Краєзнавець із Дніпра Олександр Ярошенко створив календар на 2024 рік за мотивами власних подорожей і авторських екскурсій козацькими місцями – «нерозкрученими» серед туристів околицями Дніпра та передмістями мегаполіса. Навіть під час повномасштабної війни, закоханий в історію рідного краю, він не припиняв водити людей в походи й досліджувати місцевість. Олександр каже: його авторські мандрівки – не розвага, а просвітницька робота: мета – позбутися «російсько-імперських наративів» у ставленні до історії як України в цілому, так і Дніпра..

Якими незвичними локаціями водить екскурсантів фахівець, чим цікавий календар та як його можна отримати – член Національної спілки краєзнавців, співробітник Дніпровського художнього музею Олександр Ярошенко розповів Радіо Свобода.

12 аркушів – 36 світлин. Фотографії для календаря фахівець збирав увесь 2023 рік. Олександр Ярошенко каже: у році, що минає, в рамках екскурсійного клубу «Дніпро» він провів понад 20 авторських екскурсій.

Більшість фото зробив не на них самих, а на попередніх поїздках, коли вивчав місцевість. Цей календар – своєрідний творчий звіт за рік.

«На світлинах – не центр міста, а його «нерозкручені» околиці. Це природа, балки. Діївка, Сухачівка, селище Ясне, селище Ломівка, Кам’янка Старожитня, Таромське, Одинківка, Стара Огрінь, Олександрівка. Такі селища, скупчені, як у нас, біля порогів, але не суцільно, а з проміжками, – називаються «агломерацією низької щільності», це новий термін. Їх мало хто знає, їх майже не вивчали фахові історики, за винятком досліджень про Таромське авторства Олександра Харлана і Зої Шевцової. Ці місця цікавлять мене, бо це майже все – колишні козацькі селища. Мене цікавить українська історія, а не історія губернаторів, статських радників», – каже він.

Таромське, Огрінь, Діївка, Сухачівка…

Серед околиць міста, які досліджує Олександр, – Таромське. Назва селища походить від тюркського слова «тарам» – це означає розгалуження річки. Біля Таромського дійсно були острови, які розгалужували Дніпро на рукави. Станом на зараз тут теж є острів Дика коса.

Цікава місцевість, говорить він, також – Огрінь (сучасна назва – Нова Ігрень). За результатами археологічних досліджень, тут існували поселення уходників.

«Уходники – явище XIV–XVI століть, це попередники козаків більш ранньої доби. Вони вирушали у степ на сезонні промисли і мали прообрази зимівників. Ця місцина ще відома історичною битвою 1660-х років.

Татари з награбованим і бранцями повертались із походу, а в гирлі Самари їх вже очікував отаман Іван Сірко з козаками у засідці. Татари тут були розгромлені, а вцілілі розбігались із вигуками «Огрінь, Огрінь!». В тюркських мовах одне зі значень цього слова – «прокляте місце», – пояснює Олександр.

Серед улюблених місць – також віддалений район Дніпра, який зветься Діївка.

«У наш час діївчани поділяють своє селище на Діївку-1 і Діївку-2. Цей поділ мені не уявляється таким вартісним, щоб його досі використовувати. Адже це комуністи на початку 1920-х років розділили селище на дві частини, а вже у 1930-і ці частини перейменували на село Дімітрова і село Чкалова – але ці назви проіснували недовго, адже на початку 1950-х Діївку приєднали до міста.

Набагато цікавіша саме козацька історія Діївки. Напочатку тут було два великих хутори, це орієнтовно 1770 рік. Перший – хутір козака Максима Дія. Дій був заможною людиною, за переказами, саме він заснував у Діївці дві каменярні – так тоді називались кар’єри з видобутку граніту. Ще Дій мав великий грушевий садок. Цей садок надалі місцеві оберігали в пам’ять про засновника селища, садок проіснував до початку ХХ століття. Маловідомим на наш час є другий козацький діївський хутір – Розтиківка. Тут оселився Семен Розтика. Про самого Розтику нічого невідомо, але місцеві пам’ятають, де він жив – це район біля сучасного монумента «Безіменна висота». Розтиківка поставлена у календарі на квітень», – розповідає Олександр.

