Лікар із Білорусі Андрій (його імʼя з метою безпеки було змінене) розповів телеканалові CNN, як на початку російського повномасштабного вторгнення він лікував поранених в Україні російських солдатів у Мозирській міській лікарні.
Сам Андрій зараз перебуває у Литві. За його словами, йому довелося втекти після того, як він вийшов з-під арешту у сфабрикованій справі про корупцію, яку порушили проти нього та ще кількох лікарів. Його родина пройшла через офіційний прикордонний пункт. В одну з іграшок своєї дочки він сховав флешку з десятками рентгенівських знімків поранених російських солдатів. Сам він вирішив переплисти річку і так дістатися литовського кордону. Рибалка, що стояв на литовському боці, коли побачив його, запитав: «Невже в Білорусі все так погано?»
У середині лютого, як розповів Андрій, Мозир перетворився на велику військову базу – вулицями їздили танки, російські солдати ходили по місцевих магазинах і пили в барах. 20 лютого адміністрація його лікарні продовжила розпорядження про безкоштовне лікування російських солдатів до 10 березня. «Напевне, вони думали, що на той час війна закінчиться», – сказав Андрій.
Вранці 24 лютого один із керівників госпіталю зібрав лікарів у кімнаті для нарад та наказав їм звільнити 250 ліжок для російських поранених, припинити всі заплановані операції та відправити білоруських пацієнтів додому.
Лікарям, як стверджує Андрій, заборонили ділитися інформацією про російських солдатів, сказавши, що за ними стежить ФСБ. Однак, за його словами, у коридорах лікарні він бачив лише співробітників білоруського КДБ. Андрієві вдалося таємно зробити ксерокопії рентгенівських знімків військовослужбовців, які проходили лікування в лікарні. На знімках було вказано імена та вік солдатів, багатьом з яких було від 19 до 21 року.
Андрій розповів, що бачив, як найбільша хвиля поранених прибула до лікарні вранці 28 лютого. За його словами, «російські солдати завозили їх усередину каталками і залишали біля входу». Лікарі швидко оцінювали поранення солдатів, малювали номери на лобі, щоб позначити їхню пріоритетність, після чого відправляли на сканування або операцію.
Загалом, як стверджує він, понад 100 російських військовослужбовців прибули з пораненнями обличчя, відкритими ранами, складними переломами, отриманими внаслідок вибухів і обстрілів. У деяких не було очей, інші потребували ампутації – вони прибули з роздробленими кінцівками, кілька людей було паралізовані тощо.
«Поранених, які потребують операції, було більше, ніж операційних столів, – сказав Андрій. – Росіяни просто віддавали нам своїх поранених солдат і не дбали про них».
За його словами, багато хто з них воював за межами Києва, зокрема в Гостомелі, і це були переважно молоді, недосвідчені солдати та призовники з віддалених районів. На початку березня, згадує Андрій, щодня до лікарні привозили по 40–50 російських поранених, їх доставляли та відвозили, як на конвеєрі. Більшість прибувало вночі або рано вранці в зелених російських військових автобусах і машинах швидкої допомоги.
«Ми, лікарі, думали, що, можливо, вони переймаються безпекою, тому привезли їх уночі. Вони боялися, що на дорогах буде видно червоний хрест на їхніх машинах. Люди б дізналися», – розповідає Андрій. Росіяни також намагалися доставити загиблих до лікарні, сказав він, додавши: «Вони не знали, що з ними робити».
Офіційно білоруська армія не бере участь у повномасштабній війні Росії з Україною, проте Лукашенко надав територію Білорусі для проїзду та тимчасової дислокації російських військ, а з її території завдають ударів по Україні. Також у Білорусі лікували російських військових. На початку жовтня Олександр Лукашенко визнав, що Білорусь бере участь у «спеціальній воєнній операції» Росії в Україні. Через пособництво у війні проти України та масові репресії США, ЄС та Велика Британія запровадили проти Білорусі санкції.
