Що відбувалося на маріупольському комбінаті імені Ілліча, якими пам’ятають події того періоду військові, котрі там перебували й обороняли місто? Журналісти проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» поспілкувалися з деякими з них і докладніше розпитали про події минулого року.
- Від початку березня 2022 року Маріуполь Донецької області перебував у повному оточенні військ РФ. Бої за місто не припинялися і тривали майже три місяці. Окрім заводу «Азовсталь», одним із місць, де велися тривалі та інтенсивні бойові дії, був металургійний комбінат імені Ілліча.
- На початку березня минулого року російський літак скинув авіабомбу на військовий шпиталь, який був розташований в Кальміуському районі, навпроти плавбасейну «Нептун» у Маріуполі. Всі, хто залишився живий – лікарі, поранені, тероборонівці, які обороняли військовий шпиталь, – були переведені на територію заводу імені Ілліча.
- Як повідомляла «Українська правда», під кінець першого місяця повномасштабної війни оборону на цьому заводі тримала 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. 13 квітня 2022 року на той час радник Офісу президента України Олексій Арестович повідомляв, що підрозділи 36-ї окремої бригади морської піхоти змогли з’єднатися з військовими полку «Азов».
- Станом на 12 квітня комбінат був оточений з трьох боків і піддавався постійним ударам авіації та артилерії – зі сходу його атакували підрозділи підконтрольного російській армії угруповання «ДНР», із заходу – безпосередньо російські військові.
- Міністерство оборони Росії 13 квітня 2022 року заявило, що в Маріуполі нібито здалися в полон понад 1000 українських морських піхотинців.
- Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк напередодні повідомив, що президент України Володимир Зеленський та керівництво Збройних сил України роблять «усе можливе та неможливе», щоб допомогти заблокованим у Маріуполі українським військовим, але не можуть озвучувати деталі.
«Думав, що я загинув»
Гліб Стрижко – 26-річний військовослужбовець 1-го окремого батальйону 36-ї бригади морської піхоти. Він розповів «Новинам Приазов’я», що перебував на комбінаті імені Ілліча від початку березня минулого року. Тоді разом з іншими військовими займалися облаштуванням позицій. Якісного мобільного зв'язку на той час вже не було, розповідає Стрижко.
Нам дали цей бойовий наказ – не допустити противника в район міста МаріупольГліб Стрижко
«Десь на початку березня ми там стабільно двічі на день ходили до командира на інформування. Він доносив нам якусь важливу інформацію, і він сказав, що від сьогодні Маріуполь в повному оточенні, але це ніяк не впливає на виконання нами бойового наказу. Тобто, нам дали цей бойовий наказ – не допустити противника в район міста Маріуполя», – згадує військовий.
За його словами, в залежності від точки лінії оборони його роти, були різної інтенсивності бої, а також різні бойові завадння.
«В когось це були просто завдання спостереження та інформування. В когось там на позиціях це були доволі інтенсивні бої. Були такі аспекти, коли вже провізії ставало менше, хлопці виловлювали декілька разів фазанів, кроля, зайця навіть», – розповів морпіх.
Військовий отримав поранення 10 квітня, коли виходив на позицію, звідки вів спостереження. Стрижко пригадує, як побачив націлений на них танк, а потім пам’ятає тільки яскравий спалах.
Я злетів з третього на перший поверх, мене привалило цими всіма залишками, які залишились від будівлі, привалило якоюсь плитою, я вже думав, що я загинувГліб Стрижко
«Я весь час думав, що це влучив танк і такі руйнування були від танка. Але потім хлопці, коли повернулися з полону, то вони сказали, що у будівлю влучила авіабомба, і в принципі там вся будівля склалася. Тому вони ще більш були здивовані, побачивши мене в такому стані, в якому я зараз. Відповідно, влучила авіабомба, був яскравий спалах, я злетів з третього на перший поверх, мене привалило цими всіма залишками, які залишились від будівлі, привалило якоюсь плитою, я вже думав, що я загинув», – розповів Стрижко.
«Повна щелепа потрісканих зубів»
Після першого вибуху в комбінат імені Ілліча влучила ще одна російська авіабомба, повідомив військовий.
Ледь-ледь міг поворушити стопами ніг, і це мене злякалоГліб Стрижко
«Коли мене відкопали, я нічого не бачив, я ледь-ледь міг поворушити стопами ніг, і це мене злякало. І коли мене перенесли в сусідню будівлю, де був бойовий медик роти, то він каже: зараз буде трохи боляче, але я тебе відтягну до лампочки, щоб краще оглянути. Він мене тільки відтягує, і в кут цієї вже будівлі влучає авіабомба, шматок цієї будівлі сиплеться, там привалює наших двох хлопців, і він мене такий стукає по плечу і каже: «Ну, малий, дивись, за крайню годину двічі вже вижив, то маєш тепер дотерпіти все», – каже морпіх.
Військовий розповів, що отримав численні травми. Під час огляду медик йому повідомив про сильно подрібнений таз, сильний забій грудної клітини, зламаний ніс, травмовані від вибуху очі та зламану щелепу.
«В рот він навіть не заглядав, просто запитав: «Що там?». Я сказав, що там просто дуже було багато потрісканих зубів, вони якось там залишилися, не відпадали. Хлопці потім описували, що я виглядаю як така просто купа штукатурки, крові, ну і того, що від мене залишилось», – згадує Стрижко.
Полон і обмін
Наступного дня Гліб разом з іншими військовими, які перебували у госпіталі на території комбінату імені Ілліча, потрапив у полон російських військових. Обміняти його змогли через 17 днів. Військовий зізнається, що цю подію він з часом почав сприймати як диво.
Певний час він був у Новоазовську – це окупована частина Донбасу, після чого окупанти транспортували його з іншими полоненими в Донецьк до лікарні. За словами військового, частину тих, хто перебував у лікарні, потім відправляли в Донецьке СІЗО.
«Коли мене привезли в донецьку в’язницю, то я просто лежав у проході автобуса на пелюшці в «костюмі Адама», тобто голий. Сказали, що мене не можуть взяти у в’язницю, бо я навіть сам до бараків не дійду. А сенс їм брати, якщо я тут скоро можу коні двинути. Після чого мене відвезли в Таганрог, з Таганрога літаком – в Крим, в Севастополь. Вже у Севастополі – в машину, яка їхала на обмін», – розповів Стрижко.
Після обміну військовий потрапив до лікарні у Запоріжжі. Там йому провели перші операції. Лікарі прогнозували, що він не зможе більше ходити, втім, з часом Глібу вдалося відновитися.
«Це було цікаво, наново вчитися ходити, знову вертикалізувати своє тіло. Це немовби бути дворічною дитиною в тілі 25-літнього хлопця. Неймовірні відчуття, я пам’ятаю свої перші кроки в липні, це було щось дивовижне. Зараз уже все гаразд», – поділився морпіх.
Через травми, які чоловік отримав на заводі імені Ілліча під час оборони, ліве око Гліба не бачить, у щелепі – титанова пластина. Така ж пластина допомагає йому ходити, бігати й навіть інколи стрибати.
«Суцільні руїни»
Людмилу Кравчук – офіцер відділу соціально-гуманітарного забезпечення 6-го Волинського прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Вона працювала в евакуаційній бригаді й перебувала на комбінаті імені Ілліча з 23 березня до 12 квітня 2022 року. Медикиня вказує на масштабність заводу, в якому треба вміти орієнтуватися. Вона каже, що на комбінаті були як військові, так і цивільні.
«Взагалі цей завод дуже сильно знищувався, ти їдеш по ньому, і це були суцільні руїни, якісь вибоїни величезні, металеві конструкції були знищені, валялася бруківка під колесами. Щоразу, коли був виїзд бригади, знищувалися ці машини (під обстрілами – ред.)», – згадує жінка.
За її словами, шпиталь облаштували у підвальних приміщеннях комбінату. В одному з них обладнали операційну, де вони працювали.
«Там постійно був конденсат. Ця вода просто стікала по тих стінах і постійно настільки мокра була підлога, наскільки була висока волога, що здавалося, що вона постійно помита. І, звичайно, ми її постійно мили, тому що була кров. Воно просто не встигало висихати», – каже медикиня.
Вона каже, що в тому шпиталі було трохи металевих ліжок, інші були зроблені з підручних засобів. Запас ліків з часом вичерпувався, і надавати допомогу пораненим вже не було чим, розповіла Людмила.
Були осколкові поранення, роздроблені кістки, ампутація кінцівокЛюдмила Кравчук
«Випадків складних було дуже багато насправді. Шпиталь – це місце, де лежали люди, які реально мали складні поранення. Бо якщо поранення було легке, ти надавав допомогу пораненому, надавалися медикаменти, й люди надалі знову ставали у стрій. Коли були складні поранення, як правило, це були осколкові поранення, роздроблені кістки, ампутація кінцівок – це все постійно проводилося, щодня», – розповіла Кравчук.
Жінка разом з іншими військовослужбовцями намагалася виїхати з оточеного російськими військами Маріуполя, але потрапила в полон. На підконтрольну владі України територію вона повернулася через пів року – 17 жовтня 2022 року.
«Найбільша поразка армії РФ»
Військовий експерт Дмитро Снєгирьов називає майже тримісячну оборону Маріуполя «найбільшою поразкою російської армії за всю її історію».
Мужні й злагоджені дії дали можливість українській стороні, по-перше, виграти часДмитро Снєгирьов
«Представники полку «Азов», 36-ї бригади, прикордонна служба, Нацгвардія, Нацполіція та інші – саме їхні мужні й злагоджені дії дали можливість українській стороні, по-перше, виграти час і, по-друге, не дати можливості російським окупантам передислокувати особовий склад на інші ділянки фронту, а саме: на Луганський і Донецький відрізки», – зазначив експерт.
Він зауважив, що кількість українських захисників, зосереджених і на заводі Ілліча, і на «Азовсталі», за російськими оцінками, становила приблизно до 2,5-3 тисяч осіб. Показовим є й те, що на штурм українських укріплень в Маріуполі кинули приблизно до 20 тисяч особового складу армії РФ, підкреслює Снєгирьов.
«Тобто мовиться те, що співвідношення сил було приблизно 1 до 8», – додав він.
На його думку, час, протягом якого українські військові тримали оборону Маріуполя, дозволив здійснити низку необхідних заходів, зокрема мобілізаційних, провести навчання особового складу й отримати іноземну техніку.
Українській владі вдалося евакуювати з Луганської, Донецької областей приблизно до 2 млн цивільного населенняДмитро Снєгирьов
«Плюс ми за цей час змогли фактично перевести економіку на військові рейки й отримати міжнародну, в тому числі фінансову допомогу в моменті стабілізації української економіки. Ну і головне, на мій погляд, в чому величезна героїчна роль оборони Маріуполя, це те, що за ці 3 місяці українській владі вдалося евакуювати з Луганської, Донецької областей приблизно до 2 млн цивільного населення. За це низький уклін українським захисникам», – додав Снєгирьов.
Загалом Маріуполь був добре підготовлений до оборони, каже він. Але через швидке просування російських військ з території Криму було неможливо перевести до міста додаткові підрозділи ЗСУ.
- Російські війська окупували Маріуполь у травні 2022 року після кровопролитних боїв і тривалої блокади.
- У ході військового вторгнення Росії в Україну Маріуполь майже повністю зруйнований обстрілами. За оцінками ООН, у місті знищені або пошкоджені близько 90% багатоповерхових житлових будинків та близько 60% приватних будинків.
- Російські війська підозрюють у скоєнні у Маріуполі численних воєнних злочинів. Москва це заперечує.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
