ЛЬВІВ – Мистецький простір при лікарні в Україні, радше, дивина. Така творча майстерня працює при лікарні Святого Пантелеймона у Львові. І відвідують це місце військовослужбовці, які проходять лікування та реабілітацію в центрі «UNBROKEN». Для декого з ветеранів цей простір став не просто місцем відновлення, бажанням жити, а й поштовхом навчатися у мистецькому закладі.

Досвід цього мистецького простору наочно показує, який вплив на людей, які пройшли війну, має мистецтво.

Вказівник з написом «укриття» у підвалі лікарні Святого Пантелеймона вказує ще й напрямок у Мистецький простір. Відчинивши двері, потрапляєш у цілком інший світ у шпиталі – творчу майстерню.

Кожна річ принесена сюди з думкою, щоб створити комфорт для пацієнтів. І творила цей світ у підвалі художниця Марта Батура, яка за фахом дизайнерка інтер’єру. Вона виросла у родині митців і змалку малювала, вчилася у мами робити ґердани і силянки, словом жила у світі мистецтва.

Марта працювала волонтером у центрі ментального здоров’я «UNBROKEN», проводила художні уроки, ходила кабінетами психологів із фарбами і полотнами та вчила воїнів малювати.

Там познайомилась з ветераном Володимиром, який дуже хотів щось творити. Він втратив ногу на війні, пережив два інсульти і рятувався тим, що творив руками.

Чоловік на вулиці, поруч з медичним закладом, з будівельного сміття склав собі «літню майстерню» і там різьбив, малював. Він розповів Марті, що йому дуже і дуже бракує творчого простору.

У жовтні 2024 року Марта у підвалі шпиталю, в одній із кімнат побачила гончарне обладнання, подароване меценатами.

Піч, гончарне коло, глина, умивальники, меблі. Було все для творчості. Бери і роби. Тоді й згадала бажання Володимира про простір і зі своєю ідею створити мистецьку майстерню пішла до керівництва шпиталю.

«Мене якось до глибини душі зачепила і вразила історія Володі, що людина настільки прагне мистецтва. Власне завдяки йому і народилась ідея Мистецького простору, щоб люди сюди приходили, коли хочуть, наскільки хочуть, без прив’язки до занять. Навіть просто випити кави, чаю, поговорити, послухати музику і вже на місці зорієнтуватись, чи хоче щось ліпити, малювати.

Мені керівництво лікарні пішло назустріч і запропонували роботу, надали ще одну кімнату у підвальному приміщенні. Хоча зіштовхнулася з таким ніби опором, але він природний, бо це медичний заклад, усім медикам важко зрозуміти, для чого майстерня в лікарні, для чого купувати фарби, полотна, коли потрібно закуповувати ліки. Дехто ще досі не розуміє цього.

Але поступово ця снігова баба почала рости і виріс Мистецький простір.

Я щаслива, що це пережила, тому що за тим величезним столом сидить купа людей і всі займаються різним: хтось ліпить, малює, на комп'ютері щось цикає, просто каву п'є, спілкується, щось вирізає», – розповідає керівниця мистецького простору Марта Батура.

Досвід ветеранів

У мистецькому просторі багато картин ветерана Ольгерта Серова з Одеса. Він був доволі успішним підприємцем, але у перші дні великої війни пішов захищати країну. Внаслідок поранення втратив ліву руку. Невдовзі матиме протезування.

Мистецький простір у львівській лікарні, говорить ветеран, став для нього мотивацією. Сьогодні Ольгерт Серов здобуває освіту на художньо-графічному факультеті.

«Я до приходу у мистецький простір ніколи не малював. Першу картину малював тиждень. Запитував Марту, що робити і як, а вона відповіла, як відчуваєш. А як провести? Все по відчуттях. У мене немає плану щось конкретне намалювати, я просто малюю і коли виходить, думаю: «ого». Це матриця, в якій передаєш свій внутрішній стан і він відображається на полотні. Не маю якоїсь своєї техніки, тому пішов в університет вчитися, шукати різні прийоми, техніки», – каже ветеран.

Серед однокурсників Ольгерт Серов – найстарший студент, йому 52 роки, до того ж ветеран. Там немає, каже, спільноти однодумців, як в реабілітаційному центрі.

«Я не очікую якогось особливого ставлення від інших людей. Спокійно і нормально ставлюсь до всього. В мистецькому просторі є моя робота, де я себе намалював, передав свій стан після поранення. У мене нахилена голова. Я був у такому стані після поранення, думав, що це кінець життя. Я у картині передав свій фізичний стан, очікування життя або кінця», – говорить Ольгерт Серов.

Марта Батура нікого з пацієнтів не заставляє ані відвідувати мистецький простір, ані щось робити. Людина має сама захотіти. Марта знайомить з особливостями живопису, гончарства. А один із ветеранів прийшов і сказав, що хотів би спробувати працювати у стилі нитяної графіки і створив неймовірно важку у виконанні і цікаву роботу.

Навчив цій техніці інших пацієнтів. Водночас, це чудова реабілітація для рук, для зосередження. Дрібна і витончена техніка рукоділля, коли в певній послідовності забиваються на поверхні цвяшки і натягуються нитки, створюючи якісь ажурні образи.

«Завжди відбувається одна і та ж сама магія: людина трішки походила і виникає бажання і мені кажуть конкретно, що хочуть малювати чи ліпити», – зауважує Марта Батура.

Так було з Павлом Марценюком з Хмельниччини, який отримав важке мінно-вибухове поранення у 2024 році на Покровському напрямку. Воїн втратив зір. Він спершу захопився керамікою, добре відчуває руками, бачить ними.

Ветеран виріс у селі, посеред природи і йому хочеться відтворити листок, гілку, те, що збереглось у його пам’яті. Павло Марценюк, говорить Марта, ламає всі стереотипи і доказує світу, що незрячість не робить його обмеженим.

Павло Марценюк приходить у майстерню сам, бо добре орієнтується, знає кожен поворот.

«Я тут не вчитель, а провідник, бо я проводжу людину туди, куди вона хоче, куди прагне її душа, чим хоче займатися. Я отримую від тих людей такий досвід, що не знаю, за що мені повезло це все чути, бачити, відчувати, бо це неймовірно. Бо до мене просто люди приходять і не тому, що їм приписав це лікар, що вони мають тут щось обов'язково розказати мені, я маю обов'язково це проаналізувати і з ними дійти до якогось висновку, – ні. Вони приходять і нічим не зобов’язані, творчість їх розслаблює і вони починають розповідати про себе», – каже Марта Батура.

Ці розмови, за словами ветеранів, потрібні передусім їм. Після цього стає трішки легше. Немов знімаєш з себе тягар.

Така мистецька майстерня при лікарні справді є ще одним важливим елементом у відновленні військових.

«Такі центри дуже потрібні при лікарнях. Зі свого досвіду знаю, що це спілкування було дуже добре і допомагало мені. Там були люди після поранення, ампутації і як вони там розкривались, я теж. Мені це дуже допомогло і я побачив і відчув той шлях, який мене надихає на життя», – говорить Ольгерт Серов.

Руслан Пригода у вересні 2024 втратив унаслідок поранення ногу. Він був пацієнтом «UNBROKEN», відвідував Мистецький простір.

Але й надалі приходить сюди. На цей раз приніс мозаїку, яку зробив вдома.

«Якесь поранення, контузія, а тут зосереджуєшся на роботі, а ще й отримуєш моральне задоволення, бо взагалі абстрагуєшся від усього. І потім хочеться сюди приходити знову і знову. Я повністю до життя не адаптувався, це неможливо. Але мистецький простір це дуже гарна ідея. Люди мають мінімальний простір. Це дуже допомагає в реабілітації, не тільки фізично, а більше як ментально. Тому що коли людина працює, творить, то більше соціалізується, спілкується з людьми, які тут бувають», – зауважує Руслан Пригода.

Марта Батура збирає фонд майбутнього музею робіт ветеранів. Кожен з пацієнтів може взяти свій виріб, але зазвичай залишають.

Над дверима є напис: «Майстерня любить тебе і щедро ділиться всім, що має. Будь, як майстерня – поділися своїми виробами. Один виріб. Один майстер».

«Коли приходять у простір професійні художники, то вони подивовані цим виробам і картинам. Не вірять, що ці люди взагалі ніколи не мали ніякого зв'язку з мистецтвом. Вражені фантазією, уявою, що відтворюють у глині чи на полотні», – каже Марта Батура.

Твори ветеранів також виставляють на аукціони з благодійною місією.

Чимало військових проходять лікування і реабілітацію протягом довшого часу. Дехто перебуває у шпиталі протягом року і більше. Втрата руки, ноги, а той й рук і ніг, численні операції, інші наслідки після поранення кожен переживає по-іншому.

З ветеранами і військовослужбовцями працюють реабілітологи, психологи, арттерапевти, але вони мають ще один світ у підвалі лікарні – Мистецький простір, де можуть творити свій світ на полотні чи в глині.