Як ми знаємо (хоч і часто про це забуваємо) – українці живуть не лише в Україні, але й по усіх усюдах за її межами. Наче чарівним поясом, укутана з усіх боків незалежна Україна своїми етнічними землями, що перебувають зараз у складі сусідніх держав – Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови. Але і там живуть українці, і багато видатних діячів українського народу народилося саме тут. Тож, давайте згадаємо ще про одного з них.

Микола Костомаров народився в слободі Юрасівка, на території сучасної Воронезької області Росії. Колись тут був Острогозький козацький слобідський полк, але по скасуванні козацького устрою на Слобожанщині, ці землі відійшли до Воронезької губернії, і так стали Росією.

За деякими відомостями, батько Миколи, Іван Костомаров, походив родом із тих самих козаків-переселенців, які заснували у XVII столітті Острогозький полк, а мати, Тетяна Петрівна (Костомариха, як звав її Тарас Шевченко), була українською селянкою зі Східної Слобожанщини.

Та завдяки чому залишився Микола Костомаров у вдячній пам’яті українського народу? Він був близьким другом Тараса Шевченка і одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства у 1846 році, й написав її програмний твір – «Книгу буття українського народу».

Та ще був він одним із перших великих українських істориків, що ґрунтовно довів у своїх працях належність князівської України-Русі до історії сучасної йому України.

Викладаючи історію спочатку в Київському університеті, а після заслання у справі Кирило-Мефодіївського братства до Саратова, ставши професором Петербурзького університету, Костомаров у своїх працях відстоював ідею існування українського народу вже в ІХ столітті і належності історії часів княжого Києва саме до історії України. Ось як він писав про давність української нації в праці «Богдан Хмельницький»:

«Народ, який населяє у наш час більшу частину Галичини та Буковини, Люблінську губернію Царства Польського, губернії Російської імперії: Подільську, Волинську, Київську, частину Гродненської та Мінської, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, землю війська Кубанського, народ, що складає значну частину народонаселення в губерніях: Воронізькій, Курській, Херсонській, народ, що має свої поселення у губерніях: Саратовській, Астраханській, Самарській, Оренбурзькій і землі Війська Донського, народ, який називають українцями, малоросіянами, черкасами, русинами та просто руськими, належить до найдавнішої галузі племені слов’янського. В глибокій давнині ми бачимо його на просторі, що належить зараз до Галичини, Волині, Поділля, Бессарабії, київської та херсонської губернії під іменами Великої Скуфії, антів, волинян».

Писав Микола Костомаров і українські поезії, під псевдонімом Ієремія Галка. У вірші «Пісня моя» він оспівує всю велику українську етнічну територію, від західного Сяну до східної річки Сосна, на якій є місто Острогозьк, чільне місто Східної Слобожанщини, зараз російське, але зі співучою українською душею:

Од Сосни і до Сяна вона протягнулася,

До хмари карпатської вона доторкнулася,

Чорноморською водою вмивається,

Лугами, як квітками, квітчається,

Дніпром стародавнім підперезана,

Річками, як стрічками, поубирана,

Городами-намистами пообвішана.

У 2017 році в Воронезькій області святкувалося 200-річчя з дня народження Миколи Костомарова. З ініціативи місцевого українського товариства «Перевесло», на батьківщині Костомарова, в селі (колишній слободі) Юрасівка Вiльхуватського району було відкрито бюст відомого українського науковця, а в самому місті Воронежі названо його іменем сквер.

І хоча місцеві російські шовіністи через це навіть звинувачували керівництво області в «таємному бандеризмі», але, дякувати Богові і місцевим українцям, є на Вороніжчині зараз і пам’ятник Костомарову і сквер його імені. Головне тепер, аби і українці в Україні не забували про свого видатного сина, що народився у підросійській Україні.

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода