Із якими проблемами стикаються цивільні заручники після повернення з російського полону? Чи складно довести факт перебування у полоні окупантів, які докази зазвичай потрібно надавати? На яку допомогу можуть розраховувати цивільні після звільнення з полону? Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Росія утримує в полоні приблизно 28 тисяч цивільних українців. Про це у лютому на форумі «Україна. Рік 2024» заявив уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Він зазначив, що Росія не лише окуповує території України, а й незаконно затримує, безпідставно звинувачує у злочинах та позбавляє волі українських громадян в окупації.
- Лубінець наголосив, що російська армія затримує цивільних через етнічне походження, віросповідання, переконання і погляди. Ув’язнених, за його словами, піддають фізичному, сексуальному та психологічному насильству, засуджують громадян України за сфабрикованими звинуваченнями в екстремізмі та тероризмі. Крім того, є випадки, коли українці перебувають в застінках без висунутих офіційних обвинувачень, сказав омбудсмен.
- Він зазначив, що українській стороні вдалося звільнити лише 147 громадян, які перебували у незаконному утриманні. Після повернення з полону цивільні можуть стикатися з різноманітними проблемами, пов'язаними з адаптацією до життя.
«Ні говорити, ні дихати не міг»
За інформацією громадської організації «Цивільні в полоні», після звільнення українцям надають такий самий пакет допомоги, як і військовим – кілька тижнів реабілітації, їжа, одяг і зв’язок із рідними. Але якщо військові отримують заробітну плату і вона за ними залишається, то у цивільних, як правило, коштів недостатньо. Часто за ними не закріплюють робоче місце, яке було у них до полону.
Якщо людина перебувала на окупованій території, то їй немає де жити. Також є брак інформації, куди звертатися по допомогу та що робити далі, кажуть правозахисники. Крім того, є випадки, коли людям, які стверджують, що перебували у російському полоні, відмовляють у визнанні цього факту.
В редакцію «Новин Приазовʼя» звернувся житель села Новорайськ Бериславського району Херсонщини Микола Наконечний. Чоловік – учасник АТО і стверджує, що російські військові затримали його у квітні 2022 року. У полоні він пробув кілька тижнів. Українець згадує численні тортури, які йому довелося пережити перебуваючи в заручниках в окупантів.
Били і питали: «Хто в селі АТОвець?»Микола Наконечний
«Витягують мене з «бусу» під руки, б’ють по голові, в потилицю прикладом автомата, і я виключаюся, я просто падаю і все. Тоді вони починають ногами бити по голові, по ребрах. Били і питали: «Хто в селі АТОвець?». Я кажу: «Я не знаю». Тоді питають за тероборону. Я казав, що теж не знаю», – розповів житель Херсонщини.
Потім чоловіка перевезли до Нової Каховки, де утримували в одному з відділків поліції, каже Наконечний.
«Ті камери вже в аварійному стані були. Вони мене там весь час десь підіпруть і б’ють, підіпруть і б’ють. І десь собою я зачепив опалення, відкрився десь кран радіатора, і мене залило водою, за це ще шокером почали бити мене. Я вже не те, що балакати, я вже дихати не міг», – згадує чоловік.
Українець розповідає, що його окупанти відпустили з полону 8 травня 2022 року. Зараз він перебуває на підконтрольній владі Україні території і намагається отримати соціальну допомогу. Микола Наконечний звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, щоб підтвердити факт позбавлення свободи внаслідок збройної агресії Росії. Але він отримав відмову. В офіційній відповіді Мінреінтеграції, яку він надав редакції, зазначено, що відповідна комісія ухвалила рішення про непідтвердження факту перебування чоловіка у полоні.
«Новини Приазовʼя» звернулися до відомства із запитом пояснити, чому комісія ухвалила таке рішення і яких саме доказів їй бракувало. На момент виходу матеріалу відповіді не отримали.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Немотивовані відмови»
Юристка громадської організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Катерина Левченко розповіла «Новинам Приазов’я», що закон, згідно з яким встановлюється факт перебування людини в полоні, не містить чіткого й вичерпного переліку документів, з якими має звернутися заявник.
