Після 31 липня посилилися обстріли Миколаєва. За даними місцевої влади, російські військові б'ють по місту ракетами С-300 і РСЗВ «Смерч». Якщо раніше снаряди падали на околицях, то тепер прилітають у самісінький центр Миколаєва. Попри це, життя у місті продовжується. Відкриті аптеки, магазини, працюють лікарні та трудяться волонтери. Як живе Миколаїв під обстрілами?
Нічні обстріли Миколаєва з С-300 та РСЗО «Смерч»
Уранці після чергового нічного обстрілу комунальники розбирають завали, а мешканці сусідніх будинків оглядають руйнування.
«Тільки чекаємо, коли наші почнуть їх бити, бити, бити і бити. Вони не люди! Там серед них є хороші люди?! Немає там хороших людей! Тому що добрі люди повинні протестувати, повинні хоч щось робити. А вони нічого не роблять! Вони спостерігають! Там шкода деяким нам», – каже жителька Миколаєва Лариса Володимирівна, квартира якої постраждала від нічного удару по місту.
Вони знають просто, що їм, вибачте, капець. Повний. І вони просто хочуть знищити все.Жителька Миколаєва
«Гадаю, у них просто іншого виходу немає. Вони знають просто, що їм, вибачте, капець. Повний. І вони просто хочуть знищити все. Все, все, що ми нажили», – розмірковує дочка Лариси Володимирівни, Ганна.
Ганна разом із дочкою хотіла відвідати свою матір. З ночівлею. Але в останній момент передумала.
«Ми мали приїхати сюди ночувати. Але ми не приїхали, ми лишилися там, у себе вдома. І коли мама вранці зателефонувала і сказала, що з вікно між балконом та кімнатою скло повилітало і прямо на наші з донькою ліжка. Якби ми там спали, ми б вже тут не стояли б», – припускає Ганна.
Під час ракетного удару родина не ховалась в укритті. Залишилася разом із найстаршою у сім’ї 88-річною Валентиною Митрофанівною. Вона, зі слів родичів, фізично не може спускатися у підвал. Родом із Воронезької області, Валентині Митрофанівні було сім, коли почалася Друга світова війна.
Я не очікувала такого. Як це? Я теж із РосіїЖителька Миколаєва
«Я не очікувала такого. Як це? Я теж із Росії. Я не знаю як це. Я дуже важко це сприймаю. Це неможливо. Хіба ж можна. І сховатися ніде і не можна з цією людиною. домовитись. Ну що це за людина, скажіть, будь ласка?! Хіба ж можна. Таких людей раніше не було. Якось домовлялися. Але вже не домовитись.
Це ж якась нелюдська істота, я навіть не знаю. Мені було 7 років, коли війна почалася. Господи, які бомбардування були. Через наше село весь час на Сталінград летіли літаки, завантажені бомбами, кидали їх куди-небудь. У нас хлопці по 12 років знайшли бомбу, яка не вибухнула, поклали її на підводу, хотіли привезти її до села, а вона як рвонула, то всіх на шматочки. Я це все пам'ятаю, як зараз. Жахливо. Це так страшно», – пригадує Валентина Митрофанівна.
Тієї ночі снаряд влучив у гуртожиток місцевого педуніверситету. За інформацією мера Миколаєва, Олександра Сєнкевича, російські військові застосували ракети С-300. Поранення дістав охоронець. Уламки розлетілися на сотні метрів і пошкодили квартири сусідніх багатоповерхівок і приватних будинків. Комунальники роздали миколаївцям плівку і плити ОСБ.
«У будь-якому випадку до опалювального сезону намагатимемося засклити вікна максимально. Або забити ОСБ або засклити, щоб запустити опалювальний сезон. Скло везуть із інших міст, у Миколаєві немає нічого», — пояснила представник ЖКГ Миколаєва Ірина Шутило.
У Миколаєві частково зруйновано будівлю педуніверситету Серйозно пошкоджено готель «Рейкарц Рівер». Ще раніше було зруйновано готель «Миколаїв». Знищено новий травмпункт при головній лікарні Миколаєва.
«Щоб було зрозуміло, це був новенький травмпункт, який ми здали наприкінці 2019 року, під новий рік. Він був оснащений за останнім словом техніки: розсувні двері, ліфти, бактеріологічне покриття та багато сучасного технічного обладнання. Це був наш найкращий медичний об'єкт за останнім словом техніки», – пояснює мер Миколаєва Олександр Сєнкевич.
Про обстріли житлових кварталів Миколаєва Міноборони Росії не повідомляло.
«Високоточною зброєю ВКС Росії було завдано удару по пункту тимчасової дислокації українського іноземного легіону в районі міста Миколаїв. Знищено до 250 найманців та понад 20 одиниць військової техніки. За добу пошкоджено 5 пунктів управління, у тому числі 36-ї бригади морської піхоти в районі Миколаєва», – відзвітував 2 серпня керівник Департаменту інформації і масових комунікацій Міноборони Росії Ігор Конашенков.
Навіщо Росія посилила обстріли Миколаєва?
Ми спитали жителів Миколаєва, чому, на їхню думку, посилилися обстріли міста? І чого цим прагне досягнути Росія?
Хочеться, щоб швидше наші хлопці захисники повернулися додому. Живими. Щоб це все швидше закінчилосяЖителька Миколаєва
«За моїми відчуттями краще, щоб швидше настав контрнаступ і швидше було звільнено Херсон. У мене в самої чоловік воює. На передовій 8 років. Повірте мені не дуже весело. Це дуже важко. І коли ти не встигаєш із підвалу до підвалу спуститися і двоє дітей, повірте мені, це реально важко. Ти не спиш кілька днів, а все одно тебе вирубає.
Розумієте? Хочеться спати. Але ти розумієш, що в тебе є пріоритет – двоє дітей та їхня безпека, насамперед. Ми лягаємо ввечері, поїли, помилися і лягаємо спати одягненими. Просто не знаємо, яка в нас буде ніч. От і все. Більшість людей так і робить. Тому що ми не знаємо, коли розпочнеться обстріл. Хочеться, щоб швидше наші хлопці захисники повернулися додому. Живими. Щоб це все швидше закінчилося».
«Щоб ми здалися. Спокійно живемо, працюємо, а іншого виходу немає. Хто хотів уже давно поїхав. А хто залишився, так і буде. У мене тут син і чоловік, усі воюють».
«Залякати нас. Залякати. Держава-терорист. Це все одно важко психологічно витримувати. Але ми не здаємось».
«Залякати людей насамперед. Щоб люди більше хвилювалися, втратили віру. Але цього не станеться. Я впевнена, що наші ЗСУ працюють добре. Все-таки, незважаючи ні на що, я вірю в нашу перемогу».
У Миколаєві залишилися ті, хто має міцні яйця.Житель Миколаєва
«У Миколаєві залишилися ті, хто має міцні яйця. А решта поїхали. Я жодного разу не виїжджав, з першого дня війни я тут. Звичайно, вночі хочеться все кинути і поїхати, але потім вранці, коли день починається, все життя починається спочатку. А так, звичайно, важко».
«З першого дня війни я рекомендую городянам залишити місто, щоб зберегти життя», – радить мер Олександр Сєнкевич.
Волонтери залишаються в Миколаєві
Тим не менш у Миколаєві залишаються багато волонтерів.
«Виїжджати з міста я раджу всім, хто хоче це зробити, але поки що сам не буду, бо маю тут свій фронт, на якому я воюю. Безпечних місць у Миколаєві зараз немає», – розповідає координатор волонтерського центру «ДОФ» у Миколаєві Дмитро Давиденко.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії волонтерський центр зосередився на допомозі ЗСУ, зараз ситуація змінилась.
«Менше вже запитів від військових приходить. Якщо раніше ми 80-90% на військових працювали, то зараз це 30%. Зараз ми перейшли більше на цивільних. Тому що збільшилася кількість переселенців, біженців, насамперед, із Херсонщини, Снігурівського району, окупованого в Миколаївській області, з інших міст та сіл зі сходу України і їм потрібна допомога. Плюс багато миколаївців опинилися за межею бідності і їм також потрібна підтримка», – каже Дмитро Давиденко.
Дмитро бере участь у 2 глобальних проектах: World Central Kitchen та Food Programme від ООН, розвозить продукти у прифронтові села на першій лінії оборони.
За 400 метрів від нас був артилерійський обстрілДмитро Давиденко
«Є села, де живуть кілька сотень людей, є села, в яких мешкають 10-15 людей. Але проблема в тому, що немає сміливців туди їздити, в принципі. Є лише кілька людей у місті, які знають шляхи під'їзду та знають безпечні маршрути та орієнтовні потреби цих людей. Так, це буває небезпечно. Тиждень тому за 400 метрів від нас був артилерійський обстріл. Обстріляли блокпост у бік якого ми їхали», – пригадує волонтер Дмитро Давиденко.
Оксана Господаренко допомагає по-іншому і багато українських військових їй вдячні. Жителька Миколаєва координує роботу пральні для ЗСУ.
«Напевно, одним із таких головних моментів був сюжет про Аду Роговцеву, в якому вона на початку березня розповідала, як у Києві місцевим хлопцям, вона приймала їх у себе, вдома прала їм речі і, відповідно, душ, чай. І я тоді з таким захопленням на це подивилася. Взагалі, Ада Роговцева — жінка, яка таке захоплення викликає. І тоді подумала: «Було б класно, якби у нас у Миколаєві щось таке теж було», – каже волонтерка Оксана Господаренко.
У її пральні маленька кругла дата – три місяці безперебійної роботи. Пральня автономна адже машинки не підключені до централізованого водопостачання і використовують привозну якісну воду. Як і більшість миколаївців, з якими ми спілкувалися, Оксана втомилась від обстрілів.
До ненормального життя неможливо звикнутиОксана Господаренко
«Звикнути стовідсотково до такого життя неможливо, тому що це нормальне життя, а до ненормального життя неможливо звикнути. Але організм уже звик. Принаймні я прокидаюся за 15-10 хвилин до обстрілу. Ну, маю вже такі налаштування. І я вже готова, скажімо так. Останній місяць організм уже якось прилаштувався. Ми у постійному стресі», – скаржиться Оксана Господаренко.
За підрахунками мера Миколаєва, Олександра Сенкевича, за весь час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Миколаїв не обстрілювали 22 дні.
