16 жовтня спливає п’ятиденний термін, який прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой дав керівникові регіональної влади Каталонії Карлесу Пучдемону, щоб той пояснив, чи вже проголошена незалежність цього автономного регіону на південному сході країни.
Як сказав Рахой, виступаючи в парламенті Іспанії, якщо за цей час Пучдемон відповість, що незалежність уже проголошена, уряд у Мадриді дасть Барселоні ще три дні, до 19 жовтня, щоб відкликати таку декларацію про незалежність.
Якщо цього не станеться, Мадрид вдасться до свого права за статтею 155 Конституції Іспанії, що надає центральному урядові країни право фактично зупиняти автономні права регіону, який не виконує своїх обов’язків за законодавством Іспанії, і брати на себе пряме керівництво таким регіоном.
У Каталонії керівництво регіону підписало ввечері 10 жовтня декларацію про незалежність, але відтак було оголошено, що її запровадження припинили на певний час, щоб уможливити переговори з Мадридом. При цьому точний юридичний статус такого проголошення незалежності залишився не визначеним досить чітко, щоб Мадрид міг ухвалити конкретне рішення у відповідь.
У Мадриді раніше вже відкидали навіть думку про переговори з Барселоною щодо її незалежного статусу, заперечуючи взагалі саму ідею відокремлення Каталонії. Мадрид визнав референдум із запитанням «Чи хочете ви, щоб Каталонія стала незалежною державою у формі республіки?» неконституційним: чинна Конституція Іспанії (яка є конституційною монархією) не передбачає права регіонів на вихід із країни і визначає державу як унітарну.
Із заявами про невизнання можливого самопроголошення незалежності Каталонії також уже виступили в низці європейських столиць.
У Каталонії ж 6 жовтня оголосили остаточні результати цього референдуму, який відбувся всупереч спротиву Мадрида: за незалежність регіону проголосували понад 90 відсотків його учасників, але явка склала менш ніж 43 відсотки.
