Прорив лінії фронту армією РФ у районі Очеретиного навесні цього року спричинив подальше просування загарбників углиб Донецької області. Війська країни-агресора підійшли до Покровська, водночас атакуючи великими силами в районі Вугледару та Курахового. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) обговорили ситуацію на фронті з Миколою Мельником – офіцером ЗСУ та військовим експертом, який зараз відновлюється після важкого поранення.
«Тотальна перевага ворога в усьому»
– Навесні цього року в Очеретиному армії РФ вдалось вперше за тривалий час прорвати суцільну лінію фронту, створивши плацдарм для подальшого наступу вглиб Донецької області. Після цього російські сили почали просуватись вперед одразу на декількох напрямках. Чому так сталося, на вашу думку?
Головне: перевага росіян в силах, засобах як вогневого вирішення, так і розвідки
– Перша причина: тотальна перевага ворога в усьому. По-друге: нестача у нас людей, фізичний брак людей, які можуть тримати позиції. Третє: велика кількість доданих підрозділів у бригадах, що, як на мене, завжди ускладнює координацію дій. Але головне: перевага росіян в силах, засобах як вогневого вирішення, так і розвідки. Все це було абсолютно прогнозовано.
Тому можна, звісно, поставити питання: якщо всі все прекрасно розуміли – чому немає висновків? Його треба адресувати командирам, які відповідальні за ці напрямки. І я би тут не звинувачував навіть комбригів, адже вони виходять з тих задач, із тих ресурсів, які в них є.
Це більше питання до керівництва угруповання військ, адже вони володіють ситуацією, вони прекрасно все розуміють, але чому допускають ситуацію, за якої бригади фізично сточуються до стану, коли в лінійній роті піхоти немає більше за 5-6 людей?
– Зараз на Донбасі армія РФ атакує умовно на трьох напрямках: Покровський, Курахівський та Вугледарський. Чому країна-агресор, зупинившись за 8 кілометрів від Покровська, перекинула основні сили на напрямок Курахового?
– Тому що оборона біля Покровська все-таки стала набувати ознак багатоешелонованості, і тим більше, якщо подивитись – Гродівка впирається в канал [Сіверський Донбас – Донбас], і там дійсно були додаткові підкріплення, тобто росіяни зрозуміли, що там просування буде складнішим.
У той час як через певний, – я б не сказав обвал, але через певні дії, які призвели до того, що на напрямку Селидове – Мемрик ворог зумів розгорнути швидкість наступу 2-3 кілометри на день, що, в принципі, доволі швидко, – ми близько тижня не могли закріпитись на нових позиціях.
Читайте також: Боєприпасний голод надовго: чому ЗСУ нічим поповнити запаси для артилерії?
Це спровокувало ситуацію, за якої ворог зрозумів всі переваги становища, яке склалось. І змінив фокус із атаки на Покровськ на оточення угруповання, яке перебуває між річкою Вовча та Нетайловим. І знову ж таки – захоплення Карлівки, тому що Мемрик (від Карлівки до Мемрика менше 7 км навпростець на захід – ред.) – це панівна висота.
Ворог зрозумів всі переваги становища, яке склалось. І змінив фокус
Я від початку зазначав, що Селидове не є настільки стратегічно важливим для реалізації того тактичного оперативного задуму, яке було в угруповання [російських] військ, яке наступало на Покровськ. Треба було боронити Мемрик. Я, звичайно, не можу коментувати, чому ми не змогли організувати оборону цього населеного пункту.
Росіяни зайшли на висоту, яка є панівною щодо Карлівки, і атакували її зі східного флангу. Не зрозуміло, чому не був підірваний міст, – тобто росіяни спокійно зайшли по мосту. Наш підрозділ, який там перебував, вже просто не мав сил та засобів стримувати атаки противника з кількох боків і елементарно відійшов на, слава Богу, заздалегідь підготовлені позиції.
Тому я думаю, що зміна фокуса була не від початку запланована російськими військами, а безпосередньо спровокована тим, що на напрямку Селидового вони мали найбільші успіхи через незахищеність саме цієї ділянки.
– Здається найбільш логічним, що зараз, коли сили армії РФ атакують Гірник, наше угруповання, яке все ще тримається в районі Невельського, Желанного Першого та Желанного Другого, може ось-ось опинитися в оточенні.
– Ну звісно. Тому що росіяни розуміють, що цей виступ можна гіпотетично використовувати для флангових ударів. Кажу гіпотетично, тому що фактично зараз підрозділи Збройних сил України, які перебувають у цьому «мішку», з великою землею зв'язує один міст, який перебуває під вогневим контролем росіян.
Я думаю, цей «мішок» буде втрачений
Тому постачання БК (боєкомплекту – ред.), вивіз поранених, завіз бійців – він максимально ускладнений. Звісно, наші Збройні сили намагаються з цим щось робити, але коли у ворога є тотальна перевага в повітрі, тут нічого не зробиш. Тому, я думаю, цей «мішок» буде втрачений.
Питання лише в тому, наскільки вдало ми зможемо вийти з нього і наскільки ми зможемо зберегти особовий склад. Тому що зараз в цій ситуації, яка склалася, український солдат є головним золотим запасом нашої армії.
Вже та техніка не сильно важлива, важливий саме солдат, і я сподіваюся, що саме на його збереження будуть направлені всі зусилля угруповання військових Сил оборони, які там перебувають.
«Вугледар має величезне стратегічне значення»
– Стосовно Вугледару. Який тут задум у противника? Це та сама тактика пошуку слабких місць в українській обороні, щоб оточити місто, чи тут задум більш глобальний?
Я сподіваюся, що будуть введені додаткові підрозділи
– Росіяни вчаться на своїх помилках. Вони зрозуміли, що в лоба вони не можуть взяти Вугледар, відповідно, будуть намагатися бити через фланги. Спочатку вони захопили Водяне, потім розширили цей плацдарм, який зараз нависає над Вугледаром з півночі.
Я сподіваюся, що, знову ж таки, будуть введені додаткові підрозділи на цьому напрямку з боку Сил оборони України, адже зрозуміло, що ті бригади, які там доволі довго стояли – серед них 72-а бригада – вже не мають необхідного ресурсу для того, щоб стримувати противника.
Не тому, що є якісь до них претензії. Жодним чином. Ці хлопці герої. А тому, що є брак людей, є брак техніки, є брак вогневих засобів, є елементарна втома у хлопців без ротації. Тому лише додаткові сили і введення резервів зможуть там стабілізувати ситуацію. Сподіваюся, що наші батьки-командири це прекрасно розуміють.
– Якщо командування ЗСУ з метою збереження людей, виведе українські підрозділи з цих «мішків» ціною втрачених територій, як надалі може розвиватись ситуація на Донбасі?
– Допоки в Росії не закінчаться люди, готові воювати, – вони будуть тиснути. Але вони вже продемонстрували, що не можуть ефективно наступати, – якщо брати одне угруповання військ, – на декілька напрямків одночасно.
Поки вони просувались на Покровському напрямку, поки одним кулаком давили на Галицинівку – просувались у бік Українська. Як тільки стали розпорошувати сили між Українськом і Гродівкою – вони забуксували.
Однак не можна порівнювати ситуацію під Вугледаром і ситуацію біля річки Вовча на Курахівському напрямку. Чому? Тому що Вугледар має величезне стратегічне значення, за ним починається один великий, широкий степ з доволі невеликими населеними пунктами, і росіяни там будуть мати величезну перевагу, а нам знову доведеться чіплятись за нові рубежі.
А як свідчить практика – ми це не завжди, я б сказав – вміємо. Не завжди батькам-командирам достатньо вміння правильно організувати оборону. Що стосується «мішка» між річкою Вовча і Невельським – від втрати тих трьох посадок, я думаю, нічого особливо не зміниться.
Читайте також: На одну бригаду ЗСУ Росія кидає до семи – комбат про Вугледарський напрямок
Так, ми там тримаємо доволі потужне угруповання військ, і якщо росіяни виб'ють нас з цього «мішка» – вони вивільнять сили, які будуть потім спрямовані, мабуть, на Курахівський напрямок, або на Покровський. Певний сенс від того, що ми там перебуваємо – він є.
Питання лише в одному: у нас занадто мало солдатів, щоб ними ризикувати. Я жодним чином ні до чого не закликаю – я не володію стратегічною обстановкою, тактико-оперативною обстановкою – я лише говорю, виходячи з того досвіду, який у мене є.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум