Йохан Читреус (Johan Chytraeus) – журналіст із Швеції, який працював у складі моніторингової місії ОБСЕ і прожив у Херсоні кілька років. Навесні 2022-го він бачив початок російської окупації цієї території, евакуювався через 12 днів після вторгнення армії РФ. Про свої враження від побаченого шведський журналіст розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов'я». Він також підготував докладний звіт зі свідчень жителів про гуманітарну ситуацію в місті та області, яка склалася після окупації. «В області немає верховенства права – херсонці піддані російському насильству», – зробив висновок іноземний журналіст.
«Я трохи сумую за цим містом»
– Ви були в Херсоні, коли почалася війна. Що ви там робили? Як довго залишались в місті?
Ми готували звіти про гуманітарну ситуацію та наслідки війни і намагалася стежити за тим, що відбувається в Криму
– Я працював в офісі генерального директора, який розташований у Херсоні. Працював в Україні 5 років, останні 3 роки у місті Херсон. Наша команда працювала над звітами про ситуацію в області і також місті Миколаїв. Ми готували звіти про гуманітарну ситуацію та наслідки війни і намагалася стежити за тим, що відбувається в Криму (окупований та анексований Росією у 2014 році – ред.), до якого ми не мали фізичного доступу.
– Розкажіть про Херсон. Яким ви пам'ятаєте це місто?
– Це було моє рідне місто протягом трьох років, раніше я працював у Сєвєродонецьку, який знаходиться на Донбасі. Херсон для мене був іншим ніж Сєвєродонецьк. Маленьке місто, якщо говорити в рамках українських масштабів, але мені дуже сподобалося, люди були дуже привітні. Це морське місто, багато сімей мають в родинах моряків. Мені це місто здавалось, як маленька Одеса. Мені дуже сподобалося. У нас не було проблем у співпраці з місцевою владою та місцевими структурами, і населення було справді доброзичливим. Я трохи сумую за цим містом, чесно кажучи.
«Херсонці хотіли показати окупантам, що їм не раді»
– Російська пропаганда розповідає, що херсонці хотіли бути частиною Росії. Ви це відчували?
Я думаю, що більшість людей, які живуть у цій області, вважали видуманим питання, що вони належатимуть до Російської Федерації
– Ні, я б сказав, що до початку війни мова не йшла про бажання Херсона бути частиною Росії. Я думаю, що більшість людей, які живуть у цій області, вважали видуманим питання, що вони належатимуть до Російської Федерації. Однак реальність змінила ситуацію ,і Херсон окупований, але я ніколи не відчував, що обласне керівництво підтримує РФ. Звичайно, багато херсонських сімей у тісному контакті з росіянами. У них є члени сім'ї в Росії, іноді вони можуть відчувати себе трохи прив'язаними до російської культури, і це нормально. Я б однозначно сказав, що Херсон і область представляли себе, як частину України.
– Ви бачили спротив херсонців окупації?
– Наша команда не змогла виїхати дуже швидко після початку війни, оскільки міст, який нам потрібно було переїхати на захід до Молдови, було підірвано, тому ми були близько двох тижнів у Херсоні, перш ніж ми змогли виїхати. Тому так, я бачив деякі з цих демонстрацій, і вони не були дуже добре організовані в тому сенсі, що вони не були схожі на величезну організацію, що стояла за ними.
Це були звичайні люди, які були розлючені та засмучені і хотіли показати незадоволення тим, що окупанти зайшли в місто, показати їм, що «Вам тут не раді, ми належимо Україні».
«Світ занадто довго закривав очі на дії Путіна»
– Нам відомо, що ви підготували матеріал-звіт про Херсон, який базується на свідченнях місцевих жителів, що перебувають в окупації, розкажіть, будь ласка, детальніше про це?
– Звіт підписаний моїм ім'ям, це моя особиста робота. Я вважаю, що я був правильною людиною, щоб скласти такий звіт, оскільки я маю соціальне коло в Херсоні. Я багато років працював там, коли збирав інформацію для звітів. Я вважаю, що до цього має бути величезний інтерес у світі, тому що Херсон був першим великим містом, яке потрапило до рук Російської Федерації (після широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року – ред.).
Ситуація в Херсоні справді цікава для нас, тому що ми бачимо, як Росія використовує методику вторгнення, окупації та контролю
– Вони окуповані найдовше і суттєвого припинення бойових дій, принаймні в місті, немає. Тож ситуація в Херсоні справді цікава для нас, тому що ми бачимо, як Росія використовує методику вторгнення, окупації та контролю.
Вивчаючи Херсон, ми, на жаль, можемо дізнатися більше про те, що б вони робили, якби захопили більшу частину України, або навіть у гіршому, найгіршому випадку захотіли б захопити іншу країну в Європі.
Ми можемо дізнатися через Херсон, як вони діють і як вони намагаються контролюють мирне населення, які методи насильства вони використовують на півдні України.
У своєму звіті для ОБСЄ Йохан Читреус наводить свідчення жителів Херсонщини про те, як вони живуть в окупації. Зокрема, люди розповідають про «збільшення обшуків з боку російських військових, конфіскацію ними майна, збільшення російських блокпостів з 10 до 30 в бік території, яка підконтрольна владі Україні. Люди, що перебувають в окупації і з якими вдалося поспілкуватися, все частіше говорять про «страх, втому і відчай».
«Окупанти застосовують силу та примус. Вони також використовують маніпуляції та пропаганду», – наводяться у звіті Читреуса слова 41-річної жительки Херсона.
«Ми думали, що ця війна закінчиться за кілька місяців, але, як ви знаєте, ми все ще тут під окупацією, і щодня бачимо цих окупантів, які патрулюють наше місто. Вони ніби відчувають, що вони вдома, і ми втомилися це бачити», – розповів Читреусу 22-річний житель Херсона.
Херсонці, чиї свідчення наводить журналіст, стверджують, що «ФСБ і Росгвардія контролюють місто і мирних жителів, але не забезпечують ніякої безпеки».
Деякі співрозмовники Йохана Читреуса згадують про випадки зґвалтування дівчат та жінок, але не можуть надати стопроцентні підтвердження та більш детальну інформацію.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
Йохан сьогодні не працює в ОБСЄ чи в будь-якій іншій організації. Свій звіт готував як незалежний журналіст та аналітик. Однак зібрані свідчення надасть ОБСЄ, ООН, ЄС та іншим відповідним зацікавленим сторонам.
– Що потрібно зробити, щоб ніхто не забув про війну в Україні?
Європа та світ за межами України занадто довго закривала очі на цей конфлікт, санкції могли б бути сильнішими, починаючи з 2014 року
– Я вважаю, що питання дуже обґрунтоване, дуже розумне, оскільки через 4 місяці війни я б не сказав, що світ уже зробив все. Тому питання дуже виправдані.
Я б сказав, що враховуючи ситуацію, враховуючи те, що відбувається в Європі, що у вас є військове вторгнення, інша держава вдирається в іншу незалежну демократичну державу в Європі, це надзвичайно серйозно та дуже серйозно. Я б особисто сказав, що, можливо, Європа та світ за межами України занадто довго закривала очі на цей конфлікт, санкції могли б бути сильнішими, починаючи з 2014 року, це міг бути сильніший дипломатичний підхід до Російської Федерації, але цього не було, навіть після війни проти Грузії в серпні 2008 року.
Це можливо, дало президенту Росії Путіну відчуття, що він може взяти більше. Зараз не час відступати і продовжувати по старому дружити з Росією. Нам потрібна безперервна підтримка України, поки ця війна не закінчиться і поки Україна не виграє цю війну. Як би ми не виглядали, я не знаю, але це єдиний варіант, який має Україна на даний час.
– Ви зі Швеції. Як ви вважаєте, люди у Швеції все ще цікавляться новинами з України?
Є співчуття до України, і я б сказав що є велика підтримка з боку Швеції на політичному рівні
– Я отримую багато запитань від друзів, сусідів та членів родини, оскільки я працював Україні вже 5 років. Нещодавно я повернувся, виїхав не за своєю волею, а через війну. Я отримую багато запитань.
Я бачу, що є велика підтримка і не тільки через однакові кольори на прапорі. Головним чином тому, що незалежна суверенна країна намагається зробити це місце кращим, ніж воно є, йти в напрямку більшої демократії, більшої прозорості та, зрештою, більшого членства в Європейському Союзі. Є співчуття до України, і я б сказав що є велика підтримка з боку Швеції на політичному рівні.
- Більша частина Херсонської області, включно з обласним центром, була окупована російськими військовими упродовж першого тижня повномасштабного вторгнення Росії.
- Деякі підрозділи Збройних сил України, що обороняли регіон, були розбиті, деякі змушені були відступати перед чисельними колонами противника, який йшов з території анексованого Криму.
- Атаки російської армії на правому березі Дніпра були зупинені на межі Херсонської і Миколаївської областей, а також на підходах до Кривого Рогу Дніпропетровської області.
- Росія, попри численні свідчення, заявляє, що не обстрілює цивільних в Україні.
- Влітку почастішали повідомлення про деокупацію півдня України вже найближчим часом. Крім того, в останні дні влада закликає жителів окупованої Херсонщини намагатися виїхати з регіону або ж підготувати укриття на випадок бойових дій.
- Українські військові також все частіше повідомляють про завдання ударів по російських командних пунктах, складах боєприпасів на Херсонщині.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