За словами краєзнавця, для календаря на 2024 рік він відібрав найцікавіші світлини. Наприклад, лютий ілюстровано фотографією з Сухачівки. Біля Дніпра, у заплавній ділянці Сухачівки, була річка, називалася – Річище. Це була протока Дніпра. Але зараз вона перетворилася на систему невеликих водойм, від річки є лише залишки, розказує краєзнавець.

«Ми побували в місцині, що зветься Перебрід. Старожили пам’ятають цю назву. У старі часи тут була мілина, час від часу над водою з’являвся пісковий острівець – він навіть показаний на старих мапах, тому назва Перебрід. От в тому місці річка і зараз така широка, як була колись. У добу козацтва ця ділянка Сухачівських плавнів біля Дніпра не забудовувалась, але для господарювання використовувалась, для випасу худоби: тут на вологому ґрунті завжди росла дуже соковита трава.

А також тут були так звані заплавні городи: під час весняної повені ці городи були майже повністю затоплені, тому засів робили аж десь під кінець травня і все літо такий город не треба було поливати, адже постійно трималась волога у плавневому ґрунті, у складі якого до того було багато мулу, на якому дуже добре усе росте. Орієнтовна дата заснування Сухачівки 1770 рік, але уточнення цієї дати потребує фахових досліджень», – говорить фахівець.

Загалом концепція його авторських екскурсій, як і календаря, каже Олександр, така: популяризувати козацькі поселення у межах сучасного міста й усувати російсько-імперські наративи.

«Моя мета – усування імперського наративу про заснування міста царицею у Дикому полі, де нібито нічого не було, популяризація історичних селищ краю, усування стереотипу про «депресивні райони» міста, як-то Діївка, Сухачівка.

Представляє інтерес і житломасив Західний, біля якого був історичний козацький хутір, а потім слобода Криниці. Зараз це називається балка Кринична. Звідки така назва? Як мені розповідали місцеві, у козацькі часи тут було декілька ставків, у яких водилось дуже багато жабок-криничок. Це оті жабки, яких кидали у молоко, щоб не скисло. А ще ця жабка є персонажем народної казки «Що каже жабка-криничка», – розповів краєзнавець.

Місця, що зараз в окупації

Декілька світлин для календаря Олександр взяв зі свого архіву з попередніх років як знакові спогади. Ці сфотографовані об’єкти зараз – в окупації.

«Це геологічні пам’ятки нашого півдня у Запорізькій області: кварцитова скеля «Вуха віслюка» і химерні валуни на вершині «Скелі-жаби» – на обкладинці. Обидва ці об’єкти, на жаль, поки перебувають у зоні окупації», – говорить він.

Як і в попередніх випусках, у новому календарі на частині світлин – рослинний світ степового Придніпров'я. Із визначенням назв рослин краєзнавцеві допомагав кандидат біологічних наук Вадим Манюк.

«Наприклад, фіялка понтійська (або приємна). Це одна з диких рослин, яку навесні можна побачити і в межах міста, здебільшого на сонячних ділянках, які не витоптуються. Цю я зазнимкував на своєму подвір’ї. Але насправді ці квіточки зовсім маленькі, більшість людей їх просто не помічає. У нашому регіоні виростають декілька видів диких фіялок, вони дуже схожі, як правило, розрізнити їх можуть тільки фахівці-природознавці», – говорить Олександр Ярошенко.

З 2021 року, зазначає Олександр, це вже четвертий випуск календаря. Дехто з його екскурсантів має повну колекцію за всі роки. Замовити календар можна безпосередньо в автора.

Екскурсійний клуб «Дніпро» в Дніпрі почав свою діяльність 2017 року. Його засновник – історик Віктор Єкшов. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну клуб не припинив роботу, але екскурсій стало менше. Здебільшого, це піші походи у форматі «хайкінгу» (це тривалий похід у межах одного дня без ночівлі – на відміну від «трекінгу»).