Новий етап війни: зброї замало Україні, дайте і солдатів

(Рубрика «Точка зору»)

Минулого тижня я мав серію публічних зустрічей у Литві та Латвії, і саме в Ризі мене запитали про те, чим ще можна сьогодні допомогти Україні.

Малося на увазі те, що країни й народи Балтії вже давно – в міру своїх сил та ВВП – потужно підтримують Україну; розмір їхньої допомоги у перерахунку на душу населення цілком співмірний зі внеском найбільших держав серед наших союзників.

Громадська думка в цих країнах однозначно на українському боці, у цих країнах досі повсюдно майорять українські прапори, хоча в решті країн ЄС їх кількість давно зменшилася. Як ніхто інший, країни Балтії твердо переконані, що Росія не зупиниться на Україні, тому рішуче виступають проти задобрювання агресора. То чим ще можуть вони допомогти?

Без НАТО

Геополітична ситуація в світі нестабільна і має тенденцію до змінності в гірший бік. Те, що ми вчора називали «колективним Заходом», сьогодні фактично не існує: звісно, є договори й угоди, але ніхто вже не впевнений, чи будуть вимоги цих документів виконані.

Лінія поділу перестала бути зовнішньою і вже не йде по кордонах ЄС чи НАТО. На жаль, лінія поділу нині проходить глибоко всередині цих структур, а побудовані на взаємній недовірі тріщини зростають і ризикують перетворитися на прірву.

Україна перестала бути об’єднуючим фактором для Заходу – навпаки, тепер Українська держава є основним елементом поділу не тільки в міждержавних стосунках, а і внутрішньополітичному порядку денному країн ЄС та НАТО.

Відтак країни, які – в силу своїх розмірів чи політичних факторів – не мають значного мілітарного потенціалу, реально занепокоєні новими загрозами й викликами. Так, Україна попереджала про загрозу з боку Росії для всієї Європи ще три роки тому, але тоді нам ніхто не хотів вірити, бо вважали нас занадто суб’єктивними, емоційними й антиросійськими.

Та тиждень тому під час зустрічей у Вільнюсі та Ризі я чітко відчув, що після подій у США в Овальному кабінеті балтійські народи не на жарт налякані примарою близької війни. Стримуючий фактор НАТО всі вважають справою минулого, тому й шукають відповіді на питання: що нам робити в цій ситуації, щоб завтра нас не захопила Росія?

Війна не проти України, а проти Європи

Як на мене, відповідь на балтійське питання очевидна – треба ще активніше і комплексніше підтримувати Україну. Балтійські країни невеликі, але в ЄС мають таке ж місце за спільним столом, як і решта країн, тож цим треба скористатися – вони мають стати голосом України (і здорового глузду).

Саме балтійські країни, які безпосередньо межують з Росією і більшістю аналітиків вважаються наступною мішенню Кремля, мають суттєво розширити порядок денний і закликати Європу підняти ставки. Так, як це минулого року дуже вправно зробив президент Франції Емманюель Макрон, який запропонував не відкидати варіант відправки європейських миротворчих військ в Україну.

Нині, в новій геополітичній ситуації, коли дієвість НАТО під великим питанням, потрібно ставити питання ще категоричніше. Україні потрібні гроші і зброя – і ми дуже вдячні за таку підтримку.

Але настав час сказати про це вголос: в українській армії справді значні клопоти з докомплектацією особового складу, вояки виснажені і втомлені, мобілізація наразі неспроможна покрити дефіцит людської сили. Тож уже в короткостроковій перспективі нам для відбиття російських атак потрібні будуть не тільки снаряди чи дрони, а й люди, здатні цю зброю запускати.

Нині це можна видатися політичною фантастикою, але події розгортаються з неймовірною швидкістю – згадайте, спочатку нам не хотіли давати «Хаймарси» і F-16, але згодом таки надали; тепер зволікають з дозволом використовувати далекобійні ракети для ударів углиб Росії, хоча є відчуття, що новий уряд Німеччини позитивно вирішить це питання вже невдовзі.

Саме час почати нову розмову і сказати вголос про найбільшу потребу України. Запропонувати, щоб кожна охоча європейська країна надіслала на фронт одну свою вишколену бригаду. Звісно, виключно для оборонних операцій. Чому Росія може використовувати іноземні війська (КНДР), а Україна ні?

Так, станом на сьогодні після такої пропозиції багато хто покрутить пальцем біля скроні. Але потрібно почати цю розмову вже зараз, щоб завтра отримати результат. І саме Балтійські країни могли б започаткувати цей діалог.

Великий шлях починається з малих кроків.

Андрій Любка – директор Інституту Центральноєвропейської Стратегії, письменник, перекладач, член Українського ПЕН.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Балтійські країни відчувають потрясіння, відколи США припинили військову допомогу Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кардинальна зміна риторики»: що сказав Макрон у зверненні і чи допоможе це Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп каже, що угоди про корисні копалини може бути недостатньо для відновлення допомоги Україні – NBC News