«Країна і служба – на першому місці», – так говорив боєць батальйону «Вінницькі скіфи» 59-ї бригади Максим Римський своїй дружині, теж військовій, Ангеліні. Так говорив і не кидав служби, йшов уперед сам та вів за собою хлопців. Почав воювати шість років тому медиком і дослужився до головного сержанта взводу. Максим Римський загинув на Авдіївському напрямку біля села Невельське. Але ціною свого життя зберіг живими побратимів. Тепер побратими подали кандидатуру Максима на здобуття звання «Герой України». Радіо Донбас.Реалії поспілкувалося з Ангеліною Римською та побратимами «вінницького скіфа» Римського.
Максим Римський родом з села Ольгопіль, що на Вінничині. Ангеліна згадує, що майбутній чоловік вчився у Бершаді в медичному коледжі разом із її братом Олексієм. А вона познайомилися з Максимом на дні народження брата.
«Я була тоді ще мала. Ми з Максимом тоді познайомилися, поспілкувалися місяці два. І на тому все притихло. Бо мені тоді було 14 років», – посміхається Ангеліна.
За сім років, у 2020-му, брат Ангеліни вступив до лав ЗСУ. Вони служили разом з Максимом (навесні 2022-го брат дівчини, бойовий медик, також загинув на Донеччині), і перед виходом на Світлодарську дугу проходили злагодження на полігоні. Тоді Максим надіслав Ангеліні декілька фото.
У липні ми почали зустрічатися: ми любили заходи сонця
«І ми дружили-дружили-дружили довго. А за рік я розійшлася з хлопцем. І Максим тоді сказав: «Я лиш цього і чекав!» – ділиться подробицями дівчина. – У липні ми почали зустрічатися: ми любили заходи сонця. І він повів мене на острівець на Ольгопільщині, і запропонував бути парою. У вересні я підписала контракт із ЗСУ. А наприкінці жовтня Максим запропонував стати його дружиною».
Вони одружилися 19 лютого, якраз за 5 днів до повномасштабного вторгнення. Будували грандіозні плани на майбутнє, мріяли про відпустку в Карпатах.
«Він казав, що мої проблеми – це його проблеми. Я ніколи не знала, як це: бути без квітів, бути без уваги, – описує Ангеліна життя з коханим. – Він був для мене найкращим чоловіком. Я так довго його шукала, так довго чекала, мріяла».
«Дякую, що майже 10 місяців я була найщасливішою дружиною у світі. Дякую, що став моїм всім. Назавжди Мій Всесвіт. Назавжди кохаю. Назавжди у серці», – цими словами Ангеліна повідомила на своїй сторінці про загибель Максима 9 грудня.
Війна: «Україну я люблю більше»
Максим і Ангеліна воювали в 59-й бригаді. Він пішов боронити Україну у 2016 році.
Я тебе дуже сильно люблю, але Україну я люблю більше
Ангеліна згадує розмови з чоловіком: «Я йому постійно казала: Сонце, в мене є можливість, щоби ти там не був. Особливо після того, як загинув мій брат Олексій. Він відповідав: «Я тебе дуже сильно люблю, але Україну я люблю більше. У мене країна і служба на першому місці, а ти вже на другому. Я буду тут, зі своїми хлопцями, їх не покину, бо вони без мене пропадуть».
«Плюсик», – такий позивний був у Максима. Адже він був бойовим медиком і, врешті, дослужився до старшого сержанта взводу. А 15 грудня цього року Максиму Римському посмертно присвоїли звання «головний сержант».
На мінному полі
Ангеліна згадує, як одного разу чоловік врятував побратима. Це було 2017-го року на Луганщині. Якимось чином боєць опинився на мінному полі між позиціями ЗСУ і гібридними силами Росії. Не просто опинився, – а отримав мінно-вибухові травми.
«Максим завжди був «безбашенний»: він завжди йшов туди, куди ніхто не хотів, – так характеризує Ангеліна чоловіка. – І він просто біг мінним полем за побратимом. А потім тягнув його. Він згадував, що хлопці і окупанти просто стояли, і не стріляли, хоча було близько, а спостерігали: пощастить чи не пощастить».
Полишений оберіг і передчуття біди
Дружина подарувала Максимові перстень. На ньому був викарбуваний тризуб, а також напис: «Слава Україні! Героям слава!». Чоловік сказав, що відтепер перстень буде його оберегом. Так і сталоcя: одного разу у бліндажі зачепився цим перстнем, трохи затримався. І в цей момент почався обстріл. Якби Максим тоді вийшов, каже Ангеліна, то загинув би. Але прикраса зігнулася. І 23 листопада, коли подружжя побачилося востаннє, Максим привіз перстень-оберіг і лишив його з проханням вирівняти. Лишив свій оберіг.
