Нікополь – місто на правому березі Дніпра, всього за п’ять кілометрів від окупованих РФ територій і всього за одинадцять від також окупованої Запорізької атомної електростанції в місті Енергодарі.
От ми зараз з вами спілкуємось, а у нас в Нікополі лунає сирена через загрозу артобстрілуЄвген Євтушенко
У Нікополі не було російських військ, і зараз окупація місту не загрожує. Але через безпосередню близькість до лінії фронту місто майже щодня зазнає обстрілів противника.
За інформацією Нікопольської районної військової адміністрації, у місті та прибережних околицях зараз залишається близько половини мешканців, порівнюючи з довоєнним періодом.
«От ми зараз з вами спілкуємось, а у нас в Нікополі лунає сирена через загрозу артобстрілу. Тобто обстріли у нас відбуваються щодня. Денні обстріли, нічні обстріли – багато людей боїться і не повертається. І, мабуть, добре, що люди не повертаються. Дуже хотілося б, щоб у нас пройшов вдалий контрнаступ, щоб наші сили оборони відігнали росіян від протилежного берега – тоді, звісно, ми всі вийдемо в медіа і будемо просити людей повертатись і запускати територію», – зауважив в коментарі проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії голова Нікопольської районної військової адміністрації Євген Євтушенко.
Ми побували у Нікополі, познайомилися з місцевими активістами й волонтерами та дізналися, як у таких умовах виживає місто? Кому вони допомагають та які у них плани на майбутнє?
Першою ми познайомились із активісткою, волонтеркою та директоркою невеликого будинку культури Надією Жур. До повномасштабного вторгнення тут функціонувало 13 гуртків акторської майстерності, співу та танців. У них займалося понад півтори сотні дорослих та дітей.
«Всі дуже сумують за нашим центром: і дорослі, і діти. Навіть ті, хто зараз у місті лишивсь, вони просяться нас відновити заняття, але ми не маємо права наражати людей на небезпеку», – розповіла Надія Жур, волонтерка з Нікополя.
Це не «Вихрик» врятував стільки життів – це оті частинки щирого серця від людей, які перераховували коштиНадія Жур
У Надії чоловік зараз воює у складі 93-ї бригади «Холодний Яр». Для цього тактичного об’єднання переважно і збирає гуманітарну допомогу – від домашніх смаколиків до тепловізорів та автомобілів. З усієї раніше зібраної та переданої допомоги найкориснішим виявився позашляховик, якому дали ім'я «Вихрик». Надія каже, що ця машина за свою службу евакуювала близько 60 поранених бійців ЗСУ. На жаль, нещодавно в районі Бахмуту це авто потрапило під обстріл і було знищене.
«Я завжди кажу, що це не «Вихрик» врятував стільки життів – це оті частинки щирого серця від людей, які перераховували кошти. Бо кожен з них перераховував кошти з бажанням врятувати й допомогти. І саме оці частинки серця, вони об’єдналися і врятували життя», – зазначила Надія Жур.
Надія розповідає, що зараз збирати донати стало набагато важче, аніж це було на початку повномасштабної війни. Тому й доводиться вигадувати якісь конкурси для привернення уваги містян.
«Люди донатять, люди відгукуються постійно, але проблема в тому, що здебільшого це одні й ті самі. І щоб залучати побільше інших людей – ми вирішили влаштовувати лотереї. Це можуть бути ігрові приставки, а нещодавно нам привезли на розіграш новенький ноутбук», – розповіла Надія Жур.
З наступною групою волонтерів ми зустрілись серед звичайних гаражів у промзоні Нікополя. Тут ставлять на колеса завезені з Європи автомобілі для ЗСУ. Познайомившись ближче, ми дізналися, що автомеханіки благодійного фонду «Україна – справедлива країна» поза волонтерською діяльністю мають зовсім інші професії – фельдшер на швидкій допомозі, сторож у дитячому садочку та будівельник-зварювальник. За час війни це волонтерське об'єднання, крім тепловізорів та дронів, передало на фронт близько півтора десятка машин.
На передку хлопцям набагато важче, тому нам тут гріх жалітисяДмитро Осика
Дмитро Осика, співорганізатор фонду, до повномасштабного вторгнення взагалі не знав, що таке волонтерство. Каже: займався бізнесом у сфері нерухомості, але війна змусила освоїти нову професію.
«Переломний момент стався, коли почалася широкомасштабна війна. Ми, абсолютно незнайомі люди, зібралися під РВА, щоб отримати зброю, перезнайомилися і ті, кому зброї не дісталося, пішли волонтерити. Все дуже просто. На передку хлопцям набагато важче, тому нам тут гріх жалітися, ми просто маємо робити 24/7 все, що можемо», – зазначив в коментарі проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Дмитро Осика, керівник благодійного фонду «Україна – справедлива країна».
Дмитро зізнається, що основна частина донатів заходить від старих знайомих меценатів, але маленькі пожертвування хоч і не покривають усі витрати, але також є підмогою. Також наголошує, що хоч регіон стоїть практично на лінії фронту – всю допомогу спрямовують виключно до місць, де ведуться найважчі бої.
«Пріоритет – це нуль. Машини ми ганяємо здебільшого на Донбас. – На Донбас. Тобто тут вони не працюють? – Ні, жодна машина тут не працює. Намагаємося не розпилятися, бо це неможливо, тому в нас є декілька підопічних підрозділів, про яких ми системно піклуємося, але і іноді ще додаються», – розповідає керівник благодійного фонду «Україна – справедлива країна».
На думку глави військової адміністрації Євтушенка, у такій позиції нічого дивного немає, адже Нікополь дійсно майже нічого не потребує. Магазини, аптеки, автозаправні станції – все працює. Також мешканцям роздають гуманітарні продовольчі набори.
«Точка прикладення цих волонтерських зусиль, дійсно знаходиться не в Нікополі, вона знаходиться на передовій, і тут логіка дуже проста. Якщо не втримається передня лінія, де об’єктивно зараз найважче, то вже ніхто не втримає цю навалу. І фокус весь, фокус допомоги повинен йти саме на першу лінію, де йдуть великі бої, важкі бої», – говорить Євген Євтушенко.
Зранку стрічка на телевізорі, як зараз пам’ятаю: «Росія напала на Україну! Війна!»Маргарита Горбаненко
Містом для мешканців розмістили цілу низку пунктів видачі гуманітарної допомоги від різних організацій, одна з таких «Дітям Нікополя». До повномасштабного вторгнення цей благодійний фонд займався виключно допомогою для онкохворих дітей. 24 лютого 2022 року мав відбутися їхній благодійний концерт.
«Зранку стрічка на телевізорі, як зараз пам’ятаю: «Росія напала на Україну! Війна!» Перше, що я подумала: «А концерт!?» Концерт, звісно, ми скасували, написали пост у своїй групі і попросили людей зберегти квитки на концерт. Бо потім це буде концерт перемоги», – розповіла проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Маргарита Горбаненко, директорка благодійного фонду «Дітям Нікополя».
Зараз приміщення фонду перетворилося на своєрідний хаб, який акумулює допомогу з різних регіонів і роздає нужденним – і місцевим жителям, і військовослужбовцям. Також волонтери продовжують збирати допомогу у соцмережах та продавати різні сувеніри.
«До повномасштабної збройної агресії ми фандрейзили декількома способами, один із найпопулярніших – це були прозорі скриньки, які ми розміщували в торговельних мережах. Зараз торговельні мережі переважно позачинялись, а ті скриньки, які у нас стояли, то ми позабирали, бо просто магазини не працюють. А ті магазини, в яких скриньки ще залишились, вони теж потерпають, бо переважно народ донатить на ЗСУ», – пояснила Маргарита Горбаненко.
Ще одна волонтерка, з якою нам пощастило познайомитись – це майстриня гончарного мистецтва та шкільна викладачка Ірина Бикова. Частину своїх виробів дівчина вже продала на місцевому благодійному аукціоні. Виручені гроші направила на потреби української армії, зокрема на купівлю дронів.
Це такий символізм – приліт російської агресії по нашому домуІрина Бикова
«Приходили мої підписники, ми ліпили будиночки. Вони були різної форми, а в дах замість димарів ми їм вставляли уламки від снарядів. Це оті уламки від «Градів», що прилітали на наші садиби, на городи, на наші будинки. Вони розривалися, а ми оці уламки збирали і вставляли. Це такий символізм – приліт російської агресії по нашому дому», – пояснила проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Ірина Бикова, майстриня гончарного ремесла.
24 лютого у Ірини – день народження. Через російське вторгнення, каже, тепер цей день став ще особливішим.
«О 7-й ранку коли я вийшла, то я побачила перші ракети, їх з Чорного моря запускали. Я їх ніколи не бачила, вони були дуже довгі, дві штуки пролетіло. Мій світ тоді весь перевернувся. Я подумала, що небо – це решето, просто решето, з якого може прилетіти смерть», – зазначила Ірина Бикова.
Будинок Ірини практично стоїть на березі Дніпра, каже, з дітьми пережила не один російський обстріл. Та незважаючи на життя у зоні бойових дій, евакуюватися не збирається. Каже, що вірить в українську перемогу, зараз готова терпіти труднощі, а після війни мріє організувати гончарні реабілітаційні курси.
Волонтери, з якими поспілкувалися Крим.Реалії, обстановку у місті називають, хоч і не критичною, але досить складною. Також акцентують, що люди вже звикли та адаптувалися до війни.
«Однозначно екстремальна тут обстановка, тому що ніхто не знає, куди і коли прилетить і коли почнеться обстріл. Чи він буде вночі, чи він буде вдень? Не завжди є можливість оповістити населення вчасно. Бо польова артилерія, наприклад, «Град», були випадки, коли «Град» долітав за 6-7 секунд, а ствольна артилерія – до 60 секунд. Тому в принципі система оповіщення тут така… з цим складно», – каже керівник благодійного фонду «Україна – справедлива країна» Дмитро Осика.
Ми будемо стояти до кінця!Надія Жур
Кожен волонтер, з яким поспілкувалися Крим.Реалії, має свої, унікальні плани, чим зайнятися після закінчення війни. Але є й спільна мрія – щоб війна закінчилася перемогою України і для цього готові докладати зусиль рівно стільки, скільки цього вимагатиме ситуація.
«На скільки нас вистачить? До кінця! Ми будемо стояти до кінця! Нас найбільше мотивують врятовані життя, саме тому ми будемо йти до перемоги!» – заявила Надія Жур, волонтерка із Нікополя.
«Ми розуміємо, що ця війна триває навіть не 9 років, вона триває 350 років (Московсько-козацькі війни (1658-1659) та (1674-1676) – ред.), і вона має дійти до якогось фіналу. І тому ми всі маємо зараз працювати для того, щоб вона закінчилася раз і назавжди, щоб нашим дітям не довелось воювати або страждати під обстрілами. Історія показує, що фіналом справжнім може бути тільки розпад цієї імперії на національні держави, і це буде природньо, справедливо і, з точки зору безпеки, правильно. Іншого фіналу бути не може», – підсумував Дмитро Осика, керівник благодійного фонду «Україна – справедлива країна».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
