Сполучені Штати Америки знімають усі обмеження на контакти з Тайванем, які діяли десятки років, оголосив державний секретар США Майк Помпео.
«Сьогодні я оголошую, що ми знімаємо всі ці обмеження, які ми наклали на себе самі», – мовиться в його заяві 9 січня.
«Виконавчі органи влади мають вважати всі вказівки про контакти стосовно відносин із Тайванем, які раніше видавав Державний департамент у рамках повноважень, делегованих державному секретареві, нечинними», – заявив Помпео.
За його словами, «складні внутрішні обмеження», які регулювали контакти з Тайванем дипломатів та інших посадовців, були накладені на себе урядом США в односторонньому порядку «в намаганні замирити комуністичний режим у Пекіні».
«Цього більше не буде», – наголосив держсекретар.
Майк Помпео: «Цей крок піде на користь обом нашим великим демократіям»
Аналітики кажуть, що ця заява, висловлена менш ніж за два тижні до кінця роботи адміністрації чинного наразі президента Дональда Трампа, напевно розлютить Китай.
Вашингтон продовжує дипломатичне визнання Китайської Народної Республіки, але підтримує міцні неформальні відносини з Тайванем. У США цей острів вважають одним зі своїх демократичних союзників у Східній Азії. Але в заяві Помпео Тайвань і далі названий одним із «неофіційних партнерів» США, і про встановлення вищих, ніж нині, рівнів контактів із ним не йдеться.
КНР вважає Тайвань своєю власною територією, непідконтрольною наразі провінцією, і намагається ізолювати його в усьому світі. Пекін вкрай різко реагує на будь-які натяки на можливе підвищення рівня контактів із Тайванем, не кажучи вже про можливість визнання Тайваню.
Уряд США 1979 року скасував дипломатичне визнання Тайваню на користь КНР. У той час Китай перебував у протистоянні з СРСР разом із західним світом, тоді як Тайвань тримався осторонь цього протистояння.
І континентальний Китай (Китайська Народна Республіка), і Тайвань (який офіційно має назву Республіка Китай) формально дотримуються принципу «одного Китаю», вважаючи себе єдиним «справжнім Китаєм», а суперника – «тимчасово непідконтрольною територією», яка має рано чи пізно повернутися під владу відповідно Пекіну чи Тайбею.
Так сталося внаслідок захоплення влади комуністами на континенті в 1949 році, внаслідок чого тодішня некомуністична влада Китаю була змушена відступити на острів Тайвань, якого комуністи не змогли завоювати, і проголосила там наступництво Республіки Китай, як називалась уся китайська держава в 1912–1949 роках.
У перші роки після перемоги комуністів більша частина світу продовжила дипломатичне визнання Республіки Китай і не визнавала КНР. Але з часом комуністична держава набрала достатньої економічної і військової сили, щоб домагатися від держав світу визнати саме її – обов’язково скасувавши при цьому визнання Тайваню. 1971 року Пекін домігся, що саме він став представляти Китай в ООН, звідки натомість виключили Тайвань.
На цей час із більш ніж 190 країн світу Тайвань визнають близько півтора десятка (як відтак не мають дипломатичних відносин із Китаєм). Їхнє число й перелік нерідко змінюються. Більшість таких країн – невеликі острівні держави Тихоокеанського басейну, які час від часу змінюють свої визнання в той чи інший бік.
При цьому Пекін не раз заявляв, що може повернути свою владу над островом воєнною силою. На Тайвані натомість набирають ваги політичні сили, ладні відмовитися від принципу «одного Китаю» і претензій на континентальну частину Китаю й офіційно проголосити незалежність острівної держави і її окремішність від континентального Китаю.
