«Якщо не залишиться іншого виходу, Крим потрібно буде звільняти військовим шляхом». Інтерв’ю з Наріманом Джелялом із СІЗО

«У Криму, навіть тут, у в’язниці, з величезною надією дивляться на те, що відбувається в Україні», – написав кримськотатарський політик та активіст, перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял (російський суд засудив його до 17 років суворого режиму). Джелял вважає, що «неймовірні зусилля ЗСУ сьогодні здатні повернути всі території України до складу України». Відповідаючи на запитання щодо реінтеграції Криму та повернення кримчан, Наріман Джелял зазначив, що «цим потрібно було починати займатися ще вчора, зроблено мало». А питання статусу Криму обговорювалося, але логічно завершено не було. Які слова він передає президентові України Володимиру Зеленському та чи вірить, що президент Туреччини може допомогти у звільненні політв’язнів?

Редакція проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії через адвокатів передала запитання, на які Наріман Джелял (за паспортом – Джелялов) відповів письмово, на семи сторінках. Йому заборонили мати телевізор у камері, але він знає про всі головні новини. Ми публікуємо ексклюзивне інтерв’ю Нарімана Джеляла повністю.

«Та сама брехня, поміщена у різні декорації»

– Як ви оцінюєте вирок, який виніс вам російський суд?

– Як можна ставитися до відвертої брехні? Цей вирок – приклад того, яким є політичний режим у Росії. Будь-яка людина, знайома з азами юриспруденції, прочитавши його, побачить, що суд аж ніяк не домагався торжества законності та справедливості, а ганебним і незаконним чином обслуговував інтереси влади, якій захотілося переслідувати незгодних з нею, у тому числі, щоб провчити решту. Іншого результату ми й не очікували. Це було б наївно.

– Ви – активіст кримськотатарського національного руху, делегат Курултаю та перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. У своєму останньому слові ви нагадали, що ви – ще й «журналіст-фрілансер» і що ви отримали завдання. Від себе». Що б ви сказали журналістам Крим.Реалії, якби ми мали змогу спілкуватися з вами у Криму?

– По-перше, я дуже сподіваюся, що така можливість – спілкуватися з вами у Криму, нам скоро випаде. По-друге, я подякував би колегам за важливу і потрібну роботу протягом цих років. І, по-третє, просив би робити ще більше: пробивати всіма способами стіни російської пропаганди та максимально доносити об’єктивну інформацію до жителів Криму і про Крим усьому світові. Це дуже важливо.

– Розкажіть про інших політв’язнів, яких ви бачили у СІЗО за цей час. Ви писали, що Ірина Данілович щоранку співає... Чи чути ще когось у СІЗО, чи вдається когось побачити? Як тримаються? Чи допомагає вам усім те, що відчуваєте, чуєте їх?

– У СІЗО мені довелося познайомитися безпосередньо чи дистанційно з багатьма політв’язнями. Це і мій співкамерник, свідок Єгови Сергій Люлін, журналіст Влад Єсипенко, Раїф Февзі, Ансар Османов, Марлен Мустафаєв та інші хлопці, яких звинувачують у тероризмі; Максим Лисюк та Бекір Муртазаєв, яким, як й Ірині Данілович, ФСБшники підкинули вибухівку; так звані «палії»: Богдан Зіза, Ігор та Азіз (прізвища не згадав), (Ігор Купич та Азіз Фейзуллаєв – ред.); і «добровольці» з Херсонської області Арсен Ібраїмов, Насрулла Сейдалієв, Олексій Кисильов та інші.

У всіх нас схожі по суті справи, що відрізняються лише деталями. Та сама брехня, поміщена у різні декорації. Різниця може бути тільки в тому, що багато хто не очікував опинитися в такому становищі, і лише деякі, як і я, передбачали цю загрозу. Ми намагаємося знайомитися, підтримувати один одного. Іра, наприклад, співає – і хто розуміє, про що і для чого, той відчуває її підтримку.

Звичайно, усвідомлення того, що ти не сам у такій біді, зміцнює тебе і допомагає підтримувати інших.

– У яких умовах вас тримають у СІЗО, чи тиснуть на вас, чи застосовують тортури? Як до вас ставиться персонал СІЗО?

– Якщо говорити про побутові умови, то вони далеко не найкращі, але й у них сотні ув’язнених виживають. Дуже допомагає допомога рідних. Прямо на мене не тиснули, але саме перебування у в’язниці, відсутність багатьох речей, які мають бути доступні ув’язненому, потребує серйозного психологічного напруження і терпіння. До мене тортур не застосовували, але мого друга Асана майже два місяці тримали в «карантині» у жахливих умовах, без надання медичної допомоги. Що це, як не тортури?

Мого знайомого в’язня не перший рік самого тримають у камері. Що це, як не тортури? Співробітники ставляться нормально. Навіть якщо спочатку була настороженість, то згодом вони переконалися, що мають справу з розумною та адекватною людиною.

– Ваша дружина Левіза – ваш громадський захисник. Як часто є можливість бачитися, чи є побачення з дітьми?

– Як громадський захисник моя дружина має право відвідувати мене у прийомні дні. Ця можливість з’явилася у нас лише 18 лютого 2022 року, тобто через пів року після арешту. До цього ми мали два побачення, через скло. Дітям відвідувати СІЗО не можна, та й, я вважаю, не потрібно.

Проте через нестачу кабінетів адвокат чи захисник не завжди можуть потрапити у СІЗО. Доводиться з ночі займати чергу і шукати, хто б наглядав за молодшою дочкою. Але Левіза намагається раз на два тижні щонайменше приходити. Поки йшли суди, ми могли коротко поговорити там. Насправді вона як громадський захисник виконала величезну і важливу роботу.

– Ви пишете вірші, листи сім’​ї, листи воїнам ЗСУ. Пишете, що ваш шлях – боротися. Звідки берете сили?

– Багато що надає мені сил. І моя переконаність у правоті, що підтверджується моїми друзями, співвітчизниками, співгромадянами та людьми доброї волі по всьому світу. І підтримка сім’ї та справжніх друзів. Мого народу. Моєї країни. Підтримує воля та прагнення наших воїнів до перемоги та їхні успіхи. І та несправедливість, з якою зіткнулася наша країна й бажання, необхідність з нею боротися. І, звичайно, віра, що все, що відбувається, – це випробування від Всевишнього, і нам треба гідно його витримати.

«Навіть тут, у в’​язниці, з величезною надією, з очікуванням дивляться на те, що відбувається в Україні»

– Крим повернувся до порядку денного, кажуть багато політиків та експертів. Чи маєте ви можливість отримувати новини про Крим? Чи знаєте ви, що відбувається зараз, які у вас джерела інформації?

– На жаль, неможливість отримання оперативної інформації про події стала для мене одним із серйозних випробувань. Мені спеціально відмовили у можливості мати телевізор у камері, щоб дивитися навіть пропаганду. Але адвокати й захисник намагалися інформувати мене, хоча це було нечасто. Я при зустрічах питав у інших в’язнів, Асана та Азіза.

Наразі у нас на спецблоці сформувалася традиція: один з ув’язнених, у якого є телевізор, стежить за новинами та розповідає ввечері про них. Ми обговорюємо їх. Звісно, це російські новини. Кожен, хто дізнається про щось нове, ділиться з іншими. Мої захисники намагаються тримати мене в курсі основних подій, але це буває нечасто.

– Чи знаєте ви, що цього року президент України Володимир Зеленський відкрив саміт «Кримська платформа», цитуючи вашого листа і ваші слова? Президент України сказав: «Ця російська війна проти України та проти всієї вільної Європи почалася з Криму, і має закінчитися Кримом – його визволенням. Ми повернемося до Криму».

– Так, знаю, і вже дякував Володимиру Олександровичу за увагу до долі політв’язнів та моєї долі зокрема. Бачив ролик. Я хочу подякувати всім людям, які виявляють таку увагу. Серед них багато моїх друзів, колег. Багато особисто мені незнайомих людей. І я прагну висловити їм подяку, в тому числі, продовжуючи обстоювати спільні для нас цінності та цілі. Я впевнений, що на нас чекає успіх.

– Можливо, ви хотіли б передати свої слова президенту та українцям?

– Я прошу продовжувати у тому ж дусі, ще більше, ще краще. Українці сьогодні здійснюють подвиг. Усі ми повною мірою починаємо усвідомлювати ціну нашої свободи та незалежності, яка вже сплачена тисячами життів, тисячами доль – і в минулому, і сьогодні. Для всіх нас це шанс для самоочищення, ознаки якого ми нарешті почали спостерігати.

Ми зобов’язані викинути ворожі нашій державі елементи, як це ще наприкінці 80-х років минулого століття зробили наші найближчі європейські сусіди із соцтабору: Польща, Балтія, Чехія та інші. Ми маємо продовжувати консолідуватися.

І я прошу президента продовжувати розширювати фундамент такої національної консолідації. Повірте, і я говорю з повною підставою, в Криму, навіть тут, у в’язниці, з величезною надією, з очікуванням дивляться на те, що відбувається в Україні. І вірять, що слова Володимира Зеленського, які ви процитували, будуть виконані.

– Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний написав, що операція з деокупації Криму може розпочатися 2023-го, але для цього потрібне додаткове озброєння від країн-партнерів та створення додаткових від 10 до 20 бригад ЗСУ. Як вам здається, Крим можна звільнити військовим шляхом?

– Можна і, якщо, на жаль, не залишиться іншого виходу, треба. Або це буде комбінація різних варіантів. Я усвідомлюю, що ЗСУ здійснюють неймовірне, докладають величезних зусиль. Але саме це «диво» здатне сьогодні зробити максимально можливим повернення всіх територій до складу України. Питання часу дуже важливе. Кожний рік додає Україні проблем стосовно «деокупації» вже не лише територій, а й людей, наших громадян. Сьогодні Україна досягла колосальної міжнародної підтримки, і це також необхідно використати. Як і високий моральний підйом усередині країни. Іншого такого шансу може не бути.

«Я поки що дипломатично промовчу про майбутній статус Криму»

– Чи залишився політично-дипломатичний шлях для повернення Криму? Адже деокупація Криму – це не лише політично-юридичне завдання для всього світу – як повертати свідомість кримчан, як реінтегрувати людей?

– Звісно. І я дуже сподіваюся, що він значною мірою спрацює. Успіхи ЗСУ, точкові військові операції у Криму на військових об’єктах. А також збереження нинішньої позиції світової спільноти щодо неприйняття російської агресії в Україні роблять політико-дипломатичний шлях деокупації Криму досить вірогідним та оптимальним.

Щодо реінтеграції населення Криму, то треба було починати вчора. І хоча багато кроків робиться, я вважаю, можна було зробити більше. У Криму мають бути чутні чіткі сигнали з Києва, зрозумілі перспективи. Бо Кремль продовжує лякати «нацистським режимом» та іншими страшилками.

Потрібні законодавчі рішення. Нинішня законодавча база не передбачає відповідальності багатьох, хто сприяв окупації, а ми, на відміну від Кремля, не повинні допускати свавілля та маємо діяти чітко на підставі закону. Інакше, чим ми кращі, навіть якщо й будемо праві по суті?

Хтось займається підготовкою кадрів для повернення Криму? Чи знову відправлять «київських», «львівських», «дніпровських» тощо? Адже на вільній території повно жителів Криму, особливо студентів, які мають більше шансів бути правильно прийнятими в Криму після звільнення.

Чи серйозно обговорюється питання власності, яка за роки окупації з’явилася, змінилася, змінила власників? І багато інших питань практичного та психологічного характеру. Я поки що дипломатично промовчу про майбутній статус Криму. Питання, яке ніби почало обговорюватися, але логічного завершення не знайшло.

– 27 членів ПАРЄ підтримали декларацію про політичні переслідування кримських татар на окупованих Росією територіях. Як вам здається, наскільки міжнародне співтовариство може допомагати та впливати на ці питання? Вони визнають, але вдіяти з Росією нічого не можуть?

– Міжнародне співтовариство має всі можливості вчинити правильно, а саме – відповідно до проголошених та ухвалених ним принципів і норм. Проти них, власне, спрямована агресія Росії. Адже це легко читається в посланнях її керівництва. Тому ситуація в Україні важлива не лише для нас, а й для Європи та в цілому світу.

Поведінка Росії вже породила кризу міжнародного порядку. Я – не прихильник його недоторканності та незмінності. Але Кремль явно не прагне змінити його на краще. За великим рахунком, як і для України, для Європи нинішня криза – це можливість позбутися згубних залежностей, якими з метою примусу та шантажу користується Росія.

Закликати, і якщо треба – змусити її діяти за правилами. Звичайно, для цього доведеться і вже довелося залишити «зону комфорту». Це завжди болісно, але результат, я впевнений, того вартий. Крім того, це перевірка на відданість власному «я» Європи та вільного світу.

– Мустафа Джемілєв казав, що планує обговорити з Реджепом Ердоганом питання можливості вашого звільнення. Як ви ставитеся до цього, як ви оцінюєте шанси?

– Як може ставитися людина, яку незаконно засудили до 17 років в’язниці, до можливості опинитися на волі, бути разом з рідними та друзями? Боротися разом із соратниками та однодумцями за спільні цілі? Я знаю, що такі розмови були. Я знаю, що президент Туреччини готовий сприяти у звільненні політв’язнів. І ви знаєте, що йому це вже вдавалося. Але з огляду на непередбачуваність і психологічний стан Кремля сьогодні мені важко говорити про шанси.

Можу лише сказати, що завжди вважав, що ми повинні будь-якими доступними способами, що не принижують нашу гідність, домагатися звільнення наших громадян із російських в’язниць.