«Такому ніде не навчають – що робити, коли ворог напав на рідну землю, на вашу територію».
«Пам'ятаю, як з'явилися снайпери на даху будівлі і сказали, хто буде наближатися, по тих відкриють вогонь».
«З перших днів окупації Мелітополь – це найбільша тюрма в Європі».
«Складність ситуації в Мелітополі була в тому, що окупанти вже були в будинках і з усіх напрямків був стрілецький бій».
Три роки тому 24 лютого Росія почала повномасштабне вторгнення на територію України. Російські війська активізувалися на різних напрямках. Зокрема, вони рушили з боку окупованого Криму на південні регіони. Крім Херсонщини, окупанти почали швидко просуватися і в Запорізькій області. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» зібрав свідчення про те:
- Як українські військові намагалися зупинити окупацію Мелітополя і чому це не вдалося?
- Як відреагували місцеві жителі на появу російської армії у Мелітополі?
- Наскільки складно звільнити це місто?
- До чого може привести деокупація Мелітополя?
Іван Федоров, який у 2022 році був міським головою Мелітополя, тоді розповідав, що від міста до Чонгарського перешийка – приблизно 100 кілометрів. І, попри те, що Сили оборони України чинили спротив, 24 лютого після 15:00 окупанти були вже на порозі Мелітополя. Приблизно о 17:00 до міста в’їхала перша російська броньована машина.
Працівники силових і правоохоронних відомств почали отримувати команди щодо евакуації з Мелітополя, казав Федоров. За його словами, це було обумовлено тим, що російські сили кількісно суттєво переважали українські.
Коли окупанти почали захоплювати Мелітополь, жителі почали виходити на протести, щоб зупинити їх. Натомість російські військові намагалися придушити будь-який опір. З початком окупації у Мелітополі почали повідомляти про викрадення, катування і обшуки місцевих жителів.
11 березня 2022 року загарбники викрали Федорова. Наступного дня мелітопольці знову вийшли на мітинг. Цього разу із вимогою відпустити очільника міста. За кілька днів, 16 березня, він повернувся внаслідок обміну полоненими.
«Такого досвіду не було»
Михайло Семікін – нині заступник голови Запорізької обласної військової адміністрації. На момент початку повномасштабного вторгнення він був заступником міського голови Мелітополя. Посадовець визнає, що на той час місцева влада справді не мала розуміння, наскільки серйозною є загроза, пов’язана з російською агресією. Про це він розповів «Новинам Приазов’я».
«Звісно, такому ніде не навчають, – що робити, коли ворог напав на рідну землю, на вашу територію. На жаль, на той час ми такого досвіду і розуміння не мали. Особисто я не звертав досить уваги, визнаю це, на те, що така загроза у 21 сторіччі може бути, що так віроломно можуть захоплювати чужу територію. Хоча, звісно, ми маємо і події 2014 року, але визнаю, що на той час якоїсь готовності до саме таких подій не було. Звісно, з першого дня було ухвалене рішення про те, що депутати, міський голова і різні ланки виконавчих органів влади повинні виконувати свою функцію. А саме – забезпечувати життєдіяльність міста, відстоювати права населення», – розповів він.
«Снайпери на даху»
Російські війська захопили будівлю Мелітопольської міської ради, тож адміністрація перемістилася до місцевого Палацу культури. Там відкрили гуманітарний штаб, куди зверталися місцеві жителі. З перших днів окупації у Мелітополі був відсутній зв'язок і електрика, пригадує Семікін. Водночас у місті почалися переслідування. Більшість команди міського голови була змушена виїхати після викрадення Федорова.
Була вишикувана така шеренга солдатів з направленою зброєю, яка попередила: якщо ми будемо намагатися наблизитися до цієї будівлі, то буде відкритий вогоньМихайло Семікін
«Пакет на голову – і в невизначеному напрямку його було вивезено. Ця операція була дуже спланованою з їхнього (окупантів) боку. По-перше, вони вимкнули мобільний зв'язок у місті для того, щоб ця інформація не була поширена одразу. Вони зробили комендантську годину раніше, ніж вона була визначена до цього часу, щоб у людей не було можливості робити якісь збори або акції протесту стосовно цього. Викрадення відбулося десь після 15:00, і вже на початку 16:00 команда зібралася і почала пошуки. В першу чергу шукали на місці дислокації так званої комендатури. Я особисто був присутній там, і була з їхнього боку вишикувана така шеренга солдатів з направленою зброєю, яка попередила: якщо ми будемо намагатися наблизитися до цієї будівлі, то буде відкритий вогонь. Пам’ятаю, як з’явилися і снайпери на даху будівлі, як вони цю будівлю огородили стрічкою, сказали, хто буде наближатися, по тих також відкриють вогонь», – розповів Семікін.
За його словами, було ухвалене рішення про продовження пошуків Федорова. Інформацію про його зникнення почали активно розповсюджувати.
