Юлія Щетина
У березні минулого року, після того, як російські військові окупували Херсон, місцеві жителі почали виходити на мітинги. Сотні херсонців збиралися на головних площах, аби показати свою українську позицію російським військовим. Одним із голосів херсонського спротиву був Аркадій Довженко. Він розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про той херсонський спротив, чому жителі не боялися протистояти озброєним російським військовим та що сталось із активістами херсонського Майдану.
«Найгарячіше пекло оборони – на моїх очах»
Аркадій Довженко все життя прожив на околицях Херсону біля Антонівського мосту. До повномасштабного вторгнення займався розведенням риби. Проте з початком війни професію довелось залишити.
– Раніше тільки мешканці Херсону знали, що таке Антонівський міст, а зараз вся планета. Мій будинок був, і сподіваюсь є, біля нього. Тому все найгарячіше пекло боїв за те, щоб зайти оркам (російським військовим – ред.) до Херсону, оборона нашого міста, все це відбувалося на моїх очах.
24 лютого з вікна свого будинку чоловік спостерігав, як російська техніка колонами йшла по Антонівському мосту, а в сусідніх Олешках постійно лунали вибухи.
– Як зараз пам'ятаю, бачу собі, летить бойовий гвинтокрил. Не видно – наш чи не наш, ніяких там маркувань не було, просто видно, що не цивільний. Бачу, що за ним летить ще один, і не знаю навіщо, але починаю рахувати: один, другий, третій, четвертий. Автоматично. Після того бачу, як летить хмара вже з цих гвинтокрилів, суцільним чорним стовпом. І розумію, що це навіть порахувати неможливо. А це лише гвинтокрили.
За словами чоловіка, місцеві мешканці запитували в нього, чи підірвали міст.
Не було чим підірвати той міст
– Сусіди, знайомі, люди, що просто знають, де я перебуваю, ставили мільйон запитань на день: «Ну що, вже підірвали? Вже підірвали?» (Антонівський міст – ред.). З одного боку, хтось зі страхом того чекав, а хтось з розумінням, що це хоча б частково відріже їх (окупантів – ред.). Вже після деокупації прочитав цікаве інтерв'ю нашого земляка, який був в теробороні, мало того, мого викладача, який навчав мене багато років в університеті, коли студентом був, що не було чим підірвати той міст.
«Дайте зброю»
Коли Аркадій зміг дістатись до основної частини міста, Херсон вже був окупований.
– Перші години, перші дні, пам'ятаю, по своїх сусідах, друзях, знайомих, та, напевно, кожному чоловіку з мого оточення хотілося казати: «Дайте зброю!». При тому, що більшість не служила, більшість не має розуміння, що з нею робити, але йти боронити своє місто була готова, з мого оточення – 100%.
На початку березня російські військові почали роздавати в центрі міста гуманітарну допомогу, розповів Аркадій. Проте більшість херсонців від неї відмовилась і вийшла на площу міста з українськими прапорами, каже чоловік.
Що я тоді особисто побачив, що нас не розстрілюють. Тобто російське командування не має прямого наказу вбивати всіх на місці
– Як президент, до речі, Зеленський наш закликав в одному зі звернень: «Херсонці, покажіть, що це ваше місто». Ми спробували, і що я тоді особисто побачив, що нас не розстрілюють. Тобто російське командування не має прямого наказу вбивати всіх на місці.
Мирні мітинги стали єдиним можливим виходом, аби протистояти військовим РФ, розповідає херсонець. На площу виходили містяни та журналісти. За словами чоловіка, саме херсонські медіа транслювали для всього світу, що херсонці проти окупації та ніколи не будуть частиною «русского мира».
– Найважливіше в тому, що вже зараз можна збагнути, ми мегаякісно відвертали на себе увагу. Тобто, якщо подивитись по календарю, це було понад місяць щоденно, допоки орки (російські військові – ред.) не отримали команду вже зовсім брутально вогнепальною зброєю, гранатами розганяти нас під нуль.
За словами чоловіка, російські військові виділяли велику кількість особового складу, бронетехніки.
– Вся ця армія могла б захоплювати Миколаїв. Або, наприклад, обстрілювати Запоріжжя з тієї саме бронетехніки, яка стерегла нас, дивлячись, як ми збираємося, мітингуємо. І це було дуже круто, тому що це, в їхньому розумінні, гаяння часу. Але вони вимушені були так гаяти час на нас, замість того, щоб виділяти додаткові потужності на фронт.
«За нами полювали»
Аркадій розповідає, що ледь не кожен з учасників протестів знав, що за ними полюють російські військові. За його словами, до людей вривалися у квартири, вибивали двері, забирали в невідомому напрямку.
– Це не було секретом, і навіть на одному з мітингів, я пам'ятаю таку цікаву розмову між двома хлопаками, яка приземлила нас з небес на землю. Кажуть: «Ну, наприклад, застрелять сьогодні декількох з нас тут зараз. І що, ми завтра не будемо збиратися? Що, ми не прийдемо тоді завтра? Та прийдемо».
Аркадій каже, що російська окупаційна влада була впевнена, що за усіма мітингами стоїть певний організатор.
– Кожного затриманого вони допитували й намагались дізнатись ім'я організатора. Тут на 100% щиро і на 100% було, як кажуть, стихійно, бо вийшли кожен від своїх думок, і сумарно то була велика кількість людей, без якихось організаторів, без інвентарю, забезпечення.
Аркадій був одним із тих, хто стояв попереду усіх людей і був «голосом херсонського протесту».
Ми бачили їхні фізіономії, зброю, автозаки
– Взяв рупор до рук і згадав, що трошки маю, напевно, якісь ораторські здатності, і от якось так воно і пішло. Дуже багато фото і знімків, де ми, скажімо так, з максимального краю, на протитанкових їжаках стоячи упритул, десь метрів 20 до них (окупантів), ми бачили їхні фізіономії, зброю, автозаки в рядок, які стоять не просто так, а щоб всіх нас пакувати.
«Кулі, гранати та сльозогінний газ»
Мирні мітинги продовжувались до 21 квітня 2022 року. Потім, за словами Аркадія, російські війська отримали наказ відкрити вогонь по херсонцях. Військові використовували бойові кулі, гранати та сльозогінний газ, згадує він.
Багато хто, особливо в той день, потрапив до російського полону
– На відео, які досі є в інтернеті, є люди, яких виносили звідтіля закривавленими. Багато хто, особливо в той день, потрапив до російського полону, хто з центральної площі міста біля кінотеатру «Україна», кого виловлювали вже далі десь якимись вуличками, провулками. Безпосередньо саме в той день я теж потрапив до полону. Благо, що живий.
У полоні чоловік пробув 7 днів. Каже, що найбільше переживав за рідних.
– Я чудово розумів, що, ну, це не є просто полон, якась історія про обміни, але це питання – розстріляють зараз чи через хвилину, чи через дні. І до того тяжко було морально підготуватися. Але коли розумієш, що це очевидна реальність, яка буде через пару секунд, то більше хвилюєшся за те, що точно цю інформацію не отримує ніхто, ні рідні, ні друзі, і вони будуть шукати, а я вже не прийду.
За словами Аркадія, багато херсонців, які були разом з ним на мітингах, наразі досі у полоні та російських тюрмах.
– Я щиро вірю в те, що в цьому був дуже великий сенс, незважаючи навіть на дуже великі втрати. Але я впевнений, що це вартувало всіх наших сил, здоров'я, яке було на то покладене, місцями життів, тому що щонайменше зараз Херсон деокупований.
- Більша частина Херсонської області, включно з обласним центром, була окупована російськими військовими упродовж першого тижня повномасштабного вторгнення Росії.
- Деякі підрозділи Збройних сил України, що обороняли регіон, були розбиті, деякі змушені були відступати перед чисельними колонами противника, який йшов з території окупованого Криму.
- Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей, враховуючи Запорізьку.
- Україна і Захід засудили цю спробу анексії. Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ.
- Українська влада заявляє, що збройним шляхом боротиметься за повернення окупованих територій під свій контроль.
- 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
