Доступність посилання

ТОП новини

«Перестали поважати російську мову та культуру». Як змінилися настрої у Маріуполі?


Зруйнований Маріупольський драмтеатр з написом «Діти», який ще досі видно, 29 березня 2022 року. Satellite image ©2022 Maxar Technologies
Зруйнований Маріупольський драмтеатр з написом «Діти», який ще досі видно, 29 березня 2022 року. Satellite image ©2022 Maxar Technologies

У Маріуполі Донецької області російські сили проводять штурмові дії в окремих районах міста, повідомляють у Генштабі Збройних сил України. ЗМІ публікують інформацію з посиланням на британську розвідку, що армія РФ планує застосовувати в блокадному місті фосфорні бомби. Разом з цим, представники угруповання «ДНР» озвучують погрози застосувати хімічну зброю проти українських захисників, які тримають оборону на «Азовсталі». Захисники Маріуполя з полку «Азов» повідомили, що ввечері 11 квітня російські військові застосували невідому отруйну речовину проти українських військових і цивільних людей у Маріуполі.Це повідомленні намагається перевірити Велика Британія, як повідомила міністерка закордонних справ цієї країни Ліз Трасс.

Тим часом жителі Маріуполя намагаються виїжджати з блокадного міста, деколи це займає кілька тижнів. Саме стільки тривав шлях до підконтрольної Україні території кореспондентки проєкту Радіо Свобода «Новин Приазов’я» Юлії Гаркуші, про що вона докладніше розповіла в інтерв’ю.



– Президент України Володимир Зеленський вважає, що бої за схід, за Маріуполь, визначать хід війни. Якщо ЗСУ зазнають поразки, росіяни можуть покинути переговори й знову окупувати звільнені території. Для вас як жительки Маріуполя, журналістки з Маріуполя ці твердження наскільки є суттєвими? Ви із цим погоджуєтеся чи не погоджуєтеся?

Для мене мир не може бути під російським прапором, мирно може бути лише в українському Маріуполі
Юлія Гаркуша

– Так, я погоджуюсь, але таких, як я, небагато. Більшість маріупольців вважає, що Маріуполь краще здати, щоб він залишився вцілілим і щоб не було так жертв багато. Чому я не згодна? По-перше, я – не колаборант, і для мене мир не може бути під російським прапором, мирно може бути лише в українському Маріуполі. І нехай його розбили, нехай ми отримали стільки жертв – я, наприклад, не знаю, що з моєю мамою, я не знаю, що з моєю іншою ріднею, я розумію, що я могла загинути, моя дитина, – але я знаю, що все це недарма. Насправді, якщо Маріуполь здадуть, то ця орда піде далі.


– За вашою інформацією, що зараз відбувається у Маріуполі?

Ми знаємо місто, тому я бачила, що обстрілюють і лівий берег, і район «Азовсталі»
Юлія Гаркуша

– Коли ми виїжджали і, власне, кожного дня ми виходили на берег моря – 15 км до Маріуполя, і видно все, ми бачили лише, як він димиться, це чорний дим, його обстрілюють. Ми знаємо місто, тому я бачила, що обстрілюють і лівий берег, і район «Азовсталі» (завод – ред.) – це помітно по мітках, там труба величезна і лінія берега, то зрозуміло для місцевих. І Приморський район обстрілюють. Але вчора я дізналася, що місто тримається, що частина Приморського району, що частина лівобережного району, що примикає до «Азовсталі», це величезна територія. І я рада цьому, дуже рада, що місто не здали, незважаючи на всі ці жертви і цю всю розруху, наші військові роблять все, щоб воно трималося далі.

– За вашою інформацією, скільки цивільного населення залишилося у Маріуполі?

Ми довго не могли виїхати, і підтискало вже, і хотілося просто померти, і ми не могли виїхати, бо в нас не було авто, багато авто було пошкоджено, розграбовано, побито
Юлія Гаркуша

– Точно сказати не можу, але знаю, що багато, бо мені кожного дня, мабуть, кожні 3 години пишуть ті, хто пов'язаний із Маріуполем – це і мої колеги, і друзі, і знайомі, хто виїхав із Маріуполя, вони просять забрати людей, допомогти знайти їх. Мені надсилають цілі списки – це і старі люди, і немічні, і ті, хто просто лежить і не може ходити, – це 50 років, 30, 18, 82. Тобто шукають людей, і людей насправді дуже багато. Ми довго не могли виїхати, і підтискало вже, і хотілося просто померти, і ми не могли виїхати, бо в нас не було авто, багато авто було пошкоджено, розграбовано, побито. Там насправді залишається багато людей. А виходити пішки – це дуже небезпечно і дуже важко. На жаль, там дуже багато мирного населення. І шкода, що міська влада не попередила заздалегідь про евакуацію. Я про це казала, що тероборона попереджала, що, швидше за все, місто буде в облозі, й це за декілька днів до початку повномасштабного вторгнення попереджали. І шкода, що міська влада цього не зробила, бо вони боялися паніки, а тепер це не дуже має сенс. Виїхати дуже важко, навіть заїхати. Місто закрите на в’їзд, блокпости, блокпост «ДНРівській» на в’їзді, вони пускають і не випускають.

Туди можна доїхати лише на танку або треба мати запас палива чималий та запасні колеса
Юлія Гаркуша

Окрім того, чому важко пересуватися на автомобілі, там розтяжки, міни, нерозірвані снаряди, всюди бите скло, якщо ти заїдеш, то пошкодити колесо і все – ти назад не виїдеш. Це важко, туди можна доїхати лише на танку або треба мати запас палива чималий та запасні колеса.

– А чи є якась взагалі інформація у людей в місті: що відбувається в Маріуполі, що відбувається навколо. Чи вони мають якусь можливість дізнатися про це?

– Коли ми виїжджали, було два місця, де можна було піймати зв’язок, – це невеликий магазин у Приморському районі під назвою «Пінгвін» і офіс «Київстару» в центрі міста. Зараз, за інформацією людей, які там залишилися, з’явився «Київстар» на лівобережжі, і росіяни роздають картки «Феніксу» – це російський провайдер. Я таким чином, коли була за містом, підійшла до «ДНРвців» і попросила зв’язатися, бо не встигла передати адресу, щоб нас забрали. Тобто, можна підходити до військових, вони лояльні в цьому плані, дають подзвонити, і тим самим дотримуються іміджу «вежливых людей».


– А цей «Фенікс» – він працює на українській території?

– Так, але поповняти рахунок можна лише в рублях і, якщо є рідня в Росії, на окупованих територіях – у Донецьку, Азовську, вони можуть поповнити. Таким чином можна зв’язатися. Або через «Вайбер».

– Загалом, якщо говорити про місто Маріуполь, чи є там зараз вода, світло, та інше зі звичайних комунальних благ, до яких ми звикли?

У мого друга був приступ гастриту, бо навіть його нудило кров’ю через воду
Юлія Гаркуша

– За останньою інформацією, електрика є лише на лівому березі міста, немає газу, немає води. І зв’язок – теж лише на лівобережжі, тому що цей район окупували першим і вони там вже встигли налагодити хоч якусь комунікацію. Інші райони залишаються без нічого. В нас взагалі завжди були проблеми із водою на півдні, і зокрема в Маріуполі. Це величезна проблема. Те, що ми пили, то були джерельця, непридатні до пиття насправді, і вода там гірка, навіть якщо кип’ятити її, вона не дуже добра для споживання, бо вона залягає у верхніх шарах ґрунту. Це – не те, що можна пити. Загалом це – просто стічні води, дощові, які накопичуються, вона (вода – ред.) паскудна. У мого друга був приступ гастриту, бо навіть його нудило кров’ю через воду.


– Багато днів ви виїжджали з Маріуполя на підконтрольну Україні територію, через окуповані території, може, російські військові спеціально так роблять, щоб складно було виїхати, наскільки у них є, власне, задум, щоб люди не виїжджали на підконтрольну територію?

– Так, це перш за все для того, щоб не передавати інформацію. Бо вони перше, що зробили, – це обрубали зв'язок, зробили інформаційний вакуум, який породжує монстрів – купу думок, фейків і дезінформації. Це те, що їм треба, – щоб люди жили в їхньому інформаційному просторі. Це російська пропаганда, те що діє в Росії, і вони хочуть створити такий же інформаційний простір в Маріуполі і інших окупованих містах, і їм це вдається, на жаль. Єдиний зв'язок, який у нас був, які хвилі доходили, – це були середні хвилі радіо, Українського радіо з Хрещатика, 26, там був марафон, і ми слухали це радіо. І я вмикала його кожного вечора та в обід, слухала звернення президента, просто якісь новини від колег, потім висовувала у вікно та передавала тим, кому це цікаво, бо частина людей цікавилася тільки російськими новинами, бо люди мають доступ до російських новин з «ДНР». Але я намагалася якось виправити цю ситуацію і тим, кому це цікаво, я передавала новини з вільної території України.

– Якщо говорити про зараз, може, ви спілкуєтеся з тими людьми, хто зараз виїжджає, стало зараз складніше виїхати чи простіше, от останніми днями?

– Складніше. Раніше були евакуаційні автобуси і можна було ними виїхати. Зараз нічого такого немає. І я знаю, що люди відкрили для себе шляхи, якими ми раніше просто гуляли – морем. Люди просто виходять і йдуть берегом. Це – десь 20 км, але у нас така лінія узбережжя проста, можна дякувати Азову за це, Азовському морю. Це не те, що в Криму, у нас немає каміння. Просто це пісок – і ти йдеш і йдеш, тобто лінія моря проста, і ти можеш вийти берегом моря і дійти до окупованих територій. Там є їжа, там є світло, є газ, є вода.

– На вашу думку, як змінилися настрої у Маріуполі після блокади та обстрілів міста?

Деякі переходять на українську, бо вони більше не хочуть нічого російського
Юлія Гаркуша

– Частина людей, яка поважала російську культуру, яка поважала російську мову і цінувала це все, і вважала це частиною своєї культури, окрім української, – геть перестали так вважати. Деякі переходять на українську, бо, я бачила своїх знайомих, які у віці 60-70 років, і я бачу, як їм складно, але вони більше не хочуть нічого російського, вони припинили спілкуватися зі своїми рідними, з якими вони спілкувалися по 50, 30, 20 років. Це давні та близькі друзі. Але, звісно, лишається частина людей, яка вважає, що саме ЗСУ винні. Вони кажуть, приміром, «От для чого вони (ЗСУ – ред.) поставили свої мінометні розрахунки біля мого дому? Якби їх не було, то в нас би не стріляли». Це неправда, бо вони продовжують стріляти, навіть коли немає ЗСУ.

Навіть авіаційні бомби цього не змогли вибити, навіть всі ці жертви не спрацювали, на жаль
Юлія Гаркуша

От вам такий приклад. Люди дуже раділи, ті, що проросійськи налаштовані, сусіди дуже раділи, коли обласне управління поліції з’їхало та його пограбували мародери. Вони вважали, що якщо обласної поліції не буде, то росіяни припинять стріляти, але цього не відбулося і не відбулося зміни думок. Вони все одно залишилися агресивно налаштованими проти української армії, проти всього українського. Бо це сидить настільки глибоко в людях, що навіть авіаційні бомби цього не змогли вибити, навіть всі ці жертви не спрацювали, на жаль.

– 4 квітня з'явилася інформація, що російські військові «призначили керувати» містом місцевого депутата від ОПЗЖ Костянтина Іващенка. Що це за людина і чим насправді він керує? (Офіс гепрокурора України повідомив, що депутатові міської ради Маріуполя від політичної партії «Опозиційна платформа – За життя», якого окупанти призначили «головою адміністрації міста Маріуполь», заочно повідомили про підозру в державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану – ред.)

– Це мені нагадує 2014 рік – прийшли люди і стали «народними мерами». Їх було, здається чотири, СБУ їх прижучило. Ця людина була директором машинобудівного підприємства «Азовмаш», яке було вже давно банкрутом, і він був депутатом Маріупольської міської ради. Я його діяльність особливо не помічала, він був сірою мишкою, просто всі виїхали, а він лишився і вирішив виїхати на коні в цей час. Це – ОПЗЖ і нічого дивного немає, ми від них цього чекали, і вони це зробили.

– А якщо говорити, чим він керує. Тобто в інтерв'ю він каже, що місто зруйноване, підтверджує, що російські військові зруйнували місто, що в нього залишилося, чим він буде керувати?

Вони керують обіцянками, фейками та дезінформацією
Юлія Гаркуша

– Та нічим, місто розбите вщент, там нема чим керувати, я таке бачила лише на картинках з Другої світової війни, коли розбомбили Дрезден. Чим він може керувати? Роздачею гуманітарної допомоги – все. Чула таку інформацію, що вони кажуть: прийдуть китайці та відбудують наше місто. Це смішно, нереально. Ми бачимо, що відбувається у Донецьку. «Донбас-Арена» – це «заброшка», яка поросла травою, в якої вибиті вікна. Нічого вони не можуть зробити, бо сама економічна ситуація в Росії важка настільки, що в них немає грошей. Вони керують обіцянками, фейками та дезінформацією, роздачею пакетів «Фенікса», роздачею їжі – все.

– Навіщо росіянам було те місто взагалі. І не просто місто, а саме зробити з ним те, що фактично зруйнувавши це місто?

Всі перемоги їм потрібні, щоб прикрити їхні дірки, це така патріотична фігня, повна маячня
Юлія Гаркуша

– Їм потрібен був шлях на Крим, вода, щоб не через Керченський міст їздити до Криму, а щоб було сполучення з окупованими територіями, наприклад, Донецьк. Щоб туди можна було легко проїхати. Крім того, це медаль на китель росіян, які отримали чергову перемогу. Це для того, щоб прикрити дірки, які є в Росії. Я мешкала в Якутії довгий час і знаю, що там люди ходять в дерев’яні туалети, що там в деяких містах, де люди «сидять» на газі, а топлять дровами. Всі перемоги їм потрібні, щоб прикрити їхні дірки, це така патріотична фігня, повна маячня. Крім того, вони хотіли помститися полку «Азов», який для них як кістка в горлі. Це та сама «денацифікація» вигадана. Якщо читати новини, то вони ненавидять «Азов» за те, що вони досі тримають оборону. От такі причини, на мою думку.

– Чи продовжують люди виїжджати з Маріуполя? Які їхні маршрути, залишаються в Запоріжжі, їдуть до інших міст чи в інші країни?

Дехто їде до Криму, якщо є рідня, і я можу зрозуміти: якщо ти вибираєш між окупацією та життям або смертю, то, звісно, обираєш окупацію
Юлія Гаркуша

– Дехто їде на окуповані території, бо у багатьох є рідні в Донецьку, Новоазовську, звідти люди потрапляють в Грузію, потім знов повертаються в Україну – це якщо їхати на схід. Якщо їхати на захід, то можна їхати на косу, приазовську, Ялту, Урзуф – це приморські селища і звідти можна вибиратися до окупованого Мелітополя, з якого потім їдуть на Запоріжжя або лишаються в Мелітополі, якщо там є рідня. Дехто їде до Криму, якщо є рідня, і я можу зрозуміти: якщо ти вибираєш між окупацією та життям або смертю, то, звісно, обираєш окупацію. Однак це не для всіх, я не могла залишатися в окупації. Через приморські селища люди їдуть на Запоріжжя та Дніпро. Саме там є найбільші діаспори та волонтерські центри, які активно відкриваються один за одним. Я теж буду брати участь в цьому русі, бо все, що нам залишається – це допомагати один одному.

  • Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого.
  • Російські війська завдають авіаударів по ключових об’єктах військової та цивільної інфраструктури, руйнуючи аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи та лікарні.
  • Обстріли житлових районів ведуться з використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет.
  • Маріуполь залишається заблокованим російською армією із 1 березня 2022 року. Більшість районів міста знищені.
  • Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію». Крім того, Кремль, попри численні свідчення і докази, заперечує, що російські війська цілеспрямовано убивають цивільне населення.
Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG