Валерія Константинова
«Майже всі вільні будинки займають російські військові. Люди в місті живуть у страху і ще більше бояться виїжджати. Окупанти не жаліють ні місцевих, ні своїх солдатів» – так жінка з Херсону описує життя в місті, яке сьомий місяць перебуває під контролем армії РФ. Жителька змогла у вересні евакуюватися. Вона погодилася розповісти проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про те, що відбувається в місті, але на умовах анонімності, щоб не наражати на небезпеку рідних, які все ще залишаються в окупації.
«Пошук тих, які симпатизують»
Жінка разом з родиною перебувала в окупації з першого дня. Щойно російська армія зайшла у місто, одразу почала шукати серед населення людей, які їй симпатизують. Такі були, але небагато. За словами жительки Херсону, ставлення окупантів до місцевих залежало від «воєнного комісара».
Військові одразу сказали, щоб звикали та пристосовувалися, бо «тепер це Росія»
– Нам відносно пощастило, оскільки він («воєнний комісар» – ред.) не дозволяв мародерити. Військові одразу сказали, щоб звикали та пристосовувалися, бо «тепер це Росія». Оскільки ми розташовані ближче до Криму, саму територію вони відносно берегли та сприймали її як свої землі.
Жінка стверджує, що на початку війни колаборантів було мало. Згодом люди поступово втрачали надію на звільнення території українськими військами, тому погоджувалися співпрацювати з окупаційними силами.
– Більшість втратила роботу, а виживати потрібно було. Особливо дорогим задоволенням вважалися ліки, які потрібно замовляти з Криму за курсом 1:1 гривня до рубля. А тут мали можливість обійняти високу посаду без будь-яких вимог.
«Обмежили доступ до українського контенту»
Окупанти стежили за інформаційним простором херсонців і обмежували доступ до українського контенту, каже вона. Певний час навіть зовсім не було інтернету та зв’язку. Коли вже з'явився інтернет, додає, лише за допомогою VPN люди змогли вийти на зв’язок і поспілкуватися з рідними з України через соцмережі.
Окупанти відстежували, і людей з проукраїнською позицією одразу закривали у підвалах і допитували
– Деякі антени залишилися українськими, а більшість – з перших тижнів російські. Нас ізолювали від зовнішнього світу, зомбували фейковою інформацією, посилаючись на начебто заяви від української влади. Через інтернет читали новини, але одразу чистили історію, тому що у будь-який момент могли завітати «гості» і перевірити що завгодно. З часом все менше людей писало про те, що відбувається. Окупанти відстежували, і людей з проукраїнською позицією одразу закривали у підвалах і допитували.
Про навчання та лікування
Складна ситуація і по школах та лікарнях, які нині працюють в окупації. Жінка розповіла про режим роботи цих закладів.
– Навчальний рік у херсонських школах розпочався у різні періоди. Деякі вчителі пішли на співпрацю з окупаційною владою, тому продовжують працювати. Багато батьків не захотіли віддавати дітей у російські школи. Такі учні навчаються дистанційно в українських закладах освіти. Але це складно робити, каже, через поганий інтернет.
Через відсутність зв’язку неможливо вночі викликати «швидку»
– У місті існувала проблема з медичною допомогою: майже всі лікарі виїхали, ліків в аптеках практично не було. Останнім часом на українських блокпостах заборонили ввозити ліки на окуповану територію. Це погано, адже не до всіх ліків є аналоги російських препаратів, тим паче більшість мають побічні реакції. Через відсутність зв’язку неможливо вночі викликати «швидку». Крім того, після комендантської години взагалі не можна виходити на вулицю, й аптеки не працюють. Я думаю, що окупаційна влада не веде статистики щодо смертності.
«Взяв паспорт РФ, маєш голосувати на референдумі»
Жінка каже, що жителі Херсону «відчувають тиск з боку ворога», щонайменше моральний. За її словами, окупанти у період так званого референдуму найбільше тиснули на тих, хто брав російський паспорт.
Наша сусідка напередодні «референдуму» виїхала, так у неї просто вибили двері та винесли все, що могли
– Ці люди вимушені були в першу чергу голосувати на «референдумі». Представники комісії з озброєними військовими приходили до місцевих жителів додому, щоб вони поставили «галочку» у бюлетені. Але їм не відчиняли двері. Наша сусідка напередодні «референдуму» виїхала, так у неї просто вибили двері та винесли все, що могли. Ми дуже злякалися, оскільки не знали чого від окупантів очікувати.
Жінка також зазначила, що на Херсонщині немає свободи слова. Окупанти прослуховують телефонні розмови, читають повідомлення, каже вона.
– Наш знайомий був у полоні 22 дні за те, що через «єВорог» повідомляв геолокації російської техніки.
«Найстрашніше – це Василівка»
Виїхати з Херсону дуже дорого, підкреслює співрозмовниця. Люди продовжують жити в місті без роботи та можливості заробляти гроші. Однак не всі готові їхати у невідомість.
Люди, які виїжджають, фактично відмовляються від свого житла, оскільки майже всі вільні будинки займають «орки»
– З собою більше однієї сумки брати не можна. Ви зможете вмістити своє життя в одну валізу? Чим більше речей, тим важче виїхати. Є навіть обмеження, скільки можна провести грошей з собою. Наприклад, ноутбук забрати майже нереально. У таких умовах, як ти їдеш, він цілим навряд чи залишиться. І найголовніше – це страх, чи вдасться доїхати живими. Люди, які виїжджають, фактично відмовляються від свого житла, оскільки майже всі вільні будинки займають «орки» (російські військові – ред.). А після них там точно нічого не залишиться. Вони крадуть всю техніку, виносять все, що можна винести.
Жінка зізнається, що довго з родиною не наважувалися на виїзд. Причиною став розстріл знайомих (вони намагались виїхати з окупації – ред.), яких рідні шукали понад чотири місяці. Зберігається страх, що не всі колони доїхали.
– Моїй родині вдалося виїхати 19 вересня. Ми домовилися з перевізником, але наш виїзд переносили два рази. Дорогою купа блокпостів. Переважно перевіряли чоловіків, їхні речі, документи, але іноді й усіх.
Найстрашніше в дорозі – це Василівка, каже жінка. Там окупанти ретельно все дивляться, тому важливо, щоб на гаджетах не було ніякої української символіки.
– Мого чоловіка не пропустили, хоча іноді чоловіків випускають. На жаль, не вгадаєш, коли російські військові матимуть настрій чи який у них наказ сьогодні. Ми не встигли буквально на пів години, до цього чоловіків випускали. Наступного дня жінки влаштували бунт з цієї ж причини, але їхній автобус розвернули назад.
За словами жительки Херсону, чоловік пробував виїхати ще декілька разів. Цього разу через Крим і Росію. Найважче було виїхати з Росії, оскільки там довгі черги, каже вона.
– При в’їзді у Крим перевіряють все повністю, навіть видалені повідомлення у вайбері. За одну українську пісню можуть вичитувати близько трьох годин, а взагалі з чоловіками спілкуються і по 10 годин.
«Гарантій безпеки – нуль»
Деокупація Херсонщини триває, і вже звільнені деякі села. Вони майже всі знищені, але люди все одно повертаються додому, додає жінка.
Необов’язково зрадники. Дуже легко давати поради про виїзд. Є ті, хто повернувся назад, бо не змогли фінансово впоратися, оскільки на новому місці треба починати з нуля
– Люди, які залишаються в окупації, необов’язково зрадники. Дуже легко давати поради про виїзд. Є ті, хто повернувся назад, бо не змогли фінансово впоратися, оскільки на новому місці треба починати з нуля – знайти житло, роботу, харчі, купити одяг та багато чого. Наприклад, посилку з окупованої території передати майже неможливо, а з собою багато брати не можна.
На моральному рівні це теж важко витримати, адже треба прийняти те, що ти збираєш речі в одну сторону, або ти, або хтось з тобою може не доїхати, і наслідки цього побачать твої діти. Гарантій безпеки – нуль, лише віра та надія. І те, що виїхав, – це теж не гарантія безпеки.
Моральний і фізичний стан російської армії теж далеко не найкращий, розповідає жінка. Їй відомі випадки, коли російські солдати вбивали своїх же товаришів по службі.
– Деякі «орки» (російські військові – ред.) тікають, їх розшукують та розстрілюють, вони спливають у каналах зі зв'язаними руками позаду. Бувало, що окупанти закопували тих, хто ще дихає, щоб не витрачати на них час і ліки. Це вони так вчиняють зі своїми, яких, так би мовити, «не кидають».
З огляду на війну та бойові дії редакція не може незалежно перевірити ці свідчення.
- Більша частина Херсонської області, включно з обласним центром, була окупована російськими військовими упродовж першого тижня повномасштабного вторгнення Росії.
- Деякі підрозділи Збройних сил України, що обороняли регіон, були розбиті, деякі змушені були відступати перед чисельними колонами противника, який йшов з території окупованого Криму.
- Збройні сили України встановили вогневий контроль майже над всією Херсонщиною. Про це 14 вересня заявила керівниця об’єднаного пресцентру оперативного командування «Південь» Наталія Гуменюк.
- Агенція Reuters 3 жовтня повідомила, що українські сили досягли найбільшого прориву на півдні від початку повномасштабного вторгнення Росії, прорвавши російську оборону та швидко просуваючись уздовж річки Дніпро. Російська сторона непрямо підтвердила відступ своїх сил на Херсонщині. За даними ЗМІ, карта бойових дій, яку 4 жовтня показало Міністерство оборони РФ, свідчить про відступ російських військ майже на 30 кілометрів на Херсонщині.
- Президент України Володимир Зеленський 4 жовтня повідомив, що за тиждень ЗСУ звільнили десятки населених пунктів на південному і східному напрямках, в тому числі і на Херсонщині.