Ти що, безсмертний, що дзвониш із позицій?! А він відповів: я щось за тобою засумував, захотів почути твій голос
А ще, каже Ангеліна, чоловік ніколи не телефонував їй з позицій. А напередодні загибелі чомусь зробив аж кілька дзвінків: «Кажу: ти що, безсмертний, що дзвониш із позицій?! А він відповів: я щось за тобою засумував, захотів почути твій голос. А за три дні до того дзвонив і казав, що дуже втомився і мав поганий настрій».
У Ангеліни теж було передчуття недоброго, каже, прокинулася у день загибелі чоловіка о 3-й ночі, ніби хтось вдарив по голові. Вона зірвалася на ноги і вже не засинала, чекаючи на повідомлення від Максима. А потім побратими повідомили страшну звістку.
Російські військові вбили і Максима, і своїх бійців
Загинув Максим Римський біля селища Невельське на Донеччині 9 грудня о 5-й ранку.
Ангеліна переповідає, що противник застосував нову тактику для виявлення позицій ЗСУ: спрямував до позицій трьох бійців, які удавали з себе полонених.
Максим сказав, що там щось нечисто, і вирішив іти сам. Він, щоби не рокривати розташування позицій підрозділу, вийшов трохи з іншого боку
«Максим мав іти з трьома хлопцями до них. А потім сказав, що там щось нечисто, і вирішив іти сам. Він, щоби не рокривати розташування позицій підрозділу, вийшов трохи з іншого боку. Як тільки Максим підійшов до окупантів, – російські війська одразу почали мінометний обстріл. Біля мого чоловіка розірвалася міна. Він загинув миттєво: осколок пройшов через праву руку до легенів і серця. Троє окупантів теж загинули під своїми ж мінами. Завдяки тому, що він вийшов не зі своїх позицій, – там були лише поранені, загиблих не було», – згадує жінка подробиці трагедії і додає: Максим свідомо пожертвував собою, адже передчував смерть, і навіть документи лишив на позиціях.
«Окупанти бачили, що цивільні отримують допомогу, – і цілеспрямовано їх обстріляли»
Максим Римський був дуже веселим, усіх підбадьорював і завжди допомагав, особливо по медичній частині, – згадує «Повар», командир Максимового взводу.
До окупантів, каже «Повар», Максим ставився з ненавистю, адже з 2016 року мав багато вже загиблих друзів, зокрема й найкращого – Олексія.
Він міг щось підказати і в спокійній ситуації, і в якійсь екстремальній, і безпосередньо брав участь у бойових діях
«Ми були під Херсоном з Максом, роздавали людям гуманітарну допомогу. А з другого берега річка російські війська почали стріляти по людях з крупнокаліберного кулемета. Ми почали евакуацію, і Максим допоміг двом людям, які отримали осколкові поранення ніг. Тобто, окупанти бачили, що цивільні отримують допомогу, – і цілеспрямовано їх обстріляли. Нас ця ситуація здивувала і розлютила», – згадує «Повар».
«Це велика втрата для підрозділу, тому що, на жаль, таких командирів дуже мало: він міг щось підказати і в спокійній ситуації, і в якійсь екстремальній, і безпосередньо брав участь у бойових діях. Таких дуже мало. У нього було бажання, все виходило, він проявляв себе як командир. І його загибель, – це дуже болісно», – говорить «Повар».
«Бійці вже помстилися»
Аеророзвідник «Рим» знайомий з Максимом Римським з 2017 року.
«Я запам'ятаю його безстрашним. Він нічого не боявся. Ще при АТО, потім при ООС хотів, щоби швидше настав мир, щоби життя налагодилося. Він рятував людей, не зважав на небезпеку. До однієї з позицій підходила ворожа група, а від розриву гранати наші хлопці були поранені. Треба було зайти на позицію та винести хлопців. Максим не замислився ні на секунду і пішов виносити пораненого, надавав йому першу допомогу і був там з хлопцями до кінця. І це все відбулося під час бою, коли працювали ворожі міномети та стрілецька зброя. І він виносив через посадку хлопця», – згадує аеророзвідник. Навіть коли бійці не хотіли, ділиться «Рим», йти на позицію, – Максим йшов сам, і вів бійців за собою.
«Можу сказати, що бійці вже помстилися за командира», – запевняє військовий.
Як жити далі
Боротимусь за те, за що він боровся, за те, за що він із моїм братом загинув
Ангеліна Римська лишається воювати. Вона продовжить справу чоловіка: «Боротимусь за те, за що він боровся, за те, за що він із моїм братом загинув, – за Україну, за дітей. Тому що, знаєте, є приказка: півсвіту скаче, півсвіту плаче. І я не знаю, хто про що, а я воюю за дітей. Так само і він це робив: за дітей, за жінок».
А «Вінницькі скіфи» подали кандидатуру Максима Римського на здобуття звання «Герой України» посмертно.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
