дерматовенерологом Катериною Бондар – зустрічаємося біля зруйнованого кабінету. Сюди після трагедії вона приходить вперше. Востаннє була тут у день обстрілу, встигла вийти за кілька хвилин до удару.
«Я взагалі працюю на другому поверсі, а це – четвертий. 8 липня о 12:35 (це пам’ятаю так чітко, бо по годиннику звірялася, щоб не запізнитися на прийом) я прийшла до дівчат (лікарки акушер-гінеколога Світлани Поплавської і старшої медсестри Тетяни Шарової – ред.), сиділа біля вікна, якого зараз немає, й ми розмовляли. Тетяна Василівна хотіла зареєструватися в «Резерв+», оскільки вона військовозобов’язана. Та в неї не було статусу ВПО, то ми ще намагалися це зробити в застосунку «Дія», але не вийшло. Тоді зробили скріншот, і о 12:55 я вийшла із кабінету. О 12:57 прозвучав сигнал повітряної тривоги, а о 13:03 був удар», – ділиться спогадами колега.
Катерина Бондар із тремтінням у голосі розповідає – до останнього сподівалася, що всі живі, а двері просто заблоковані від удару, тому ніхто не може вийти.
За Тетяну переживала чи не найбільше, адже за час роботи в клініці жінки здружилися, бо мали багато спільного: за фахом медики, обидві з Донбасу, тільки Тетяна приїхала з Макіївки, а Катерина – з Сєвєродонецька.
«Вона мене називала «моя подружка», я в цій клініці працюю з 17 жовтня 2023 року, а моя Танюшка сюди прийшла в липні 2023-го, до цього працювала в інших філіях ADONIS. У нас були дуже-дуже близькі стосунки. Таня була неймовірна: у 52 роки (їй ніхто не давав стільки!) в неї була натуральна краса, а ще в спілкуванні дуже приємна, з усіма могла знайти спільну мову. Всі свята, які ми тут організовували, – це все Таня», – пригадує колега і подруга загиблої.
«Постійно думаю: чому я не покликала її до себе вниз?»
Масштаб наслідків обстрілу, якого зазнала клініка, став зрозумілим, коли колектив дізнався про перші жертви серед лікарів і пацієнтів.
Коли почали виносити уже «важких», стало страшно, прийшло розуміння того, що відбувається
«Коли почали виносити уже «важких», стало страшно, прийшло розуміння того, що відбувається. Потім дізналися, що загинув наш лікар УЗД Віктор Брагуца, він, як і Тетяна, був із Макіївки. Тоді почалася паніка. Без Тані я не уявляю, як ми будемо. Я постійно думаю про неї день і ніч: чому я не зателефонувала і не сказала їй, щоб вона спустилася до мене вниз?», – каже Катерина Бондар.
У Тетяни залишилися чоловік Ігор Шаров (наприкінці серпня пара відзначала б 33 роки подружнього життя) і двоє дорослих дітей: 31-річний син Олександр, який живе у Вінниці, і 23-річна донька Ольга, що мешкає в Польщі.
За кілька хвилин до удару Тетяна встигла поговорити з родиною, сказавши, що збирається в укриття.
«Ми з нею поговорили за 5 хвилин до трагедії, потім почув вибух, розхвилювався, але вирішив зателефонувати їй трохи пізніше, бо мав термінові справи. Потому набирав її номер кілька разів, але зв’язку не було. Вирішив, що треба до клініки їхати. Я примчав, а тут уже все огороджено. Коли побачив поліцію – була паніка», – розповідає чоловік загиблої Ігор Шаров.
Про те, що серед загиблих є його дружина, Ігор дізнався не одразу – деякий час ще жевріла надія, що Тетяна жива. Та найважче, каже Ігор, про загибель матері було сказати дітям.
«За годину до того, як мені сказали, що мами немає, я в новинах побачила, що прилетіла ракета в ADONIS. Я написала мамі: «Це у твою лікарню прилетіло?», – бо вона в кількох філіях працювала. Я їй телефоную, але відповіді немає. Зранку ми спілкувалися, домовилися зв’язатися ввечері. Мама збиралася до мене в гості, ми планували поїхати на море», – розповідає Ольга Шарова, донька загиблої.
«Я хочу попросити у мами вибачення»
Під час розмови Ольга плаче, каже, що із мамою були дружні, могли по кілька разів на день списатися й позвонити. Рука й досі тягнеться написати рідній людині, як минув день.
«Мені зараз здається, що мама просто на роботі, але вона зателефонує мені або напише повідомлення. Це важко прийняти. Я б хотіла зараз сказати мамі, що дуже її люблю, що мені її дуже не вистачає. Я б хотіла попросити в мами вибачення за ті побутові сварки, які в нас колись виникали. Сумую дуже», – плаче донька загиблої.
Тетяну Шарову поховали у Вінниці, в місті, де живе старший син Олександр.
Я був за нею, наче за кам'яною стіною
«16 серпня мамі буде 40 днів, а 17-го – у дочки день народження, 24 роки виповниться. Ми ще рахували, чи не збігаються ці дати – ні не збігаються. В голові не вкладається, як із цим жити. Я був за нею, наче за кам'яною стіною», – розповідає Ігор Шаров.
Родина вже стикалася з війною у 2014 році в рідній Макіївці на Донеччині.
«Ми із тих, кого вже лякали ракетами, тому, коли в 2022 році воєнні дії почалося знову, ми сприйняли це без паніки», – каже Ігор Шаров.
«В окупації сина забрали на підвал»
Російська окупація 2014 року вперше роз'єднала родину. Окупанти відправили старшого сина Тетяни та Ігоря «на підвал».
«Саша їхав в інститут складати іспити на магістра, його зняли на блокпосту прямо з автобуса. Ми про це дізналися не одразу, лише наступного дня через знайомих знайшли його в місцевих «казаків». Там Сашу протримали 9 днів, і вдалося його забрати якраз у той день, коли збили «Боїнг». За немалі гроші син перестав бути ворогом народу, а «просто так» не хотіли віддавати. Його дуже побили, він сидів увесь синій у підвалі», – пригадує події 10-річної давнини батько.
Молодша донька продовжила дистанційно навчатися в українській школі. У 2017-му вступила до евакуйованого у Краматорськ з Донецька медичного університету, того ж року родина придбала там квартиру. Але жити туди поїхала лише студентка. Тетяна поїхала працювати до Києва.
В окупації в родини нікого не залишилося, близькі родичі померли. Чоловік Тетяни Шарової обіцяє триматися, спробувати знайти нову опору в житті та прийняти нові реалії. Заради дітей і в пам’ять про дружину.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум