Київ – Занепокоєння з приводу законопроєкту Міністерства культури, молоді і спорту (МКМС) про боротьбу з дезінформацією висловили в ОБСЄ та Європейській федерації журналістів. Низка українських медійних організацій також виступили із критикою положень документа, вказуючи на порушення свободи слова і свободи асоціацій. Попри це, на переконання міністра культури Володимира Бородянського, запропоновані його командою норми містять достатньо запобіжників від зловживань. І поки триває громадське обговорення, Радіо Свобода продовжує аналізувати оприлюднений 20 січня текст порівняльної таблиці до законопроєкту, який МКМС планує передати на розгляд парламенту.
Попередній матеріал стосувався пропозицій Міністерства культури щодо поділу на «журналістів», «професійних журналістів» і «поширювачів масової інформації», появу єдиної дозволеної Асоціації професійних журналістів, куди мають обов’язково вступити всі «професійні журналісти» і утримувати її членськими внесками, а також запровадження інституції Уповноваженого з питань інформації.
Фейк чи не фейк?
Законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» містить ширше поняття «недостовірна інформація» і більш вузьке – «дезінформація». Перше означатиме подання фактів, яких ніколи не існувало, або перекручування існуючих. Друге охоплює ту недостовірну інформацію, що стосується національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля, а також інших питань, що становлять суспільний інтерес.
До дезінформації, відповідно до документа, не належить недобросовісна реклама, оціночні судження і сатира або пародія, але про жарти треба буде попереджати.
Вирішувати, чи є поширені дані дезінформацією, має Уповноважений з питань інформації. Для перевірки він може вимагати у журналістів розкрити джерела, аби оцінити їхню достовірність, а у разі відмови може накласти на них штраф. Він же буде присвоювати «індекс довіри» – і не тільки медіаресурсам, а й будь-кому, хто підпадає під поняття «поширювач інформації».
Як каратимуть за дезінформацію?
Законопроєкт передбачає кілька різновидів покарань за поширення фейків. Санкції накладає суд за заявою інформаційного омбудсмана, при чому і автор, і поширювач інформації несуть солідарну відповідальність.
Якщо дезінформація поширена вже втретє за рік, але потім добровільно спростована, то поширювач має заплатити трохи більше від 4,7 мільйона гривень
По-перше, йдеться про штрафи. Зокрема, якщо дезінформація поширена вже втретє за рік, але потім добровільно спростована, то поширювач має заплатити трохи більше від 4,7 мільйона гривень (тисяча мінімальних зарплат). Якщо поширювач відмовляється її спростувати – штраф подвоюється.
За ненадання Уповноваженому відповіді на запит щодо походження чи характеру поширеної інформації штраф становить 23 тисячі 615 гривень (5 мінімальних зарплат).
Крім адміністративної відповідальності за фейки, Міністерство культури, молоді та спорту планує запровадити і кримінальну. Карати таким чином будуть, зокрема, за систематичне поширення недостовірних повідомлень про щось, що «становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля протягом періоду відсутності повного контролю України за державним кордоном України».
Як пояснив міністр Володимир Бородянський в ефірі телеканалу «Еспресо» 23 січня, кримінальна відповідальність настає, якщо три випадки дезінформації за рік доведено через суд.
«Вона не передбачає ув’язнення, а лише суспільно-корисні роботи. Для того, щоб суд виніс такий вирок, він зобов’язаний звернутися і отримати висновок ЄСПЛ (Європейського суду з прав людини – ред.). Ми передбачили запобіжники, щоб добросовісну людину не можна було посадити. Нема висновку – нема вироку», – сказав міністр.
Водночас, юристи «Лабораторії цифрової безпеки» та «Платформи прав людини» у своєму висновку зазначають, що попри те, що ратифіковане Україною законодавство дозволяє Верховному суду звертатися до Європейського суду для надання таких консультацій, систематично такий метод діяти не буде.
ЄСПЛ навряд чи братиметься за надання висновків щодо тлумачення однієї і тієї ж норми в українському законодавстві більше, аніж один раз
«За аналогією з критеріями прийнятності справ судом, можна спрогнозувати, що ЄСПЛ навряд чи братиметься за надання висновків щодо тлумачення однієї і тієї ж норми в українському законодавстві більше, аніж один раз», – пояснюють експерти.
Окрім того, як зазначається, справа для цього має бути у провадженні Верховного суду.
Тим часом, у законопроєкті ув’язнення насправді таки фігурує – воно передбачене за дезінформацію за допомогою ботів або фінансування поширення дезінформації: від двох до п’яти років за перше, і від трьох до п’яти років – за друге. За повторне вчинення – від 5 до 7 років позбавлення волі.
Хто може постраждати, якщо законопроєкт ухвалять?
У разі ухвалення законопроєкту «дезінформацією», наприклад, можуть бути визнані журналістські розслідування у сфері оборони, які і зараз є приводом для їхніх фігурантів позиватися до суду, каже юрист «Платформи прав людини» Олександр Бурмагін.
«Ми знаємо, наприклад, що були позови Сергія Пашинського до «Нового времени». Я веду позов Олега Гладковського (Свинарчука) до Дениса Бігуса. Часом журналісти-розслідувачі використовують джерела, що надають інформацію на умовах анонімності, і їх не можна розкривати. А цей законопроєкт передбачає, що інформація, яка надається без посилання на джерело, може бути визнана дезінформацією. А якщо ця інформація стосується сфери безпеки і оборони або ще кількох категорій, то вона, відповідно, буде вважатись дезінформацією», – зауважує він.
Водночас, за словами експерта, притягнути до відповідальності можуть не тільки журналістів за оприлюднення розслідування у медіа, а й за поширення його у соцмережах.
Поширювачем інформації є будь-хто, хто поширює у загальному доступі якісь даніОлександр Бурмагін
«Поширювачем інформації є будь-хто, хто поширює у загальному доступі якісь дані. Так само поширювачем є телеграм-канал і особа, яка його адмініструє. Якщо таким чином буде поширюватись інформація без зазначення джерела, або поширювач не зможе довести, що це не його інформація, то ця особа може мати відповідні наслідки, зокрема, у вигляді штрафів», – зазначає Бурмагін.
Та попри все, на думку експерта, проблему, через яку законопроєкт писали, він не вирішує.
«Дезінформація може полягати у маніпуляціях фактами, навіть у розставлянні акцентів і поширенні певних наративів. Всі ці форми та види випадають із того визначення, яке є зараз. Якщо взяти ті 130 сторінок законопроєкту, добре, якщо третина стосується того, що стосується дезінформації. Все інше стосується регулювання самоврядування журналістів, всіляких індексів довіри тощо», – говорить він.
Що про законопроєкт кажуть журналісти?
Радіо Свобода поцікавилось у журналістів-розслідувачів, що вони думають про ініціативу МКМС.
Головна редакторка незалежної розслідувальної агенції «Слідство.Інфо» Анна Бабінець висловлює сподівання, що законопроєкт не ухвалять.
«По суті, сфера інформації у цьому законопроєкті набуває надзвичайного державного регулювання, і це взагалі неможливо у країнах, які вважаються демократичними. Це більше схоже на Росію, на Азербайджан. Я би сказала так: з одного боку, дійсно, дезінформація, фейкньюз, з якими ми стикаємося зараз, і які стали частиною сьогоднішнього світу, потребують від держави певної уваги, але (не можна – ред.) наступати на свободу слова», – каже вона.
Керівник проєкту журналістських розслідувань Bihus.Info Денис Бігус висловлює схожу думку: «От серйозно, там все погано. І складно виокремити щось, що можна буде адекватно реалізувати».
Із закликом не подавати напрацьований законопроєкт до Верховної Ради, а почати розробку його з нуля виступила 27 січня «Комісія з журналістської етики».
«Ми наголошуємо, що не можна поєднувати в одному законопроєкті відповідальність за дотримання професійних стандартів, та відповідальність за дії осіб проти держави. Перше має регулюватись через журналістські організації, а друге – відповідальність правоохоронних органів. Саме таке розмежування має покласти край спекуляціям та спробам ввести приховану цензуру, та ще й руками журналістів», – йдеться у заяві на сайті організації.
Понад два десятки журналістів та громадських активістів поставили підписи під оприлюдненою цього ж дня заявою «Інституту масової інформації» щодо ініціативи МКМС.
«Запропонований законопроєкт не виконує функцій захисту українського суспільства від поширення суспільно шкідливої інформації та дезінформації. Натомість він створює механізми контролю за інформаційним простором, причому не тільки за традиційними засобами масової інформації, а також і за звичайними громадянами, які в будь-який спосіб обмінюються інформацією. Додатково позбавляються прав журналіста особи, які не пройшли спеціальної процедури реєстрації і не підпадають під спеціальний контроль відповідно до встановлених державою процедур», – зазначається там.
Тим часом, на 28 січня Міністерство культури запланувало провести «стратегічний діалог» щодо законопроєкту про дезінформацію за участі медіа та громадських організацій.