Жоден заявник не розуміє, що йому робити, чого саме комісії не вистачилоКатерина Левченко
«Найбільша проблема, з якою стикаються заявники, коли вони отримують так звану відмову, що ця відмова немотивована. Вони отримають лист від Мінреінтеграції, в якому зазначено, що для ухвалення позитивного рішення не вистачило голосів. Вони вважають, що цим самим повідомляють щось заявнику. Насправді ж, стикаючись з такою відмовою, жоден заявник не розуміє, що йому робити, чого саме комісії не вистачило, тобто які документи треба докласти? Якби, наприклад, був вичерпний перелік документів, то вони могли б посилатися, що саме не вистачає», – зауважила вона.
Що є доказом полону?
Є велика категорія осіб, які перебували у заручниках на окупованих територіях Херсонської й Запорізької областей і яких окупанти відпустили самостійно, розповідає юристка. Багатьом із цих людей відмовляють у підтвердженні факту полону.
Немає ніякого сприяння цим людям від правоохоронних органівКатерина Левченко
«Ці люди поверталися на підконтрольну Україні територію через Росію, через Європу. Тобто вони повернулися на територію України, де в них немає нічого – після полону, з підірваним здоров'ям, з умовними документами. І їм відмовляють у встановленні цього факту, оскільки комісія вважає, що недостатньо документів. Тобто, вимагати від людей, щоб вони після пережитого полону ще якось мали проконтактувати з окупантами про своє незаконне ув'язнення і надати ці документи комісії, це таке абсурдне явище. Коли держава не змогла захистити, людина перебувала в полоні, людина втратила дім і, повернувшись в Україну, вона має ще щось доводити! Немає ніякого сприяння цим людям від правоохоронних органів», – зазначила вона.
Для підтвердження факту перебування у полоні потрібно подавати всі докази, які можливо зібрати, каже Левченко і пояснює, які. За її словами, це може бути безпосередньо звернення до правоохоронних органів та їхні відповідні витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, звернення родини до Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро, до об'єднаного центру СБУ про увʼязнення людини.
«Ці органи письмово відповідають заявникам. Якщо у відповідях міститься інформація, що підтверджує позбавлення свободи, обов'язково треба надавати цю інформацію. Також дуже важливим є підтвердження від Червоного Хреста. Це також можуть бути відповіді від робочих груп ООН, якщо такі є. За наявності – документи окупаційної влади та РФ. Звичайно, вони не можуть вважатися прям документами в розумінні українського законодавства, але вони у своїй сукупності можуть підтверджувати викладення в заяві обставини, на які посилається заявник щодо свого ув'язнення. Документи міжнародних організацій, якщо проводилось якесь розслідування щодо ув'язнення тих чи інших категорій людей», – перелічує правозахисниця.
«100 тисяч гривень на рік»
Юристка Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Наталя Войнова розповіла, що після того, як людині підтверджують факт перебування у полоні, вона має право на соціальний і правовий захист у зв'язку із цими обставинами.
Після звільнення цивільного заручника він може отримати одноразову державну грошову допомогуНаталя Войнова
«Такій особі може надавати щорічна державна грошова допомога у розмірі 100 тисяч гривень на рік. Ця допомога також надається членам сімей цивільного заручника під час перебування такої особи в містах несвободи. Крім того, після звільнення цивільного заручника він може отримати одноразову державну грошову допомогу у розмірі 100 тисяч гривень. Якщо особа загинула в місцях несвободи або там настала її смерть, то родина такої особи також може отримати одноразову державну допомогу. Навіть якщо особу звільнено з полону і вона повернулася на територію країни, але протягом року після повернення через хронічне захворювання або каліцтва настала смерть, родина також може отримати грошову допомогу», – стверджує юристка.
Також такі особи мають право на медичну реабілітацію, відшкодування витрат на правову допомогу і низку інших можливостей, розповідає правозахисниця. Дія цього закону поширюється і на членів сімей цивільних заручників, важливо, щоб вони теж знали про свої права, додала Войнова:
- є право на забезпечення тимчасовим безоплатним житлом, якщо людина не має іншого житла на неокупованій території України або сукупний дохід родини не дозволяє їм винаймати житло на території України;
- коли особа була незаконно позбавлена волі й вважалася зниклою, то весь час перебування такої особи в місцях несвободи зберігається її місце роботи та посада;
- коли особа потребує реабілітації, то місце роботи і посада зберігаються ще протягом шести місяців після її звільнення;
- безоплатно оформлюються і надаються паспорт громадянина України і закордонний паспорт;
- можуть бути проведені відстрочення платежів за кредитними зобов'язаними та не нараховуються пеня, штрафи;
- може бути проведена реструктуризація заборгованості.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Форум