В один і той же день, 21 березня 2022 року, дві членкині уряду ФРН, міністерки закордонних справ Бербок і оборони Ламбрехт, оприлюднили протилежні повідомлення щодо допомоги Україні.
Перша пообіцяла «активно працювати.., щоб якщо треба буде купувати (озброєння – ред.) у німецьких виробників, то це могло відбутися якомога швидше».
Друга уточнила: «Ми, як Німеччина, майже нічого додаткового не можемо надати з запасів Бундесверу».
Розбіжності у підходах вищих німецьких державців не випадкові. Вони відображають триваючу невизначеність німецького політикуму щодо агресії РФ проти України. Навіть через місяць після віроломного нападу на нашу державу, вбивства тисяч мирних жителів, загибелі понад ста дітей, безжального руйнування міст і сіл, продемонстрованих німцям у телеканалах і соціальних мережах, офіційний Берлін продовжує «сидіти на двох стільцях»: формально засуджує Москву і водночас не вітає надання Києву статусу кандидата до Європейського союзу.
Німеччина до останніх днів категорично опиралася наданню Україні зброї і навіть забороняла це зробити іншим країнам НАТО, як і намагалася приховати діяльність своїх компаній в РФ.
Звідки така політична шизофренія?
Що спонукає підігрувати воєнним злочинцям, засудженим в ООН, в Раді Європи, в ОБСЄ, в усьому демократичному світі, приналежністю до якого пишаються на Рейні?
Відлуння історії: схожість фотосвідчень наслідків російського вторгнення в Україну і Другої світової війни
Історія, політика чи корупція
Одні пояснюють таку поведінку Німеччини причинами історичними, інші політичними, ще інші корупційними.
Починаючи від Петра І відстала Росія імпортувала з німецьких земель знання і фахівців. В значній мірі силами німецьких професіоналів там з’явилися металургія та кораблебудування, адміністративний устрій та академічні дослідження.
Зв’язки набули особливого значення за правління німецької принцеси Софії Фредеріки Ангальт-Цербстскої, яка після убивства свого чоловіка Петра ІІІ стала імператрицею під іменем Катерини ІІ.
Попри постійні війни за панування над Європою династичні російсько-німецькі шлюби, які супроводжувалися тісними зв’язками між елітами, тільки множилися – дружина останнього імператора Миколи ІІ, Александра Федорівна, насправді іменувалася Вікторія Аліса Єлена Луїза Беатріса Гессен-Дармштадтська, і з її німецького оточення, за свідченням істориків, німецькій стороні надавалася таємна інформація, яка призвела до величезних втрат Росії у Першій світовій війні.
Упродовж цих двох століть Німеччина заснувала в Російській імперії численні компанії та унікальні виробництва, банківські установи, громадські організації, майже половина усієї її закордонної торгівлі відбувалася з Росією.
Перед Другою світовою війною на території СРСР жили мільйони так званих радянських німців, нащадків численних хвиль переселенців, яких в 1941 році частково розстріляли, а частково переселили у напівпустельні райони Центральної Азії як «потенційних зрадників і шпигунів».
Після захоплення більшовиками влади в Росії світ оголосив їй блокаду. Першою простягнула руку Москві Німеччина (Рапальська угода 1922 року), яка завдяки цьому швидко повернулася на російський ринок.
Найглибше співробітництво намітилося у оборонній і безпековій сфері – від спільних маневрів до виробництва зброї і вищої військової освіти. Як вишенька на торті – спільне знищення і поділ Польщі у вересні 1939 року і спільний парад у Бресті з нагоди перемоги.
Радянсько-німецький парад у Бресті 22.09.1939
Після катастрофи Німеччини у Другій світовій війні в країні пройшла денацифікація. Після судів і страт, були заборонені нацистські організації і символи, відсторонені від впливів їхні функціонери, в школах й університетах вчили демократії, розвинулося громадянське суспільство.
У Радянському Союзі, після смерті Сталіна в 1953 році, десталінізації не відбулося. Після розвалу СРСР на території Російської Федерації не сталося декомунізації. Тоталітарна і агресивна суть кремлівської автократії не змінилася.
Чому ж демократична Федеративна Республіка Німеччина так активно підтримує тоталітарну путінську Російську Федерацію, яка залила кров’ю Чечню, напала на Грузію, знищила половину Сирії, окуповує частину Молдови, а зараз нищить Україну «Градами», «Кинжалами» і «Калібрами»? Знову спрацьовують династичні зв’язки?
Тепер причини інші
В процесі денацифікації, окрім демократії, німців учили поважати країни- переможці у Другій світовій війні. Так для молодого німецького покоління створювався міф про Радянську армію-визволительку й дружніх росіян.
В 1970-х роках, з метою підриву американського впливу, Радянський Союз започаткував політику економічного проникнення в Європу. Були збудовані потужні нафто- і газопроводи з Поволжя і Сибіру до Німеччини, а труби для їх будівництва постачали німецькі компанії.
Укладалися угоди про продаж енергоносіїв на десятиліття вперед. У такий спосіб країни Європейського союзу потрапили на радянський енергетичний гачок. Ця політика була посилена і удосконалена з приходом до влади кадебіста Путіна, який свого часу працював радянським шпигуном у Німеччині.
Щоб краще прив’язати ФРН до наркотичної енергозалежності Москва узялася наймати її впливових політиків й бізнесменів. Найвідоміший з них колишній канцлер ФРН (1998–2005) соціал-демократ Герхард Шредер. Але не лише він. Є ще й член ради директорів «Роснефть» та «Транснефть» Маттіас Варніг, член ради директорів «Новатек» Буркгард Бергманн і багато-багато інших.
А скільки подарунків та приємних конвертів отримували німці – власники та співробітники газет і телеканалів, торговельних мереж і туристичних агентств від «друзів із загадкової Росії» знає лише Федеральна розвідувальна служба ФРН (БНД) та… ФСБ РФ!
Так йшло роками.
У 2021 році, коли контури нападу Кремля на Україну стали очевидними для усієї Євроатлантики, Німеччина твердо відмовила Києву у придбанні навіть нелетальної військової продукції. Негайно знайшлися резони щодо «сумнівних країн», «історичної відповідальності на Сході» і навіть заяви про «зайву стурбованість Києва – Путін тверезий політик, він не нападе».
І не дивно! ФРН набагато частіше, ніж інші європейські країни, ставала жертвою московських кампаній з дезінформації
Численні контакти державних лідерів, міністрів закордонних справ, економіки, оборони, жорсткі виступи посла України в ЗМІ ФРН, зв’язки між громадянськими суспільствами не могли пробити товстий шар історичної міопії, солодких контрактів та кремлівської брехні.
В результаті навіть вранці 24 лютого, коли Росія почала бомбардувати Київ, в Берліні довго не могли вирішити, що ж робити в такій ситуації.
Допомогли визначитися союзники – поляки, британці американці. Але найперше – Україна, її наполегливість і аргументація.
Цвяхом у труну довіри Берліна до Москви стало звернення президента Зеленського до Бундестагу 17 березня з його пристрасним закликом – «Канлере Шольц, зруйнуйте стіну між свободою і неволею! Допоможіть зупинити війну!»
То що, можемо вважати, що у ФРН прозріли щодо смертельної небезпеки, яку несе Європі фашизм-по-російськи? Зроблять усе можливе для допомоги Україні політично, фінансово, збройно, дипломатично?
На жаль, не всі німецькі бізнеси з цим згодні. В німецьких портах далі обслуговують російські кораблі. Обіцяють зменшити закупівлю енергоносіїв, але частково і не завтра. Весь офіс «канцлера від «Газпрому» Шредера подав у відставку на знак протесту проти агресії, але сам перевертень далі вірно служить Кремлю.
Сподівання, що невизначеність ФРН закінчується, залишаються. Щоб вони реалізувалися, потрібно посилити голос громадянського суспільства.
Від німецьких виборців, від учених до домогосподарок, він Фольксвагена до найдрібнішого бізнеса залежить послідовність коаліційного уряду у Берліні. Часу коливатися нема.
Україна у вогні від російських ракет. Вони можуть підпалити всю Європу. Слово за Берліном.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