«На наступний день – 12 березня о 6-й ранку тисячний натовп зібрався біля цієї будівлі (комендатури окупантів – ред.), щоб все-таки отримати якусь інформацію. Закінчилося все тим, що ніхто не вийшов. Особи в масках почали блокувати шлях мирної акції, яка рухалася до поліції. Були застосовані димові гранати і виявилося, що велика кількість людей зникла. Одразу після цього Збройними силами РФ почався пошук команди (яка організувала пошуки міського голови та акцію). Вони (загарбники – ред.) окупували Палац культури, де ми перебували. Вони були зі списками, підготовлені, почали шукати. Звісно, більша частина команди була вимушена оперативно зібратися і виїхати з окупації», – каже Семікін.
«Понад 350 людей зникли»
Переслідування у місті набирали обертів, доля сотень людей досі невідома, додав заступник голови Запорізької ОВА.
Наразі понад 350 людей зникли або перебувають у полоні, і ми не знаємо нічого про їхню долюМихайло Семікін
«Окупанти мали свою методичку, де було прописано, що після того, як вони зайдуть на цю територію, їх будуть зустрічати з квітами, будуть зустрічати з піснями, танцями, на них чекають. Але ситуація була зовсім іншою – тисячні мітинги, спротив з перших хвилин їхнього перебування там. А найголовніше – це відмова від співпраці з окупантами саме команди влади, яка працювала в місті. Категорична відмова. Наразі понад 350 людей зникли або перебувають у полоні, і ми не знаємо нічого про їхню долю. Тому можемо сказати, що з перших днів окупації Мелітополь – це найбільша тюрма в Європі, де жодна людина не мала своїх прав. І всі ці виїзди через десятки блокпостів на підконтрольну владі України територію потребували певних коштів, зусиль, щоб люди змогли покинути окуповану територію та виїхати. Ну і я теж повинен сказати, що знищення української культури та української мови – це теж відбувалось в перші кроки з боку окупантів», – додав він.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Окупанти були в кожному будинку»
«Новини Приазовʼя» зібрали також свідчення про те, як українські військові намагалися захистити Мелітополь від окупантів.
Начальник відділення планування операції бригади «Кара-Даг» Національної гвардії України, підполковник Сергій Гринчишин розповів, що 24 лютого 2022-го російські військові почали обстрілювати місто Запоріжжя. Після цього нацгвардійці вирушили на завдання, райони виконання яких змінювалися майже кожну годину. Ввечері того ж дня вони отримали наказ: зайти 25 лютого до Мелітополя.
З кожного третього вікна по тобі вели стрілковий бійСергій Гринчишин
«З підрозділами танкової роти і силами спеціальних операцій ми мали зайти о четвертій ранку саме в місто Мелітополь. Як відомо, 24 лютого ворог (армія РФ – ред.) вже був в Мелітополі, напередодні. Він зайшов вже на східну його околицю, зосередив свої сили, передові колони зайшли вже у саме місто. І о 4-й ранку 25 лютого ми розпочали рух в сам Мелітополь. Коли ми заходили, на західних околицях міста противника ще не було. Перших ми зустріли біля районної прокуратури. Я пам'ятаю, що це було дві бронемашини «Тигр» з особовим складом. Після того ми почали просуватись у середину міста, і там вже ми почали зустрічати танкові підрозділи. Сама складність ситуації у Мелітополі була в тому, що вони (окупанти) вже були в будинках. Вони були в дев'ятиповерхівках, і просто з усіх будинків, з усіх напрямків був стрілецький бій. Наприклад, коли там ми бачили, що виїжджає техніка, вибігти солдат з РПГ-7В і знищити цю техніку не міг через те, що з кожного третього вікна по тобі вели стрілецький бій. Щоб ви розуміли, їхнього снайпера тоді знищили на телевежі при заході в місто. Це другий день війни, а вони вже займали всі висоти», – згадує військовий.
«Співвідношення сил – 1 до 10»
Складність оборони Мелітополя посилювалася тим, що російські війська переважали як у техніці, так і в кількості особового складу, каже Гринчишин. За його словами, співвідношення сил було більш ніж 1 до 10.
В нас взагалі можна вважати, що не було технікиСергій Гринчишин
«Тоді заходили дуже маленькі наші сили. Заходив наш батальйон, шість танків і три машини із Сил спеціальних операцій. Якщо зрівняти наявність техніки на той день у нас і наявність техніки на той день у підрозділів противника, це не можна порівнювати. В нас взагалі можна вважати, що не було техніки. Просто противник був розгублений. Якби вони були краще скоординовані і знали їхню подальшу ціль, вони б набагато стрімкіше рухалися. І ми взагалі їх не могли б зупинити, бо дуже великі сили були сконцентровані. Вони також блукали по посадках, блукали по Мелітополю, не знали, як і куди заїжджати. І це давало перевагу, можливість хоч деяку техніку та особовий склад окупантів знищувати», – зауважив він.
У Токмак заїжджали по 30 танків однією колоноюСергій Гринчишин
Військовий каже, що бойові дії в самому місті українські підрозділи, які заходили в той день, вели лише один день. Якби Сили оборони України були на той час у такому стані, як зараз, російську армію б зупинили, вважає підполковник.
