Азербайджан почав постачати свій природний газ до Європи, яка намагається диверсифікувати ринок газу і зменшити залежність від Росії.
Як повідомила державна нафтогазова компанія країни SOCAR, азербайджанський газ із родовища «Шах-Деніз 2» надійшов до Італії, Греції й Болгарії через Трансадріатичний газопровід (TAP).
Президент компанії Ровнак Абдуллаєв назвав нинішній день «історичним».
«Дехто скептично ставився до цього проєкту. Тепер завдання здійснене: азербайджанський природний газ прибув до Європи», – сказав він.
Газогін TAP завдовжки 878 кілометрів є елементом Південного газового коридору, який будували сім років, витративши на нього понад 30 мільярдів доларів.
Загалом проєкт охоплює найбільше азербайджанське газове родовище «Шах-Деніз 2» і близько 3 з половиною тисяч кілометрів трубопроводів, що з’єднують регіон Каспійського моря з Західною Європою через Грузію й Туреччину.
Азербайджан уже постачає свій газ до Туреччини і має намір подавати на європейські газові ринки по 10 мільярдів кубометрів газу щороку.
За оцінками аналітиків, азербайджанський газ становить певну загрозу частці Росії на європейських газових ринках, але навряд чи змінить її панівне становище як постачальника газу до Європи.
Росія, яка нині постачає до Європи близько третини споживаного там газу, планує збільшити свій газовий експорт до регіону, зокрема й до Туреччини, до 183 мільярдів кубометрів 2021 року з більш ніж 170 мільярдів кубометрів цього року.
Москва прискорює для цього свої намагання добудувати підводний газогін «Північний потік-2» до Німеччини, будівництво якого практично припинилося рік тому через санкції США.
Вашингтон рішуче виступає проти цього російського проєкту, наголошуючи, що він загрожує національній безпеці європейських союзників у НАТО, бо збільшує їхню залежність від Росії.
Окремо державна нафтогазова компанія Азербайджану SOCAR повідомила, що підписала довготерміновий контракт на постачання нафти до Білорусі з Білоруською нафтовою компанією.
Останніми роками Білорусь із перервами конфліктує з Росією через зміни умов постачання російської нафти, яка десятиліттями надходила зі значними ціновими знижками й була завдяки такій заниженій ціні важливою підпорою білоруської економіки.
