Венс, але не той. Двоюрідний брат віцепрезидента США розповів про службу в ЗСУ і ставлення до України

Двоюрідний брат віцепрезидента США Джей Ді Венса два з половиною роки добровольцем воював у лавах ЗСУ.

В інтерв’ю Радіо Свобода Нейт Венс розповів чи схвалював кузен, провідний американський політик, його участь на боці України в російсько-українській війні, пояснив чому покинув службу і як загроза потрапити у російський полон могла поставити Білим дім у хитке становище.

• Що думає про нову американську політику щодо України?
• Як оцінює ефективність ЗСУ?
• Що радить Києву у комунікації з Вашингтоном?
• За чим сумує в Україні?

Про це читайте і дивіться в інтерв'ю Радіо Свобода.

(Розмова відбулася 11 березня, невдовзі до того як США відновили військову допомогу Україні після переговорів у Саудівській Аравії)

– Нейте, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Де ви народилися і виросли? Чим займалися? І як, зрештою, потрапили до України на війну?

– Я народився у Техасі, в Далласі, штат Техас. Коли я був дитиною, ми час від часу переїжджали. Тож я жив і в Чикаго, і в Каліфорнії. А коли мені виповнилося 18 років, пішов служити в морську піхоту. Звільнившись зі служби, я влаштувався на роботу в нафтогазову галузь, і так просувався по кар'єрних сходах. Врешті став незалежним консультантом у нафтогазовій галузі. Це нудно.

Подробиці нудні, тож я впевнений, що ви не хочете про це слухати.

– Гаразд. Але у вас був військовий досвід, так?

– Так, я був морським піхотинцем США.

– Що спонукало вас приєднатися до української армії у 2022 році?

– У 2022 році я не мав жодного наміру вступати до української армії. Думав приїхати і займатися гуманітарною роботою. Я вирішив, що вже трохи застарий, щоб воювати. Думав, що я вже занадто старий для цього.

У той час мій робочий графік був такий: два тижні працюю, два відпочиваю. Тож я вирішив, що приїду сюди і допоможу чимось. А якщо я не зможу бути корисним, то поїду назад, щоб не заважати.

А потім ми почали привозити вантажі для підрозділів, які базувалися в Києві, а також деякі гуманітарні товари, їжу та інші речі для переселенців.

Після звільнення деяких районів на північ від Києва, таких як Бучата інші, ми поїхали туди, і я побачив наслідки того, що робили росіяни.

І це поєднувалося з запитами на військову підготовку, тому що багато цивільних просто приєднувалися до перших-ліпших підрозділів.

Ще тиждень тому вони були шкільними вчителями або механіками і, вочевидь, не мали жодного військового досвіду.

Я не якийсь там суперсолдат, але коли ти даєш якусь підготовку людині, яка не має жодної підготовки, вся ця інформація є надзвичайно цінною. Тому ми почали тренування, а потім отримали кілька пропозицій поїхати на Донбас, і я прийняв одне з таких запрошень.

Так я і опинився на війні.

Тож це не було... Я не просто прокинувся, увімкнув новини і подумав: «Я їду воювати». Все було зовсім не так. Це була послідовна низка подій.

– До якого підрозділу ви приєдналися?

– Зрештою я приєднався до батальйону «Вовки Да Вінчі».

– Ви коли-небудь говорили про ситуацію в Україні, про війну в Україні зі своїм кузеном, віце-президентом США Джей Ді Венсом? Чи знав він, що ви воювали в лавах ЗСУ?

– Він знав. Вся сім'я знала, але я не дуже багато спілкувався зі своєю сім'єю, і знову ж таки, це, мабуть, було надмірною обережністю.

Це було з міркувань безпеки, адже моя сім'я не дуже переймається безпекою комунікацій, і я не очікував що вони будуть цим перейматися. Тому я звів спілкування до мінімуму, але у них був спосіб зв'язатися зі мною, якщо їм це було потрібно.

І ви знаєте, від мого двоюрідного брата я ніколи не отримував конкретних питань про те, що відбувалося.

– Тобто ніяких розмов про цю ситуацію?

– Ні.

– Гаразд, тобто ви навіть не знаєте, чи він схвалював ваше рішення їхати в Україну?

– Я майже впевнений, що ні.

– Чому?

– Майже впевнений. Тобто, знову ж таки, це припущення. Я не знаю, що він думає, бо я з ним не розмовляв, тож…

– Я читала у вашому інтерв'ю, що навіть після цієї зустрічі в Овальному кабінеті, ви також не розмовляли з ним?

– Правильно.

– Ви намагалися, але...

– Та ні, коли я намагався зв'язатися з його офісом, це було десь у 2023 році. Я поїхав додому на кілька тижнів і намагався зв'язатися з його офісом.

І, чесно кажучи, це, мабуть, моя провина, що я не пояснив це, коли вперше про це заговорив. Я зателефонував до його офісу, тому що у мене не було номера мобільного телефону, який дають, як урядовий, коли стаєш сенатором, і я не мав до нього доступу.

І я зателефонував до його офісу, як і більшість людей, які займаються перевіркою дзвінків в офісі, коли якийсь хлопець дзвонить і каже:

«Привіт, я родич сенатора і воюю в Україні, чи можете ви попросити його зателефонувати мені?», вони, ймовірно, просто думають, що це якийсь божевільний.

Тож це повідомлення, можливо, до нього ніколи і не дійшло. Але я не знаю. Я не знаю, чи дійшло воно до нього і він проігнорував його, чи воно просто ніколи до нього не потрапляло.

І я помітив подібне ставлення і від медіа, як наприклад, до виходу тієї першої статті, більшість людей, коли я казав: «Так, я двоюрідний брат віце-президента», просто дивилися на мене і казали: «Окей», а потім ігнорували мене і приймали за божевільного.

Тож я розумію, як працівник, який перевіряє дзвінки, може дійти такого висновку, навіть якщо він помилявся.

І я не намагаюся протистояти своєму кузену, віцепрезиденту чи адміністрації. Я справді не хочу конфліктувати. Я не думаю, що це продуктивно.

Моя мета – просто пояснити свою точку зору на основі того, що я побачив.

Я не можу змусити його прислухатися до моїх порад. Я точно не можу цього зробити. І не тільки щодо свого кузена, як і не можу так би мовити, просвітлювати американський народ.

– Чи можете ви розповісти, чому залишили службу в українській армії? Тому що в одному з інтерв'ю ви сказали, що «стало важко залишатися і ви не могли ризикувати бути захопленим...». Можливо, ви отримували якісь погрози? Чи були якісь сигнали, що загроза посилилась?

– Ні, ні. Справа не в цьому. У більшості інтерв'ю я казав, що для росіян я, мабуть, маю вкрай низький пріоритет. Я маю на увазі, що я просто випадковий чувак. Я не думаю, що вони б відправили спеціальну команду, щоб дістатися до мене. І навіщо ризикувати, щоб розлютити Сполучені Штати?

Але припустимо, що я був на фронті, і наш підрозділ все-таки потрапив у полон. Це ставить американський уряд і Білий дім у досить хитке становище, коли росіяни мають на них важелі впливу. І я просто не хотів цього допустити. З іншого боку, я не був удома майже три роки. У мене були справи, з якими мені потрібно було розібратися вдома.

Тож навіть незважаючи на те, що ризик бути захопленим дуже низький, а потім додається ще й те, що мене не було три роки, і я маю справи вдома, про які мені потрібно подбати. То мені просто було логічно повернутися додому.

Це не означає, що я не повернусь назад. Я не знаю.

У мене поки що немає якихось чітких, серйозних планів. І як я вже казав раніше, якщо я повернуся, у мене повинна бути мета. Інакше я просто заважатиму.

Тож якщо у мене буде ціль і причина повернутися, я повернуся. Але якщо я не матиму мети і не допоможу вирішити проблему, тоді, знаєте, навіщо мені заважати і витрачати ресурси в Україні без жодної причини.

– А яким був ваш досвід служби в українській армії? Де ви служили і воювали?

– Бахмут, Куп'янськ, Кліщіївка, Авдіївка, Вугледар, практично всюди. Були випадки, коли я допомагав людям з різних підрозділів, також їздив у Запоріжжя і робив дещо на цьому напрямку. І знаєте, з точки зору досвіду, для мене це незвично.

Спочатку мені було дивно, тому що, от уявіть, українські військові, і це не критика, але спочатку, до 2022-го, ви маєте армію розміром 200 тисяч, і вже тоді це була велика армія.

Але майже за одну ніч вона зросла з 200 000 до близько 900 000 людей. І певна дезорганізація, яка є природною при такому стрімкому розширенні, вона неминуча.

І це кумедно, тому що коли я служив в армії США, я нарікав, а потім, коли я побачив... що відбувається в Україні, я подумав: «Боже, я не знав, наскільки добре мені було в американській армії».

Отже, що вражало, так це, знаєте, брак ресурсів і відсутність певної структури на ранніх стадіях конфлікту, що природно, саме так відбувається, коли події швидко розгортаються.

Але, незважаючи на це, вміння об'єднати зусилля і продовжувати робити свою справу, а також рішучість розібратися з усім і зробити так, щоб все працювало – були для мене вражаючими.

– За вашими спостереженнями, наскільки ефективною є українська армія зараз і які її нинішні недоліки?

– Знаєте, я думаю, що вони... те, що вони зробили з тими ресурсами, які у них були, дійсно вражає. Тому, коли ви чуєте, як історики та люди, які набагато розумніші за мене, говорять про мілітаризм, вони завжди говорять про логістику.

Є така фраза: «Аматори говорять про тактику, а професіонали – про логістику», тому що логістика – це найважливіша річ.

Одна річ, яка дуже ускладнює логістику, це наявність багатьох, багатьох різних ланцюгів постачання. Тому, коли ви дивитеся на українську армію і бачите, скільки у них різних бойових машин піхоти, скільки різних артилерійських систем, і якимось чином їм вдалося організувати їхнє технічне обслуговування. І вони ще захопили російську техніку, старе радянське обладнання. Тобто, це просто божевільна суміш систем озброєння.

Тому здатність зібрати все це разом і зрозуміти, як це все підтримувати в робочому стані, технічне обслуговування – це величезна частина логістики. І придумати, як це зробити таким чином, щоб вони були здатні стримувати і відбивати російську армію так довго, як вони це робили – це дійсно вражає.

І я не вважаю, що про це достатньо говориться. Я думаю, що в майбутньому на заняттях з військової історії у військових коледжах про це говоритимуть ще довго.

Але все ж таки: така кількість різних ланцюгів постачання, які надзвичайно ускладнюють роботу, але вони змогли зібрати все докупи і зробити так, щоб воно все працювало разом.

– Про стримування агресії Росії. Як ви оцінюєте можливості української армії, і які ваші прогнози щодо здатності України протистояти російській агресії, яка не припиняється?

– Я думаю, що, на жаль, ми знаходимося в такому становищі, коли існує певний паритет між двома силами.

На жаль, для України без повітряної підтримки… Повітряна підтримка – це все. Це саме та річ, якої бракує, і це дуже складно. Це дуже ускладнює ситуацію для українців.

Якщо ви проводите оборонні операції, авіація менш необхідна, але коли ви наступаєте, намагаєтесь захопити російські позиції і витіснити їх з території країни, без повітряного прикриття дуже, дуже важко обійтися.

І ми це бачили під час весняного наступу. Коли ви намагаєтеся розмінувати мінні поля, це досить складна задача за будь-яких обставин.

Але коли є друга лінія російської оборони, яка може обстрілювати вас протитанковими ракетами, поки ви намагаєтесь очистити ці мінні поля, а потім ще й гелікоптери і тому подібне, це просто майже неможливо.

Отже, я вважаю, що сухопутні війська в Україні діють напрочуд добре. Але різниця у повітряних силах є проблемою. І я не знаю, як її вирішити. Я не той, хто може відповісти на це питання.

– А як щодо американської зброї? Наскільки важлива для цих цілей американська зброя, постачання якої останнім часом було призупинено?

– Дуже важлива. Я про те, що постачання американської зброї зараз, звичайно, менш важливе, ніж у 2022 році, але воно, безумовно, все ще відіграє важливу роль.

Ви бачите, що європейці і Європейський союз дещо активізуються, принаймні, з євро, тобто, з грошима. Але перетворення грошей на зброю – це не те, що відбувається за одну ніч.

Я не можу сказати вам, скільки Україна має запасів артилерійських снарядів, тому що я цього не знаю. І те, що ми бачимо в новинах, напевно, неправда і не повинно бути правдою. Було б нерозумно, якби українські військові були абсолютно чесними з громадськістю, тому що росіяни це почують і зможуть розробляти плани на основі цієї інформації.

Тож важко визначити, наскільки великий вплив це матиме. Я не можу сказати. Але чи матиме це вплив загалом? Звісно. Пауза у поставках зброї ускладнить життя українців. Наскільки? Я не можу вам цього сказати.

Після переговорів української та американської делегацій у Саудівській Аравії 11 березня 2025 року, США заявили про поновлення безпекової допомоги Україні та повний обмін розвідувальною інформацією, які були призупинені раніше. Читайте тут: Результати переговорів Україна-США в Саудівській Аравії

– Як ваш досвід війни в Україні вплинув на ваше як американця розуміння геополітичної ситуації у світі, особливо тих обставин, в яких сьогодні опинилася Україна?

– Моє уявлення про Росію суттєво змінилося. Я побачив, наскільки вони сповнені рішучості і наскільки жорстокі у досягненні своїх цілей. І це... це змінило мій погляд на Росію. Я ніколи не був фанатом Росії, але я був нейтральним, в тому сенсі, що я насправді нічого не знав. І коли я приїхав і провів на фронті скільки часу, я зрозумів, що вони не збираються зупинятися. Вони не зупиняться. Я не бачу, щоб у Росії була можливість прорвати лінію оборони України найближчим часом, і легко проїхатися її територією до польського кордону.

– Якщо говорити загалом, як ви оцінюєте ситуацію з американською політикою та адміністрацією США щодо України та закінчення війни? Тому що Америка після приходу нової адміністрації змінила свій курс.

– Зміна курсу – це дуже ввічливий спосіб описати цей процес.

Я маю на увазі, що ми розвернулися на 180 градусів у протилежному напрямку. Тож шлях, яким ми йдемо, дуже заплутаний.

Я чув деякі теорії про те, що концепція нашої зовнішньої політики полягає в тому, щоб повністю відсторонитися від українського питання і зосередитися на Тихоокеанському регіоні, тому що майбутня загроза – це Китай.

Проблема з цим, на мою думку, полягає в тому, що відмова від України заохотить Китай бути більш агресивним, оскільки це говорить про те, що, мовляв, якщо у вас є ядерна зброя і ви готові чекати досить довго, врешті-решт американці здадуться. Вони просто підуть, бо їм це набридне.

Тож я не думаю, що це взагалі демонструє силу. Але це моя думка. Я не знаю. Побачимо.

Мені дуже незрозумілий курс, який ми зараз проходимо. Він дещо відрізняється від того, що було за останні 80 років.

– У цих умовах, на вашу думку, що зараз має знати ваш двоюрідний брат про війну в Україні? Для кращого розуміння, можливо.

– Я не знаю, що він знає зараз. Я не знаю, як він це все розуміє. Тому важко сказати, що я маю йому сказати.

Я маю на увазі головну річ і головне питання, яке я, здається, не можу донести до деяких людей, які хочуть, щоб війна в Україні закінчилася за будь-яких обставин.

І не зрозумійте мене неправильно, я хочу, щоб вона закінчилася, але вона повинна закінчитися таким чином, щоб це було надовго, інакше це просто марна трата часу.

Один український солдат, з яким я спілкувався, так пояснював цю війну:

«Ми розплачуємося за гріхи наших батьків, які умиротворили Росію на початку 90-х, дали їй все, що вона хотіла, і тим самим послабили себе і ми розплачуємося за це зараз».

І я думаю, що нинішнє покоління солдатів, звичайно, це не усі, завжди є різні думки, але нинішнє покоління солдатів каже: «Послухайте, якщо ми не вирішимо цю проблему належним чином зараз, можливо, через 10 років мої діти будуть воювати», і саме тому вони сповнені рішучості продовжувати воювати.

Ілон Маск сказав: «За що вони воюють? Ні за що». А я відповів, що їхні домівки та сім'ї для них більше, ніж ніщо.

І Росія не збирається зупинятися, і я не впевнений, принаймні не схоже, що нинішня адміністрація розуміє, що Росія не зупиниться, незалежно від того, які угоди вони підписали, вона повернеться і продовжить агресію. Тому має бути щось міцне, щоб запобігти цьому.

– Якщо говорити про українську позицію та українську владу, як ви вважаєте, які можуть бути аргументи в української сторони, щоб вплинути на позицію Джей Ді Венса, на його думку?

– Я не знаю, я не знаю, що могло б спонукати його подивитися на речі по-іншому.

Я маю на увазі, що, врешті-решт, мій двоюрідний брат знаходиться поруч з президентом, але зараз він не є президентом. Тож, в кінцевому рахунку, все залежить від Дональда Трампа.

Я не знаю, що можна сказати, щоб змінити його мотивацію. Я думаю, що ви бачите на прикладі Європи, що експорт американських озброєнь до європейських країн і наших союзників є однією з найуспішніших експортних програм Сполучених Штатів.

І цей експорт дає нам можливість не обов'язково заробляти тонни грошей на цих продажах, але він створює економію на масштабах, завдяки якій ми можемо екіпірувати наших військових значно дешевше, ніж якби ми виробляли цю зброю лише для себе.

Наприклад, програма F-35 є гарним прикладом цього.

Як на мене, ви повинні знайти спосіб зробити це вигідним для Сполучених Штатів. Я вважаю, що нинішня адміністрація є більш транзакційною, ніж емоційною.

Тому емоційні аргументи на кшталт «люди страждають», знаєте, я не вважаю їх не людяними, але іноді важко зрозуміти, що люди страждають, коли тобі про це просто кажуть.

Інша справа, коли ти дивишся людині в обличчя, що і сталося зі мною.

Я приїхав в Україну, зустрів реальних людей. І тоді це перестало бути чимось на екрані телевізора або, знаєте, просто рядком у газеті, і я подумав: «О, це справжня людина». Я знаю, що це звучить наївно, але все по-іншому, коли ти бачиш речі на власні очі.

Але якщо ви зможете зробити це транзакційним і зможете показати вигоду для Сполучених Штатів у порівнянні з витратами для Сполучених Штатів, то, можливо, щось і вийде, але я не знаю, чи вийде.

Не знаю, чи не запізно.

– Чи знала українська влада про те, що ви воюєте в Збройних силах України? Можливо, вони якось комунікували з вами?

– Ніхто не звертався до мене, навіть якщо вони знали про це. Тобто, я впевнений, що вони знали. Вони точно знали, що там був хлопець на ім'я Нейт Венс. Я не думаю, що вони встановили зв'язок з тим, що я був пов'язаний з сенатором. Але я не знаю.

Зі мною ніколи не зв'язувалися. Тож я поняття не маю, що вони знали чи не знали. Але ні, зі мною ніхто не зв'язувався. Я просто робив свою справу і зберігав тишу, і все.

– І останнє питання про ваше життя зараз. Чи повернулися ви до свого звичайного способу життя у Сполучених Штатах і чим збираєтеся займатися?

– Не зовсім до нормального. Коли я повернувся, то вирішив трохи перепочити, напевно. Моє улюблене місце – це гори. Так що зараз я бігаю по Скелястих горах на американському заході, ходжу в походи і все таке.

Рано чи пізно мені доведеться стати дорослим і почати шукати роботу, абощо. Я не хочу, але ще не шукав. Я ще не вирішив.

Я насолоджуюся життям так, як можу.

– Не сумуєте за Україною?

– Так, у певному сенсі. Сумую.

А знаєте, за чим я сумую? За кавою. Вона набагато краща. Краща, ніж тут. Не знаю, що ви, друзі, робите по-іншому, але вона точно краща, ніж в Штатах, тож це точно правда.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«М’яч на половині поля Росії». Але як «зіграє» Москва щодо перемир’я?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Прилетіло 7 КАБів»: бійці 152-ї ОЄБр розповідають про ситуацію під Покровськом. Репортаж

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Путін – автор цієї війни, він хоче вийти переможцем»: як в окупації реагують на вимоги для мирних перемовин