«Для порівняння: в Мелітополі не було так важко, як було у Токмаку. У Токмак заїжджали по 30 танків однією колоною, колона за колоною просто заїжджала. Це тільки в сам Токмак, і це тільки в одне місто, на який противник здійснював наступ в той час. Всі прекрасно знають, що це одночасно було по різних регіонах України, у різні міста», – нагадав він.
Військовий 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України на ім'я Юрій разом із побратимами тримав оборону поблизу Мелітополя. Він розповів «Новинам Приазов'я», що у перші дні повномасштабного вторгнення українські сили намагалися уповільнити рух російських колон.
«Ми розстрілювали колони окупантів. Перша колона – там йшли «КамАЗи» одні, може, штук 15 було. Ми їх почали розстрілювати. Потім, коли їх розстріляли, ми ще одну колону зустріли. Там вже були і БТРи . Ми теж їх розстріляли. Ми на місці не стояли, ми їздили по різних точках. Вони наступали, наступали, йшли вперед, але ми їх стримували», – каже він.
Місцеві жителі підтримували українських військових, додав Юрій і зазначив, що російська армія не очікувала спротиву, який чинили українські військові на Мелітопольському напрямку. Він також підкреслив, що в окупантів була значна перевага у живій силі, техніці та снарядах: «Я думаю, якби днів на два раніше туди війська кинули, тоді все було б інакше».
«Боронили, як могли і чим могли»
Військовий аналітик, полковник запасу Збройних сил України Сергій Грабський розповів «Новинам Приазов’я», що втримати Мелітополь без попередньої підготовки за тих обставин, які склалися на початку повномасштабного вторгнення, було досить складно.
Один з факторів того, що Мелітополь впав так рано, так швидко, була наша неготовність на півдні протидіятиСергій Грабський
«Звісно, якби зробити кругову оборону в той час в районі Мелітополя, то можна було б зупинити противника, але говорити про те, що ми мали там достатньо сил та засобів, на жаль, ми не можемо. Плюс треба розуміти, що все ж таки внаслідок того, що відстань достатньо невелика, механізованим колонам противника було досить легко пробитися там. Тобто якщо так дуже просто, то один з факторів того, що Мелітополь впав так рано, так швидко, була наша неготовність на півдні протидіяти», – зауважив він.
Втім, над думку аналітика, цей напрямок, було б досить складно утримати.
«Це так званий «таврійський трикутник», як ми його називаємо, який межує з півночі і з заходу з річкою Дніпро, а з півня і з заходу, та сходу – це в принципі територія Запорізької області і Азовське море. Тут треба розуміти послідовність того, як проривався противник, якими трасами. І це дозволило досить швидко прориватися», – пояснив він.
Грабський зазначив, що бої за Мелітополь були «відчайдушними» спробами втримати ситуацію під контролем і зупинити російську армію. На його думку, «українські військові робили все, що могли».
«Щоб втримати ситуацію і вберегти місто, то треба було робити певні кроки заздалегідь. Ці кроки, на жаль, не були зроблені. І друге, ми дуже пізно схопилися за ідею територіальних військ. Це моя особиста думка. Коли планується військова операція, то найменше, на що розраховується, – це на те, що населення в масовому порядку стане на захист своїх населених пунктів. Цього, на жаль, не відбулось унаслідок того, що у нас не було навіть зброї. Яскравий приклад, як населення може захищатися – це Київ. Там через 2-3 дні після початку агресії почалась роздача зброї населенню. На півдні цього не сталося, і це так само є одним з результатів того, що відбулось. Військові боронили, як могли, чим могли. Але коли противник переважає тебе і кількісно, і якісно, то відповідно і час на цю оборону вже обмежений. На превеликий жаль», – сказав він.
«Мелітополь – шлях до деокупації Криму»
Мелітополь – це проміжна мета у звільненні регіону, яка може привести до деокупації Криму, вважає Грабський. Але для здійснення такої військової операції українським силам потрібна абсолютна перевага в повітрі.
«Перший удар – це Токмак. Паралельно наносяться удари авіацією, які відрізають Крим від північної Таврії. І під прикриттям знов-таки авіації, для нас критично важлива авіація на сьогодні, проводиться масований наступ у напрямку на Мелітополь, використовуючи основну магістраль, яка йде від Запоріжжя через Василівку на Мелітополь. І з виходом фактично на Мелітополь ми говоримо про остаточне перерізання всіх комунікацій з Кримом. З визволенням Криму ми говоримо про те, що наступає стратегічний перелом у війні, й противник вже не може диктувати нам свою волю. Натомість ми отримуємо можливість наносити дуже серйозні удари у фланг противника, особливо використовуючи наші далекобійний вогневі засоби», – пояснив експерт.
- Мелітополь у Запорізькій області війська РФ окупували на початку повномасштабної війни. З того часу в місті та його околицях регулярно відбуваються вибухи, внаслідок яких гинуть чи зазнають поранень, в тому числі особи, призначені Росією в окупаційну адміністрацію.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум